Законодавство має сприяти охороні навколишнього середовища та найефективнішому, науково обґрунтованому використанню водних ресурсів, природоохоронному вихованню населення.
Державне регулювання водних, земельних , гірничих відносин здійснюється відповідно до чинного законодавства зокрема Земельного кодексу, Водного кодексу та Кодексу про надра. Вузловою ланкою цієї форми управління є комплексне прогнозування, яке ґрунтується на результатах функціонування інших господарських елементів, або підсистем, і водночас активно впливає на них.
Державний облік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їх ефективність тощо.
Водний кадастр є державне зведення даних про водні об’єкти, землі водного фонду, водний режим, водні ресурси і їх використання, необхідних для соціально-економічної і екологічної оцінки водоресурсного потенціалу і забезпечення сталого розвитку регіональних утворень і функціонування водних системДержавний облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою.
Форма звітів про водокористування, порядок їх заповнення та періодичність подання затверджуються Міністерством статистики України за поданням Державного комітету України по водному господарству та за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів.
Відповідно до статті 28 Водного кодексу державний кадастр складається з метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів. Державний водний кадастр ведеться Державним комітетом України по водному господарству, Державним комітетом України по геології і використанню надр та Державним комітетом України по гідрометеорології в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Між тим, в умовах стійкої тенденції до збільшення темпів водоспоживання в Україні постає завдання співставлення останнього з темпами зростання обсягів валового суспільного продукту і національного доходу, що дозволить проаналізувати (з метою подальшої корекції) витрати води на одиницю кінцевої продукції. Здійснення такого порівняльного аналізу сприятиме також більш раціональному використанню водних ресурсів. З іншого боку це спонукатиме до розробки і впровадження ефективної госпрозрахункової системи. Паралельно необхідно ширше вирішувати питання економічної оцінки водних ресурсів, визначення втрат від забруднення. Доцільно також розробити і впровадити нормативи на водокористування та водовідведення.
Зауважимо, що нині нормативи плати за перевищення допустимих викидів забруднюючих речовин визначають у кратному розмірі відносно нормативу плати за допущені викиди.
В умовах госпрозрахунку ефективно діє механізм екологічної відповідальності підприємств за порушення установлених природоохоронних норм. Одним з елементів такого механізму є плата природного середовища понад установлені підприємству ліміти природокористування , виходячи з розміру прибутку або доходу колективу.
Кількісна оцінка використання водних ресурсів виконується з врахуванням водоспоживання на господарсько-побутові потреби населення, промислове виробництво з енергетикою, сільське господарство (зрошення) а також втрат води на додаткове випаровування, пов’язане з створенням водосховищ. Ці фактори одержали загальне розповсюдження, інтенсивно зростають і стали важливим чинником та впливають на стан водних ресурсів України та її регіонів. При визначенні питомої водозабезпеченості країни враховується не лише кількість населення, а й величини безповоротного водопостачання. Україна є однією з найменш забезпечених країн в Європі. В Україні водокористування в цілому дорівнює сумарним ресурсам поверхневих вод. Скид використаних забруднених вод до поверхневих вод на сьогодні розглядається як один з елементів водокористування. Для розбавлення 1 м. куб стоку необхідно біля 30-40 м. куб чистої води.
В умовах постійного збільшення обсягів використання водних ресурсів при дуже обмежених їх запасах і нерівномірному розподілі необхідна науково обґрунтована система водного господарства, яка забезпечувала б оптимальний розподіл водних ресурсів за природно-географічними зонами, економічними районами і галузями народного господарства, відтворення, охорону і комплексне використання води як в Україні загалом, так і в окремих її адміністративно-територіальних одиницях, а також раціональну систему обліку, планування і управління водогосподарським комплексом.
Враховуючи те, що значна частина території нашої держави належить до зони нестійкого і ризикованого землеробства , вирішальну роль у підвищенні врожайності відіграє і відіграватиме меліорація. Але на превеликий жаль на сучасному етапі (протягом 1991-2006 років) у розвитку зрошення земель В Україні допущено різке зменшення обсягів фінансового та ресурсного забезпечення агро-водогосподарської галузі. Тобто потенціал галузі використовується не повною мірою та занадто низькою ефективністю.
Фактори забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів в рамках водогосподарських об’єктів мають включати такі організаційно-економічні заходи :
1. видачу дозволів на спеціальне водокористування;
2. встановлення нормативів плати і розмірів платежів за збір води та скид забруднюючих речовин;
3. встановлення нормативів плати і розмірів платежів за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту;
4. надання водокористувачам податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвідхідних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, здійснення відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують негативний вплив на води;
5. відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об’єктам у разі порушення вимог законодавства.
У галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюють такі нормативи :
1. нормативи екологічної безпеки водокористування;
2. екологічний норматив якості води водних об’єктів;
3. нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;
4. галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об’єкти;
5. технологічні нормативи використання води.
Завдання еколого - економічних оцінок зводиться до того, щоб через систему вартісних показників (витратних і результатних) найповніше відбити ступінь виконання різних функцій (фізіологічних, соціальних, економічних, екологічних) даним природним фактором. Економічна оцінка використання природних ресурсів ще трактується як грошовий еквівалент народногосподарської цінності природних благ, які отримуються при їх використанні, тобто, відносної доходності, що одержана від природних ресурсів різної якості в різних природно-економічних районах. К.Г. Гофман під системою економічних оцінок природних ресурсів розуміє систему централізовано встановлених народногосподарських нормативів ефективності експлуатації природних багатств.
Однак у системі економічного обліку зазначені оцінки можуть відігравати і самостійну роль, коли потрібною стає їх інформаційна функція. Звичайно це втілюється в завданнях обґрунтування варіантів соціально-економічного розвитку продуктивних сил чи базових технологій. У цьому випадку необхідно врахувати в масштабах країни чи регіону інтегральний еколого-економічний ефект у всіх економічних суб’єктах, де можуть відчуватися результати реалізованого проекту. Для врахування такого ефекту потрібно максимально повно уявляти, з одного боку, витрати реалізації, з іншого, - всі результати проекту, зокрема еколого-економічні.
Точність еколого-економічних оцінок повинна відповідати тим завданням, при вирішенні яких передбачається їх використання. Вона може змінюватись від орієнтовних оцінок (для приблизних розрахунків ) чи спрощених коефіцієнтних значень (зокрема, для визначення величин тарифів) до складних багатофункціональних розрахунків (у задачах комп’ютерного моделювання еколого-економічних систем). Екологічні показники, що характеризують різні аспекти використання природних благ, називаються еколого-економічними показниками. За функціональним призначенням виділяють дві основні групи еколого-економічних показників: оцінки і ставки.
Еколого-економічні ставки – це базові економічні показники (тарифи, процентні нормативи, ін.), що враховують дію або вплив екологічних факторів та забезпечують реалізацію економічних інструментаріїв (системи цін і платежів, умов одержання прибутку, ін.). У свою чергу, економічні інструменти – це засоби (заходи, методи, важелі ) зміни фінансового стану економічних суб’єктів. За допомогою економічних інструментів можна, впливаючи на спонукальні мотиви діяльності господарюючих суб’єктів, регулювати товарно - грошові відносини на рівні підприємства, території, національної економіки і навіть транснаціональних систем.
Методологічні підходи щодо економічної оцінки ефективності використання водно-ресурсного потенціалу базуються на зіставленні оцінених результатів водокористування в комплексі з відтворенням і збереженням ресурсів, з витратами на їх здійснення в натуральній або вартісній формі.