Смекни!
smekni.com

Суб'єктивна сторона злочину (стр. 7 из 9)

У роботах американських юристів можна виявити таку класифікацію форм вини: намір і усвідомлення - форми спеціальної вини, а передбачення, необережність і карана недбалість - загальної вини. Не будемо приводити визначення всіх цих форм вини, приведемо по одному з кожної групи. Особа діє з наміром, якщо вона знає, що робить, і прагне до досягнення природних і ймовірних наслідків такої поведінки, які, як відомо, є результатом такої поведінки. Необережність - форма загальної вини, і вона заснована на відхиленні від розумного стандарту поведінки; ступінь відхилення повинен бути такий, щоб вона показувала грубу зневагу на небезпеку, створювану для інших. Неважко помітити, що форми спеціальної вини - це різновиди наміру, а загальної вини - різновиди необережності. На думку М. Бассіуні, «загальна вина завжди заснована на фактичних обставинах, достатніх для того, щоб судити про рівень психічного стану, що нижче, ніж при спеціальній вині, і заснована на ступені відхилення від стандарту поведінки, що свідчить про грубу зневагу до безпеки й благополуччя інших, і означає безвідповідальність, необережність або недбалість».

Тут слід зазначити, що в американській кримінально-правовій доктрині й судовій практиці досить розповсюдженою є точка зору, що в злочинах загальної вини особа презюмується мавшою необхідну форму вини виходячи з факту здійснення протиправного діяння й супровідних обставин. При цьому часто посилаються на афоризм: передбачається, що роблячи дію людина бажає настання її природних і ймовірних наслідків. Тягар доведення відсутності вини лежить на обвинувачуваному. Звичайно, доводити вину у формі необережності й тим більше - недбалості - нерідко завдання досить важке, але як бути із принципом презумпції невинності? Також презюмується вина в злочинах, основною ознакою яких є володіння, наприклад, наркотиками або викраденим майном. У цих випадках презумпція ґрунтується на матеріальному елементі - добровільному володінні.


РОЗДІЛ 4. Факультативні ознаки субєктивної сторони складу злочину

Мотив, мета та емоційний стан на відміну від вини, без якоїнеможлива наявність складу злочину, присутні тільки в частинідиспозицій статей Особливої частини КК України, де вони прямо вказаніабо випливають з їх формулювань. Там, де згідно із Закономфакультативні ознаки присутні у тому чи іншому злочині, вони повинні бути обов’язково встановлені, бо мають обов’язковий(конструктивний) характер стосовно основного складу злочину,або виступають як кваліфікуючі ознаки. В інших випадках, дефакультативні ознаки не впливають на зміст складу злочину(не впливають на кваліфікацію), вони можуть виступати як обставини, що враховуються при призначенні покарання.

Мотив злочину- це обумовлені певними потребами й інтересами внутрішні спонуки, які викликають у особи рішимість вчинити злочин і якими вона керується при його вчиненні. Отже, мотив (лат. moveo - рухаю) є рушійною силою злочинної поведінки людини, він передує злочину і значною мірою визначає суспільну небезпеку особи злочинця і вчиненого ним діяння [21, 51].

Мотив як ознака суб’єктивної сторони складу злочину притаманний тільки умисним злочинам, в яких він стосується як діяння, так і його наслідків. У необережних злочинах природа мотиву порівняно з умисними злочинами інша. Це тільки мотиви суспільно небезпечної поведінки, яка, попри бажанню особи, призводить до суспільно небезпечних наслідків. Тобто в необережних злочинах можна вести мову про мотиви, які штовхнули особу на певну поведінку, але не на злочин, оскільки злочинного результату свідомість винного не припускає. Скажімо, мисливець у лісі розклав багаття і, лінуючись його загасити, бо вважав, що воно згасне само по собі, залишив його і пішов. Але од вітру вогонь перекинувся на дерева, що призвело до вигоряння ділянки лісу.

Мотиви вчинення злочину поділяються на мотиви низького характеру й мотиви, які позбавлені цього моменту.

До перших належать корисливість, садистські нахили, хуліганські мотиви. Інші можливі - це неправильно сприйняті інтереси держави, суспільства, окремих юридичних і фізичних осіб, вчинення злочинів з мотивів наявності тяжких особистих, сімейних чи інших обставин. Якщо характер мотиву не врахований у конкретному складі злочину, або вказаний у статтях 66, 67 КК України, які містять обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання, його враховує суд при призначенні покарання.

Так, примушування слідчим давати показання при допиті єзлочином (стаття 373 ККУ), мотивами якого можуть бути в одному випадку, наприклад, кар’єристські спонуки, у другому – намір встановити істину в справі. Суд врахує особливості мотиву припризначенні справедливого покарання.

Мотив як конструктивна ознака основного складу злочину прямо вказаний і має бути обов’язково встановлений у злочинах, передбачених статтями 148 (Підміна дитини), 172 (Грубе порушення законодавства про працю), 219 (Доведення до банкрутства), 232 (Розголошення комерційної таємниці), 364 (Зловживання владою або службовим становищем) КК України. Інколи мотив випливає із сутності злочинів, хоча прямо і не вказаний у диспозиції відповідної статті КК України. Так, немає вказівки на мотив корисливості у диспозиціях статей 185-191 КК України, які передбачають відповідальність за посягання на власність. Але без мотиву корисливості не може бути крадіжки (стаття 185 ККУ), шахрайства (стаття 190 ККУ) і тому він також має бути встановлений.

У деяких випадках вказівка на мотив створює кваліфікований склад злочину. Скажімо, корисливі й хуліганські мотиви роблять умисне вбивство кваліфікованим (пункти 6, 7 частини 2 статті 115 ККУ), корисливий мотив робить кваліфікованим незаконне позбавлення волі або викрадення людини (частина 2 статті 146 ККУ), завідомо неправдиве показання [22, 384].

Мета злочину- це мисленна модель наступного результату, те, до чого прагне, чого добивається особа, вчиняючи злочин.

Отже, якщо мотив - це спонука, то мета - це бажаний кінцевий результат злочинної діяльності.

Мотив і мета тісно пов’язані між собою. Формування мотиву одночасно означає й постановку певної мети. Мотив - рушійна сила, яка веде суб’єкта злочину до досягнення певної мети.

Водночас мотив і мета - поняття, що не збігаються, бо відбивають різні аспекти психічного ставлення особи до вчиненогодіяння. Мотив відповідає на питання - чому особа вчинила злочин, мета - до чого прагнув винний. Можна сказати, що метазлочину виникає на ґрунті злочинного мотиву і разом вони створюють ту базу, на якій народжується вина.

Мета - ознака тільки злочинів з прямим умислом. Вонавказана як обов’язкова (конструктивна) ознака у статтях 113, 127, 199, 307, 376, 447 КК України. В деяких випадках сутність мети випливає з тексту диспозиції. Скажімо, дії, передбачені у статті 209 КК України, мають метою легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або приховання чи маскування незаконного походження вказаних предметів, чи володіння ними, прав на них.

Певна мета може бути кваліфікуючою ознакою. Так, умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення є кваліфікованим складом вбивства (пункт 9 частини 2 статті 115 ККУ), мета залякування потерпілого або інших осіб при нанесенні умисних тяжких тілесних ушкоджень робить цей злочин також кваліфікованим (частина 2 статті 121 ККУ).

Безпомилкове встановлення мети вчинення злочину сприяє правильній кваліфікації діяння. Так, удар ножем, залежно від мети, з якою він завдавався, може розглядатися і як замах на вбивство, і як умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, і як хуліганство.

Емоційний стан- це певний психічний стрес, у стані якого особа вчиняє злочин.

Як правило, емоційний стан особи характеризується підвищеним збудженням, в ньому домінують страх, ненависть, виклик громадській думці. Кримінально-правове значення Закон відводить тільки стану сильного душевного хвилювання, так званому фізіологічному афекту, у стані якого вчиняється злочин. В таких випадках злочин вважається привілейованим. Водночас цей афект, тобто сильне короткочасне емоційне збудження, що звужує можливості нормального функціонування інтелектуальної та вольової сфер психіки людини, але не затьмарює свідомість повністю (що характерно для так званого патологічного афекту), має бути таким, що раптово виник внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.

Вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання передбачено в статті 116 КК України (умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання) і в статті 123 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання).

Автор курсової роботи хоче також зауважити на тому, що вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є обставиною, яка пом’якшує покарання при вчиненні будь-якого злочину, де можлива вказана ситуація (пункт 7 частини 1 статті 66 ККУ).

Отже, мотив і мета у певних випадках можуть виступати якобов’язкові (конструктивні) ознаки суб’єктивної сторони складу злочину. Вони можуть бути також кваліфікуючими ознаками злочину, а емоційний стан (афект) може виступати як привілейована ознака злочину проти життя і здоров’я особи. І, нарешті, мотив, мета й емоційний стан можуть бути враховані судом як пом’якшуючі або обтяжуючі обставини при призначенні покарання у конкретній справі.


РОЗДІЛ 5. Помилка та її кримінально-правове значення