Смекни!
smekni.com

Екологія в житті людини (стр. 5 из 11)

Руйнування навколишнього середовища небезпечне не тільки загальновідомими екологічними (порушення природної рівноваги середовища, екологічні аварії і катастрофи) наслідками, а також і пов’язаним з ними матеріальним збитком. Воно спричиняє серйозні соціальні витрати.

Насамперед, як уже було показано вище, у зв’язку із забрудненням об’єктів навколишнього середовища відбувається ріст захворюваності населення, причому по всіх класах хвороб.

Якщо раніше вчені не уточнювали, і якого ступеня погрози порушення глобальних екосистем пов’язані зі станом здоров’я, і особливостями захворювань населення, то в цей час установлено, що різні форми необоротної зміни навколишнього середовища безпосередньо небезпечні для життя людей.

Витрати на лікування, ліки, госпіталізацію, тимчасова або остаточна втрата працездатності через хворобу, смертність - вагомий і переконливий національний грошовий тягар через шкідливі явища.

До непрямих соціальних витрат варто також віднести постійну втому людей, зловживання лікарськими, у т. ч. заспокійливими або збудливими засобами, які, розстроюють організм і знижують швидкість рефлексів, помножують число нещасних випадків на роботі і на вулиці, ведуть до стресів, неврозів, а часто - до злочинів.

Травмування тіла і духу, крім серйозних змін людської особистості, обертається в масштабах країни величезними індивідуальними і колективними витратами, більшим зниженням продуктивності праці і уповільненням економічного розвитку в цілому.

Варто взяти до уваги і можливість розвитку на даному "сприятливому" (для нього) ґрунті і біотероризму, катастрофічна ефективність якого, у порівнянні зі звичайним тероризмом, незрівнянно масштабніша.

Таким чином, у сучасному світі, хочемо ми це визнавати чи ні, вже склався новий клас екологічних загроз, соціальні наслідки яких можуть у багато разів перекрити наслідку локальних воєнних дій або терористичних актів у їхньому класичному розумінні. Масовість поразки і жахаючі соціальні наслідки таких акцій, величезні труднощі і дорожнеча їхнього подолання, ставлять їх в один ряд зі зброєю масового знищення.

5. Екологічна свідомість й екологічна етика

Середина і кінець 60-х років 20 століття поклали початок процесу політизування проблем навколишнього середовища і дискусії про навколишнє середовище (окремі критичні голоси лунали, зрозуміло, і раніше). Цей процес почався в США, а потім у ФРН і у Франції. У літературі це пояснюють наступними факторами. По-перше, проблеми навколишнього світу були тематизовані в ЗМІ. По-друге, громадськість виявилася готова зарахувати проблеми навколишнього середовища в розряд особливо важливих політичних завдань. По-третє, цій готовності відповідало посилене підхвачування даної проблематики з боку політичних партій і інститутів. По-четверте, проблеми навколишнього середовища були теоретично інтегровані в широкий контекст інтерпретації; був розвинений об’єднуючий систематизуючий погляд на давно відомі одиничні проблеми, що було здійснено екологічними науками, які виникли. Все це разом внесло, зрештою, внесок в утворення того, що ми сьогодні називаємо "екологічною свідомістю". Мотор даного розвитку зрозумілий: сучасні екологічні проблеми не стосуються більше тільки одного певного суспільного шару, а зачіпають всіх, на відмінно від 50-х і 60-х років, коли забруднення і руйнування навколишнього середовища ще можна було компенсувати за допомогою збільшення економічного росту, досвід навколишнього середовища, яке руйнується, одержує сьогодні, перед обличчям економічних криз і структурного безробіття, набагато більшої ваги.

Формування адекватної екологічної свідомості є однією з принципово важливих проблем, від якої без перебільшень залежить подальше існування сучасної людини. Попри значну увагу та великі зусилля, які докладає світове співтовариство для розв’язання цього завдання, слід зазначити, що воно виявилося надзвичайно складним і суперечливим як у теоретичному, так і в практичному аспекті. Перш за все терміни "екологія" та "екологічна свідомість" є надзвичайно вживаними в академічній та освітянській лексиці. Поряд з тим вони, особливо другий, є полісемантичними й надто невизначеними. Надзвичайна актуалізація екологічної проблематики призвела до своєрідної "моди" на неї. Некритичне й дещо романтичне вживання екологічної термінології, навіть у сферах, не зовсім дотичних до цього профілю, робить його утворенням з недостатньо сформованою семантикою і навіть багато в чому "фантомним". Численні інструкції, програми, рекомендації керівних освітянських інституцій вимагають негайного й дійового формування екологічної свідомості у навчальному процесі. Але якщо мова заходить про сутність самого феномена, який конче треба формувати, - виникають дискусії.

Останнім часом - з різних причин, але головним чином як наслідок аналітичного підходу (де домінують спеціалізація та фрагментарність) та абсолютизації його результатів - цілісний континуум свідомості розбивається на окремі фрагменти. Увійшло у звичку говорити про багато різних "свідомостей". Так, зокрема, в суспільній свідомості вирізняють правову, політичну, моральну, релігійну, групову та індивідуальну тощо. Серед етноутворюючих прикмет називають національну свідомість. Нарешті, при розробці питань запобігання екологічній катастрофі говорять про екологічну свідомість.

Екологічну свідомість розглядають, на відміну від екологічного знання, як нюанс, аспект суспільної свідомості в її спонукальній іпостасі, як одну з важливих складових і детермінант сучасної масової свідомості, що спроможна активно впливати на коригування сучасного способу життя людей та форм їхнього природокористування для того, щоб зробити їх екологічно безпечними. Йдеться, отже, про екологічну свідомість не як про відособлений блок свідомості людини, а як про складову сучасного людського світогляду й масової свідомості, яка мотивує та спонукає до екологічно безпечної діяльності в природі.

Сучасні реалії досить активно стимулюють переосмислення класичних уявлень про свідомість як феномен, який помітно "екологізується". Зокрема, стає очевидним, що екологічна некомпетентність людей у наш час є більш небезпечною, ніж, скажімо, технологічна. Папа Йоан Павло II у посланні від 8 грудня 1989 року, присвяченому відповідальності людства за екологічну кризу, сказав: "Зіткнувшись із широко розповсюдженим руйнуванням довкілля, люди скрізь починають розуміти, що ми не можемо і далі визискувати багатства Землі, як раніше... Постає нова екологічна свідомість, якою не варто нехтувати, а слід заохочувати, щоб вона розгорнулася в конкретні програми та ініціативи"'.

Раціональне, екологічно обґрунтоване природокористування можливе лише за умов масової екологічної грамотності. Лише тоді державні та господарські інституції не зможуть орієнтувати на "умовно їстівні продукти" та "тимчасові норми" на радіацію, встановлені не з медичних та санітарно-гігієнічних міркувань, а з відверто економічних, а то й політичних. Лише за умов суцільної екологічної грамотності громадськість зможе реалізувати можливості демократичного суспільства й ефективно брати активну участь в експертуванні запропонованих відомствами господарських проектів, боротися з причинами, а не з наслідками екологічного негаразду. Екологічна свідомість, крім іншого, формує активну громадянську позицію. Людина не може бути байдужою до оточення (як природного, так і соціального), в якому вона живе.

Аналіз сучасних уявлень про екологічну свідомість фіксує широке коло суперечливих тенденцій усвідомлення цього феномена. Екологічну свідомість іноді тлумачать як таке, чого ще немає, але, з огляду на небезпечні екологічні реалії, його слід терміново сформувати й поширити серед людського загалу. Іноді вона постає як онтологічна даність, і проблема полягає лише в тому, щоб знайти оптимальні форми та методи інкорпорації її в колективну свідомість широких верств населення. І, що особливо небезпечно, в літературі (навіть науковій) термін "екологічна свідомість" часто-густо вживають "всує", некоректно, що виглядає як сакральне заклинання без жодного намагання вникнути в суть цього феномена.

Прикметним є те, що суттєві фрагменти явища, яке сьогодні визначають як екологічну свідомість, мали місце практично в усі історичні періоди розвитку людства. Один з фундаторів екології Ч. Елтон мав рацію, коли зазначав, що екологія є новою назвою старого предмета. Проте екологічна свідомість не є усталеним утворенням. Між буттям та свідомістю, що його відбиває, не може бути тотожності. Завжди багато чого лежить поза межами нашої свідомості, нашого досвіду. Свідомість принципово не може вмістити в собі дійсність і тому вона перебуває в постійному становленні. На неї справляють вплив процеси, що відбуваються в сучасному науковому пізнанні, "екофільні" або "екофобні" традиції, властиві тому чи тому етносу (нації, державі), і домінуючі світоглядні установки людських співтовариств тощо.

Одним з головних засобів формування екологічної свідомості має бути система екологічної освіти та екологічного виховання. У Міжнародних глобальних програмах зазначено, що, вдосконалюючи здатність населення отримувати та використовувати інформацію, освіта спонукає людей до розуміння самих себе та навколишнього світу, збагачує їхній розум, поширюючи їхній досвід і вдосконалюючи вибір, який вони роблять як споживачі, виробники та громадяни.

Сучасна екологічна ситуація потребує докорінного перегляду погляду на природу як на об’єкт, з яким людина не пов’язана на душевно-духовному рівні. Моральна сфера - це сфера внутрішнього ставлення до когось або чогось, і це слід враховувати. Не-може людина будувати своє щастя на "нещасті" природи - ось моральний принцип ставлення до природи, який має і онтологічне підґрунтя.