До аварії на території, що нині найбільш забруднена і небезпечна для життя було 2 міста - Чорнобиль і Прип'ять та 76 сільських населених пунктів. Але після аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС у квітні - травні 1986 року 91,2 тис. нащадків стародавніх слов'ян покинули рідні місця. Вони були евакуйовані з 30-кілометрової зони.
Евакуації підлягали 69 сіл Київської, 7 сіл Житомирської області, міста Прип'ять та Чорнобиль. Разом з тим на державному рівні, не було чітко визначено, на який термін відселяються люди, не зроблена оцінка екологічних, медичних, соціально-психологічних наслідків проведення евакуації. Недостатньо підготовлена матеріальна база - не вистачало житла, не були створені робочі міста для евакуйованих. При виборі місця переселення не повною мірою враховувались особливості життя і побуту поліщуків. Все це разом спричинило зворотний процес - несанкціоноване повернення евакуйованих до своїх домівок.
У 1992 р. вийшов Закон України «Про правовий режим територій, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 12 якого забороняла проживання населення у зоні відчуження, тобто жителі зони вже стали порушниками чинного законодавства. Однією з найважливіших проблем, які постали перед створеною Адміністрацією зони відчуження було правове урегулювання проживання людей на цій території.
Державна політика щодо соціального захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи ґрунтується на основі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».
Людей, які проживають у зоні відчуження, можна умовно розділити на декілька категорій:
1. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. на цій території, після евакуації не отримували житла і повернулися в зону відчуження до прийняття Закону «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (лютий 1991).
2. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. На цій території, після евакуації отримали житло, але здали його і повернулися у зону відчуження до прийняття зазначеного Закону.
3. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. На цій території, після евакуації отримали житло, але повернулися в зону відчуження до прийняття цього Закону.
4. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. на цій території, після евакуації не отримали житла і повернулися у зону відчуження після-прийняття Закону.
5. Місцеві жителі, які проживали у квітні 1986 р. на цій території, після евакуації отримали житло, але повернулися у зону відчуження після прийняття Закону.
6. Громадяни, які не проживали у квітні 1986 р. на цій території, працювали на підприємствах зони відчуження і залишились тут після звільнення, або опинилися тут з інших причин. Як правило, це люди, яких ніщо не пов'язує з місцями їх попереднього проживання (немає сім'ї, житла, роботи, інколи навіть не в згоді з законом).
Дії Уряду України направлені на здійснення заходів спрямованих на зменшення впливу на здоров'я людей радіаційного забруднення, що сталося в результаті Чорнобильської катастрофи, та на вирішення невідкладних завдань щодо усунення радіоактивного впливу на навколишнє середовище, а з другого боку – створення умов для більш економічного і ефективного використання наявних бюджетних асигнувань. Верховна Рада України постановила:
- внести необхідні зміни і доповнення до довгострокової програми подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
- завершити роботи по детальному обстеженню радіаційної обстановки на території України. Розробити і реалізувати програму підготовки національних кадрів по обслуговуванню і контролю за безпекою ядерних об'єктів розташованих на Україні;
- вирішити питання по виведенню із користування сільськогосподарських угідь або перепрофілюванню господарств, де неможливе одержання «чистої» продукції;
- здійснити докорінну перебудову діючої системи охорони здоров'я в забруднених районах. Створити в обласних центрах умови для оздоровлення і лікування учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Оснастити практичні та наукові заклади сучасною лікувально-діагностичною та дозиметричною апаратурою, забезпечити лікарськими препаратами, для чого виділити Міністерству охорони здоров'я України необхідні інвалютні асигнування.
Внаслідок Чорнобильської катастрофи з господарського користування було вилучено близько 200 тис. та лісів, які зазнали надмірного радіаційного забруднення. Для України з її обмеженими лісовими ресурсами такий стан слід розглядати як катастрофічний. У такій ситуації реабілітація забруднених лісових масивів, лісоохоронні та лісогосподарські роботи ще на багато років залишатимуться одним з головних напрямків діяльності на території зони відчуження.
Одним із основних завдань «Концепції Чорнобильської зони радіаційно-небезпечних земель», є визначення системи «...організаційних, екологічних, медичних і науково-технічних принципів та пріоритетів виробничої, науково-технічної та іншої діяльності в зоні відчуження і ні безумовного (обов'язкового) відселення з метою мінімізації екологічних та соціально-економічних наслідків чорнобильської катастрофи, а також обґрунтування можливості комплексної реабілітації території Зони».
Сьогодні на підприємствах зони відчуження працює майже 12 тис. осіб, із них 4,6 тис. на підприємствах, підпорядкованих МНС України, 6,2 тис. - на ЧАЕС, та 75б осіб на об'єкті «Укриття». Ці підприємства, а також організації, що складають інфраструктуру і надають необхідні послуги, здійснюють виробничо-господарську діяльність у зоні відчуження. Вона направлена на забезпечення радіаційної безпеки, вивчення впливу радіаційних чинників на об'єкти навколишнього середовища та на людину, проведення дезактиваційних робіт, захоронення РАВ, водоохоронні заходи по забезпеченню мінімізації виносу радіонуклідів водними шляхами в р. Прип'ять та Київське водосховище.
Люди, які працюють на цих підприємствах, теж потребують соціального захисту.
З перших же днів після аварії були вжиті заходи щодо соціального захисту учасників ліквідації її наслідків. Протягом травня і червня 1986 р. прийнято ряд постанов і розпоряджень з питань оплати праці, матеріального заохочення та інших аспектів соціального захисту працівників підприємств і організацій, зайнятих на роботах по ліквідації наслідків катастрофи. Для них встановлено певні пільги і компенсації.
Аварія на ЧАЕС 1986 р., яка за своїми масштабами стала національною трагедією України, вимагає зміни ставлення як, до оцінки впливу радіонуклідів чорнобильського викиду на природне середовище так і до комплексного аналізу впливу усіх чинників катастрофи на організм людини, навколишній тваринний та рослинний світ, водний та повітряний басейни.
Чим далі у часі віддаляється Чорнобильська катастрофа, тим більш проявляються зміни у стані природного середовища, ще більше питань на які потрібно дати вичерпні відповіді.
Шляхи розповсюдження радіонуклідів після катастрофи надзвичайно різноманітні і їх вплив на жителів України може суттєво відрізнятися від місця їх проживання. Нині ще відсутня класифікація радіаційно-забруднених територій за характером екологічних, природних та соціально-економічних чинників, які можуть діяти в комплексі з радіаційним. Це вимагає відпрацювання та реалізації широкого кола заходів захисту постраждалих.
Сучасна війна й підготовка до неї стають дедалі дорожчими. Розробка, виготовлення й випробування нових видів зброї лягає непосильним тягарем на економіку країн світу. Так, за даними ООН, світ сьогодні витрачає 1 трлн. доларів щорічно на розробку та виготовлення зброї, утримання армій і фінансування воєнних конфліктів. За офіційними даними США, на виготовлення й випробування ядерної зброї тільки з 1943 по 1997 р. ними було інвестовано 5,5 трлн. доларів.
На військові потреби у світі щорічно витрачається 2-3 % енергетичних ресурсів, 3-4 % запасів нафти. До 3 % території розвинених країн відводиться під військові бази, склади, полігони тощо, причому це переважно родючі землі або лісові масиви. На планеті військові займають близько 42 млн. га суші. Витрати на військові потреби у світі в 2,5 рази перевищують витрати на охорону здоров'я і в 1,5 рази — на освіту. І це в той час, коли мільйони людей недоїдають, не отримують медичної допомоги, п'ють забруднену воду й живуть у жахливих умовах. На підготовку до війни витрачаються найкращі матеріали, застосовуються новітні технології, використовується розум найталановитіших учених. Усе це відволікає від вирішення найболючіших екологічних проблем людства.
Але найбільша небезпека полягає в злочинних планах сучасних мілітаристів використати для війни потаємні, глибинні сили природи. Розробляються й уже частково апробуються способи безпосереднього впливу на природу з метою агресії, методи зміни клімату, впливу на газообмін і тепловий баланс атмосфери та гідросфери, створюється «геофізична» зброя. На шпальти світової преси потрапили дані про досліди військових, спрямовані на провокування землетрусів на території противника, вивержень вулканів, утворення тайфунів, «дір» в озоновому шарі Землі й т. д.
Розроблено безпрецедентні за силою ураження отрути й зразки бактеріологічної зброї.Так, 1 г ботулотоксину достатньо, щоб умертвити 8 млн. чоловік.
У разі розпилення над населеним пунктом 1 г устричної отрути миттєво загине 1,5 тис. чоловік, а 1 г політоксину (отрута, виділена з безхребетних) достатньо для знищення 100 тис. чоловік.
Є відомості, що під завісою секретності у військових біологічних лабораторіях досліджуються принципово нові препарати, проти яких немає вакцин: отрута мексиканських павуків, різновиди бацил чуми, на які не діють перепади температури та наявні антибіотики.