регистрация / вход

Структурні компоненти індивідуальної правосвідомості

Нормативна регуляція поведінки та засвоєння особистістю соціальних норм. Структурні компоненти індивідуальної правосвідомості. Психологічні особливості та структура злочинних груп у залежності від рівня згуртованості і розмірів злочинних угруповань.

Зміст:

Завдання № 1............................................................................................ 3

Завдання № 2............................................................................................. 9

Завдання № 3.......................................................................................... . . 15

Список використаної літератури.......................................................... 16


1. Нормативна регуляція поведінки та засвоєння особистістю соціальних норм. Структурні компоненти індивідуальної правосвідомості.

Свідома поведінка характеризується свідомою її регуляцією, розумінням сутності його явищ, їхніх взаємозв'язків і причинно-наслідкової обумовленості.

Усвідомити явище – це значить побачити його дійсні зв'язки в об'єктивному світі. Свідома регуляція заснована на знанні – понятійному відображенні явищ реального світу. Вольова, свідома дія характеризується передбаченням майбутнього результату дії – його мети. Цілеутворення – найважливіша сфера свідомої діяльності людини. Усвідомивши ту або іншу потребу, свої інтереси, людина аналізує реальні умови і думкою представляє ряд можливих варіантів поведінки для здійснення цілей, досягнення яких може задовольнити його бажання, почуття, прагнення в даних умовах. Далі зважуються всі «за» і «проти» щодо можливих варіантів дії, і людина зупиняється на одному з них, оптимальному по його уявленнях. Цей вибір мети улаштовується визначеним доводом на його користь – мотивом. Звідси, мотив – це усвідомлений людиною особистісний зміст його дій, усвідомлення відносини даної мети до задоволення відповідного спонукання.

Людська поведінка активується широким спектром спонукань, що є модифікацією його потреб: потягами, інтересами, прагненнями, бажаннями, почуттями. Конкретної ж дії людини усвідомлені в системі понять. Людина розуміє, чому варто досягти саме дану ціль, вона зважує її на вагах своїх понять і уявлень.

Спонуканнями до діяльності у визначеному напрямку можуть бути позитивні і негативні почуття: допитливість, альтруїзм, егоїзм, користь, жадібність, ревнощі і т.д.

Однак почуття, будучи загальним спонуканням до визначеного роду дій, самі по собі не є мотивом дій.

Важливу роль у побудові поведінки відіграє соціальне виховання. Соціальне виховання – це цілеспрямована, послідовна, систематична діяльність суспільства щодо формування у особистості певної системи знань, вмінь і навиків, мислення, почуттів – почуття права, законності, почуття поваги до тих соціальних цінностей, які регулюються і охороняються суспільством.

Поведінка — вольова сторона свідомості, що представляє собою процес переносу правових норм у реальну поведінку. Складається з елементів, що визначають його напрямок (характер), — мотивів поведінки, правових установок.

Установка — готовність особистості виявити активність в області пізнання і реалізації в певній сфері діяльності. Вона являє собою конкретну програму поведінки у визначених умовах, що формується з усіх приналежних суб'єктові знань, оцінок, думок, настроїв, звичок, навичок, сподівань, відносин до кого-небудь і до чого-небудь, що переходять в інтереси і прагнення.

Поведінковий елемент свідомості синтезує в собі раціональні й емоційні моменти. Через нього відбувається реалізація психологічного й ідеологічного елементів.

Поведінка виявляється у формі дій (вчинків), що впливають на відносини між суб'єктами, або у формі бездіяльності, що, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не здійснює. Перш ніж поведінка зовні виразиться у виді вчинку, повинна виникнути установка, мотив поведінки в свідомості суб'єкта.

Виникнення нормативної установки припускає:

1) інформованість про соціальну норму;

2) розуміння її змісту;

3) оцінку, тобто ступінь схвалення соціальної норми;

4) відношення до прав інших осіб;

5) емоційне переживання з приводу функціонування соціальної норми;

6) готовність до дії.

Нормативна установка — суб'єктивний регулятор поведінки.

Таким чином, від поведінкового елемента свідомості залежить ступінь її якісного стану ( поведінка, активність, порушення й ін.).

Завдання виховання полягає в тому, щоб на основі загальних виховних цілей у кожної людини були сформовані:

- правильна орієнтація та шанобливе ставлення до норм, що прийняті у суспільстві;

- усвідомлений вибір правомірних варіантів поведінки;

- почуття особистої відповідальності та усвідомлення не­відворотності кари за порушення соціальних норм;

- критичне ставлення до порушень і порушників соціальних норм;

- потреба особистої участі у боротьбі з порушен­нями;

- впевненість у необхідності соціальних норм для нормаль­ної життєдіяльності суспільства і його членів;

- усвідомлена звичка дотримуватися соціальних норм та закону.

Правосвідомість - одна з форм суспільної свідомості. Свідомість людини, відбиваючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поводження людини. Свідомість додає цілеспрямований характер людській діяльності.

Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Усі форми суспільної свідомості взаємозалежні і взаємовпливають одна на одну.

Правосвідомість являє собою відносно самостійну сферу (область) свідомості:

• суспільної;

• групової;

• індивідуальної.

У ній відбита правова дійсність у виді знань про право, осмислення того, що є правом, яким воно було (відношення до права минулих років) і яким повинне бути (відношення до майбутнього права), а також у виді правових установок поведінки як реакції на оцінку діючого права, на роботу правозастосувальних органів.

Як зазначають усі розглядувані мною автори правосвідомість повинна бути властивою не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, але і всім громадянам держави, що є дуже важливим.

Правосвідомість — це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, що виражають відношення індивіда, групи, суспільства до діючого, минулого і бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом.

Ключовий пункт правосвідомості — усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини й оцінка діючого права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини.

Правосвідомість не тільки виражає відношення індивіда до правової дійсності, але і направляє його на визначені зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює них.

Правосвідомість – це особлива форма суспільної свідомості, сукупність правових понять, поглядів, ідей, почуттів, що виражають ставлення людей до чинного або бажаного права, його мети, завдань, способів та методів регулювання, до оцінки правомірності його норм та уявлення про майбутню правову систему й окремі її норми.

У структурі правосвідомості особистості кожній з функцій відповідають такі блоки:

1) правові знання;

2) правові оцінки;

3) правові установки.

Необхідність і обсяг правових знань особистості обумовлені тим, наскільки особистість включена в систему правових відносин. Набуття і засвоєння правових знань здійснюється за допомогою соціального і правового досвіду особистості. Пройшовши через свідомість особистості, правові явища викликають оціночне до себе відношення: оцінюються як правові знання, так і правова дійсність з погляду цих знань. Відбувається процес не прямого відтворення в діях особистості отриманих знань, а виникає їхній переосмислений варіант, співвіднесений з поглядами на правове, обов'язкове. Після цього виробляється правова установка, що відбиває готовність до визначеної правової поведінки. Блок правових установок включає також схильність до оцінки правових явищ виходячи з напрямку правової поведінки. Він впливає як на регулюючу (настановну), так і на пізнавальну (когнітивну) і правостворюючу (оціночну) функції правосвідомості.

Правосвідомість може бути структурована на компоненти відповідно до виконуваних ними функцій:

- когнітивний (пізнавальний, інформаційний),

- правостворюючий (оцінний, емоційний),

- регулюючий (настановний).

Суб'єкт набуває правових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і право­охоронних органів і посадових осіб держави і т. ін. Проте наявність певного обсягу правових знань ще не визначає істинного рівня правосвідомості, він конкретизується розумінням сутності права, правових норм, інших правових явищ, їх вимог, цілей, призначення.

Значення оцінних уявлень виявляється у тому, що людина не просто прямо репродукує у своїх діях те, що міститься у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у свідомості, співвідносить зі своїми поглядами на правове, обов'язкове, необхідне.

Одним з найбільш складних компонентів правосвідомості є блок правових установок, що відображують не тільки і стійкість до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості. Правові установки осо­би утворюють ієрархічним чином структуровану систему, та характеризується:

1) наявністю компонентів різної діаметрально протилеж­ної значущості - позитивного і негативного відношення до норм;

2) акцентуацією поведінкових (регулятивних) аспектів;

3) домінуючим значенням елементів обов'язкового, нормативного.

Правові установки відповідають певним структур­ним елементам правової поведінки — для дій характерні звички, операцій — правові диспозиції, поведін­ки - ціннісні орієнтації.

2. Психологічні особливості та структура злочинних груп.

Статистична звітність показує, що серед усіх злочинів 25—30% - групові, тобто вчинені групами. Статистика досить похмура, але, на щастя, сильно завищена з тієї причини, що в якості групових враховуються всі кримінальні справи, де співучасниками названі два і більше засуджених. Але співучасть - не завжди група і не всякий злочин, зроблена в співучасті, є груповим. Звернемося до діючого кримінального законодавства. Кримінальний кодекс дає загальне визначення співучасті і вказує ознаки співучасників - виконавця, організатора злочину підбурювача, посібника. У теорії кримінального права таке сполучення учасників злочину називається співучастю в тісному змісті слова, або власне співучастю. Призначення цього інституту — визначити підстави кримінальної відповідальності осіб, що самі не робили дій, - передбачених відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу, але причетні до них.

Крім того, у деяких статтях Особливої частини, що містять ознаки різного роду злочинів, як кваліфікуючі обставини згадуються: здійснення злочину по попередній змові групою осіб і здійснення злочину організованою групою. Як самостійний склад злочину передбачений бандитизм — організація озброєних банд, участь у банді й у вчинених бандою нападах. І, нарешті, серед обставин, що обтяжують відповідальність згадується здійснення злочину організованою групою.

Існування в діючому кримінальному законодавстві понять "група" і "організована група" дає підставу вважати що в першому випадку мова йде «про неорганізовану злочинну групу». Але тоді це вже не група, а щось інше. Що саме, залишається неясним. Швидше за все, мова може йти про співвиконання двох або більш осіб за попередньою змовою або без неї, коли кожний зі співучасників спільно й узгоджено з іншими робить дії, що містять склад даного злочину. І не більше.

Ознаки організованості всякої групи, у тому числі злочинної, а також стійкості такого об'єднання, цілком збігаються з розумінням малої неформальної соціальної групи, прийнятому в соціальній психології. Мала неформальна соціальна група, на відміну від натовпу або іншого тимчасового спонтанного співробітництва людей, являє собою відносно стійке об'єднання (співтовариство), що виникло на основі спільності поведінкових програм. Це визначає "кооперативне поводження учасників групи і їхню солідарність в орієнтації на загальний успіх".

Група немислима без ієрархічної структури, конформізму її членів і стійкого розподілу ролей серед них. Структурність, солідарність учасників і стійкість - це і є ознаки організованості всякої злочинної групи.

Група робить на своїх членів конформістський тиск, випробує них на лояльність і стійкість, придушує й усуває опозицію, У відносинах між двома співучасниками це неможливо. Серед двох буває лідер, але вплив одного лідера і вплив більшості, що підтримує лідера, - фактори непорівнянні.

Отже, групова злочинна поведінка являє собою спільну злочинну діяльність учасників злочинних груп, тобто організованих об'єднань трьох і більш осіб. Організованість припускає спільність цілей і тривалу взаємодію співучасників, що забезпечується стійкістю групи, її ієрархічною і функціональною структурами.

Спільність цілей спільної злочинної діяльності і взаємодія її суб'єктів досягаються погодженістю дій тобто змовою. Спільність цілей і змова не означають єдності мотивів: співучасники часто керуються різними спонуканнями. Один з бандитів, наприклад, прагне до збагачення, інший — до влади, третій грабує з помсти і т.д.

З урахуванням ступеня організованості малі соціальні групи в соціально-психологічній літературі розташовуються на трьох рівнях.

На нижчому рівні — дифузійні групи, що виникають з безпосереднього спілкування на основі дружніх, родинних, земляцьких, національних відносин. Ці об'єднання утворюються в результаті угоди, явного або мовчазного, висування лідера або групи лідерів, а також визначення функціонерів.

Середня ланка — асоціація: відносно велике об'єднання людей або груп для досягнення загальної мети. Члени асоціації зберігають значну автономію, поєднуючи свої зусилля лише в якійсь вузькій області співробітництва. Існують асоціації наукові, спортивні, що виникли на основі спільного проведення дозвілля, і т.д.

Вищий рівень згуртованості соціальних груп складають колективи і корпорації – стійкі об'єднання з чітко вираженими вертикальною, (ієрархічною) і горизонтальною (функціональною) структурами, системою керування, часто загальним інтересом.

Стосовно до такої соціально-психологічної класифікації й у залежності від згуртованості і розмірів злочинних угруповань розрізняються три рівні їхньої консолідації.

1. В основі піраміди - численні стихійно виникші шайки злодіїв, шахраїв, грабіжників, а також банди, що складаються з декількох учасників; лідери (організатори), звичайно приймають особисту участь у здійсненні злочинів; співучасники один одного знають; «даху» у виді заступників в органах влади правосуддя, як правило, не мають.

2. На середньому рівні - злочинні організації, що складаються з декількох первинних груп, лідера або групи лідерів, і стійка спеціалізація "підрозділів" - бойовиків, виконавців, розвідки і контррозвідки, власників "общаку" (загальної каси злочинної організації) а також у багатьох випадках – співучасників з числа корумпованих чиновників.

3. Вищий :рівень організованої злочинної діяльності складають злочинні корпорації, що поширюють свою діяльність на цілі регіони або галузі економіки, найчастіше з міжнародними зв'язками. Без участі в них високопоставлених посадових осіб діяльність злочинних корпорацій практично неможлива. Злочинні об'єднання такого рівня називають ще кланами.

Слід зазначити, що пропонований розподіл, як і всяка інша класифікація соціальних явищ, не має чітких розмежувальних ліній. Групова злочинність у кримінологічному плані - досить складне і суперечливе поняття. Шайки рекетирів і грабіжників нерідко роблять напади на "теневиків" - процвітаючих, лідерів і учасників організованої економічної злочинності, а потім служать їм же, усуваючи конкурентів і "вибиваючи" борги. Відбувається зрощування кримінальних "авторитетів" з "тіньовим" і відверто злочинним бізнесом. Правда з деяких пір спостерігається прагнення вітчизняного криміналитету до депутатських мандатів і державних посад.

Мотивація злочинів, вчинених членом злочинної групи, формується під впливом співучасників. Ступінь впливу залежить від статусу члена групи, його конформності і характеру злочинної діяльності. Чим вона ризикованіше (наприклад, бандитська), тим вище вимоги до однодумності і згуртованості. "Блатні" традиції, пропонують ритуал клятви й іспиту новачків. Звичайно, злодійські "закони" і ритуали разом з "фенею" поступово ідуть в минуле. На ведучі ролі в злочинному світі висуваються молоді люди без тюремного досвіду. Але погроза суворої кримінальної відповідальності диктує психологію кругової поруки і формування групових норм поводження, порушення яких тягне санкції, аж до самих жорстоких - відторгнення і розправи.

Кругова порука обумовлює психологічний механізм „дроблення” відповідальності за злочини, зроблені групою. Кожний виправдується: "я - як усі".

Соціально-психологічним тлом загально кримінальної злочинної діяльності виступає неусвідомлене почуття відчуження, що визначає подвійну мораль злочинної групи. Оточуючі люди розділяються на дві категорії - "свої" і всі інші. Те, що неприпустимо у відносинах між "своїми" - обман, дворушництво, несанкціоноване насильство - заохочується в спілкуванні з "чужими".

Випливає, однак, визнати, що "блатна" ідеологія "братви" в останні роки помітно зблякла, а злодійські "закони" молодими кримінальниками часто ігноруються: вони їхній просто не знають. Однак норми групового поводження в тій або іншій формі неминуче затверджуються в будь-якій шайці.

Соціальне і психологічне відчуження досягає розмірів фанатичного заперечення основ загальнолюдської моралі в злочинних бузувірських сектах сатанистів і їм подібних; у меншій мірі, але теж з важкими наслідками, - у маргінальних об'єднаннях наркоманів, алкоголіків, а також у деяких молодіжних організаціях агресивно-епатажної спрямованості.

Розкрадачі, хабарники та інші представники організованої «біловоротничкової» злочинності здебільшого не вважають себе ізгоями і почуття соціального відчуження не мають. Стійкі злочинні корпорації в сфері економічної злочинності функціонують, підкоряючись загальним психологічним закономірностям групової протиправної поведінки. Правда, християнська мораль не відкидається, а пристосовується до егоїстичних корпоративних інтересів. Ділки тіньової економіки, що об'єдналися в кримінальні клани, зберігають соціально прийнятні зв'язки і норми поведінки, прийняті в тому соціальному середовищі, до якого вони належать споконвічно по своїх родинних, кланових, професійних зв'язках.

Таким чином, морально-психологічна характеристика організованої економічної злочинності суперечлива. Вона відбиває подвійність життєдіяльності діючих осіб, що зберігають свою приналежність до двох культур — соціальної й антисоціальної — і керуються нормами поведінки різних малих соціальних груп — професійної (легальної) і злочинної (нелегальної).

Діяльність злочинних груп середнього і вищого рівнів звичайно ретельно планується. Рідше програмуються злочини, чинені невеликими шайками загальнокримінальної спрямованості. Мотиви групової злочинної діяльності виникають відповідно до актуальних групових і індивідуальних потреб. У принципі вони збігаються, колізії вирішуються рішеннями лідерів або більшості. Для групових рішень характерні сугестивні мотиви, тобто викликані навіюванням з боку "авторитетів". Але було би помилкою думати, що кожна шайка - злочинна організація або корпорація "теневиков" завжди діє в повній згоді й усі вирішує консенсусом. Гармонію інтересів важко відшукати і серед дуже близьких і порядних людей. Співтовариство, замішане на неправді, обмані і насильстві, не може довго залишатися монолітним. А якщо таке трапляється, то виникає щось схоже на фашизм. Але і тоді, як учить історія, "єдність рядів" рано або пізно порушується в боротьбі за владу і за прибуток. Сучасні вуличні "розбірки" між ворогуючими злочинними кланами і „авторитетами”, що суперничають, свідчать про чвари, що не припиняються, між підрозділами «п'ятої влади» і суперечать уявленням про неї як про єдине кримінальне середовище.

Список використаної літератури:

1. Андросюк В. Г. Психологія слідчої діяльності. К, Вентурі, 1994. – 205 с.

2. Бандурка А.М. Бочарова С.П. Землянская Е.В. Юридическая психология: Учебник. Х.: Издательство Национального Университета Внутренних дел, 2001. – 640 с.

3. Васильев В.Л. Юридическая психология: Учебник для ВУЗов – М.: Юридич. литература. 1991. – 464 с.

4. Васильев В.Л. Юридическая психология. – СПб: Питер Пресс, 1997. – 656 с.

5. Еникеев М.И. Основы общей и юридической психологии: Учебник для ВУЗов: М.: Юристъ, 1996. – 631 с.

6. Самонов А.П. Психология преступных групп. Пермь, 1991 – 205 с.

7. Юридична психологія: Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів./ В.Г. Андросюк, Л.І. Казміренко. К. Ін Юре, 2001. – 580 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 1.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий