Розглянемо це питання на прикладі популяційних аспектів розвитку людства.
За останні сто п'ятдесят років населення Землі росло дуже швидкими темпами. З древніх історичних епох до початку минулого століття чисельність населення світу досягла близько декількох сотень мільйонів осіб. Тільки у 1830 р. популяція людини досягла 1 млрд. осіб, вже через сто років її чисельність сягнула 2 млрд, а в 1960 р., всього через 30 років, - З млрд осіб, через 15 років (1975 р) - 4 млрд, в 1987 р. - 5 млрд. В1999 р. чисельність населення планети сягнула 6 млрд осіб. За останні роки темпи збільшення населення Землі почали знижуватися. Та, навіть незважаючи на це, якщо не відбудеться ніяких різких змін, такий приріст популяції швидше всього збережеться і в XXI столітті.
Порівняно з основними показниками натурального руху населення в світі - рівнями народжуваності, смертності, натурального приросту - Україна за рівнем народжуваності (10,8 чол. на 1000 жителів) посідає останнє місце серед колишніх республік СРСР, смертності населення (14,2 на 1000 жителів) - "почесне" друге місце серед розвинених країн світу, дитячої смертності - 17-те місце серед усіх країн світу, за показником середньої тривалості життя населення - 47 місце у світі.
Для нормального щодо соціально-економічних умов індустріально розвинутих країн, тобто мінімально розширеного, відтворення популяції людини в Україні потрібно, щоб кожна жінка народила за своє життя в середньому 2,2-2,4 дитини.
Жінки України фактично до 33-річного віку вже припиняють дітонародження. Народжуваність зменшується через безплідність шлюбних пар, збільшення гінекологічних захворювань, кількості абортів, ранньої дитячої смертності за рахунок змін у період внутрішньоутробного розвитку (стан здоров'я матері, несприятливі екологічні умови, генетичні відхилення).
За останнє десятиріччя серед населення України майже втричі зросла кількість хворих цукровим діабетом, майже в сім разів - гіпертонічними хворобами, в чотири рази - стенокардією, у два рази - інфарктом.
Той факт, що смертність в Україні перевищує народжуваність, - це сумне і вельми тривожне явище для нашого народу, це - національне лихо. Саме тому зараз всі соціально-економічні проблеми в нашій самостійній державі повинні вирішуватися лише через призму збереження нації, збереження генофонду України.
1. В.С. Джигирей. Екологія та охорона навколишнього середовища. Навчальний посібник.3-те видання. К-, "Знання", 2004. стор.61-65.
2. Г.О. Білявський, Р.С. Фурдуй. Основи екологічних знань. К-, "Либідь", 1997. стор.49-69.
3. В.С. Джигирей., В.М. Сторожук, Р.А. Яцюк. Основи екології та охорона навколишнього середовища. Л-, "Афіша", 2000. стор.33-50.
4. Додаткова література:
5. Назарук М.М. Соціоекологія: Словник-довідник. - Львів: ВНТЛ, 1998. - 172 с.
6. Голубець М.А. Від біосфери до соціосфери. - Львів: Поллі, 1997. - 256с
7. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології: Підручник для студентів природничого фаху вищих навч. закладів. - 2-ге вид., зі змінами. - К.: Либідь, 1995. - 368 с.
8. Гук М. та ін. Державна екологічна інспекція України. Державна інспекція охорони природного середовища Польщі. Контроль і моніторинг природного середовища в Україні та Польщі. - Варшава, 1994. - 99 с.
9. Справочник по охране окружающей среды / В.Г. Сахаев, Б.В. Щербицкий. - К.: Будівельник, 1986. - 152 с.
10. Белов СД., Барбинов Ф.А., Козьяков А.Ф. Охрана окружающей среды: Учеб. пособие для техн. спец. вузов / Под ред. С.В. Белова. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Высш. пік., 1991. - 319 с: ил.
11. Иванов Б.А. Инженерная экология. - Л.: Изд-во Ленинград. "унта", 1989. - 152 с: ил.
12. Україна на зламі тисячоліть. Історичний екскурс, проблеми, тенденції та перспективи. [Кол. моногр.] Щокін Г.В., Попович М.В., Кармазіна М.С. та інші. За заг. ред. Г.В. Щокіна, М.Ф. Головатого; Автор передм. Л.М. Кравчук. - К.: МАУП. - 2000. - 384 с.
13. Данилишин Б.М., Дорогунцов СІ., Міщенко В.С. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. - К., 1999.