Смекни!
smekni.com

Сучасні напрямки природоохоронної пропаганди (стр. 2 из 8)

В цілях підвищення ефективності пропаганди можна використовувати наступне: прийом новизни, коли в матеріал вводиться невідома аудиторії інформація; прийом здивування; прийом проблемної ситуації, коли перед аудиторією ставиться проблема; прийом взаємодії інтересів, коли людині показують, що його особисті інтереси пов'язані з даною темою.

Крім усього іншого, пропагандистський матеріал повинен виділятися серед інших подразників, що діють зараз, наступним – володіти достатністю тривалості дії; достатньою інтенсивністю і новизною. Великий вплив на запам'ятовування робить сам матеріал: чим він більш осмислений, логічний, емоційно забарвлений, тим краще закріплюється в пам'яті [3]. Проте немає сенсу перевищувати «природний об'єм інформації», тобто, максимальний об'єм інформації, який може засвоїти аудиторія.

Аналіз експериментальних даних, пов'язаних з інформаційною стороною процесів ухвалення рішень показав, що для зміни ухваленого рішення, потрібно в п'ять разів більше інформації, ніж для формування первинної концепції. Неправильне рішення переглядається частіше в тих випадках, коли одержувана інформація свідчила про незначні помилки в позиції, і якщо пройшло небагато часу з моменту ухвалення рішення [6].

При повідомленні певної інформації у слухачів найчастіше не міняються установки і орієнтації відносно якої-небудь теми. Єдиний ефект, окрім загально просвітницького значення такий, що ця інформація підсилює установки і переконання, що є у слухачів. Факти ж, що суперечать їх переконанням, аудиторія або ігнорує, або вважає тенденційними. Тому при пропаганді поглядів, що різко відрізняються від позиції аудиторії, пропагандист сам створює собі штучні труднощі і перешкоди.

1.1.2 Визначення поняття «екологічна пропаганда»

Охорона природи з чисто біологічної переросла в даний час в соціальну проблему і не може бути дозволена без природоохоронної пропаганди [7]. Тільки добре інформоване суспільство може зрозуміти і вирішувати питання охорони природи.

Під природоохоронною пропагандою розуміється вплив на світогляд, орієнтацію, мотивацію, поведінку і настрій населення з метою ослаблення дій, направлених на знищення природи, а також формування і підтримки природоохоронних переконань, знань, навиків, соціальної активності людей для дій, направлених на захист природи.

Часто поняття «природоохоронна пропаганда» замінюють поняттям «екологічна пропаганда». Як синонім при популярному викладі це, напевно, можливо, проте при строгому науковому підході така заміна нерівноцінна. Пропаганда не може бути екологічною, як не буває біологічною, зоологічною і т.п. Якщо екологію розуміти як науку про взаємостосунки в природі, то екологічним може бути освіта, навчання, популяризація, освіта, тобто дія на розум людини, при яких відбувається передача знань і навиків.

Пропаганда ж, як рід діяльності, впливає більш на психіку людини, викликаючи у нього бажання що-небудь робити, зокрема, особисто охороняти природу. (Якщо пропаганду назвати «екологічною», то в цьому випадку довелося б, напевно, зрештою займатися зміцненням «взаємостосунків в природі»).

Природоохоронна пропаганда еволюціонувала в спеціальний напрям, що вимагає від практиків-пропагандистів професіоналізму. Цей напрям знаходиться на стику охорони природи, філософії, соціології, психології, педагогіки, логіки, історії, журналістики, теорії масових комунікацій, етнографії, теології, філології і ін.

Природоохоронна пропаганда – самостійний спосіб захисту природи, деколи економічно вигідніший і ефективніший, ніж інші. Бувають випадки, коли природоохоронна пропаганда стає єдиним способом охорони природи.

Згідно поглядам багатьох фахівців у області пропаганди, наприклад, авторитетного французького дослідника Жака Эллюля, пропаганда як така розділяється на дві фази:

1) неінтенсивна попередня пропаганда (підпропаганда);

2) активна пропаганда (агітація) [7].

Активна, інтенсивна пропаганда не може бути постійною, оскільки для цього у неї не вистачає ресурсів. Інша справа – менш інтенсивна підпропаганда, направлена на освіту і освіту людей. Ясно, що не можна примусити людину діяти без жодної підготовки, не мобілізувавши його психічно і не зробивши його сприйнятливим.

Сутнісною метою підпропаганди є підготовка людини до певної дії, тобто вироблення в ньому того стану, коли він, будучи схильним до якоїсь дії, готовий ефективно і без коливань брати участь у дії. Підпропаганда, що розглядається з цієї точки зору, не має точної ідеологічної мети.

У її сферу входять психологічні маніпуляції, перетворення характеру, створення відчуттів і стереотипів, корисних в потрібну годину. Підпропаганда є такою, що продовжується, поступовою, непомітною. Вона примушує людину жити в певному психологічному кліматі. Тому підпропаганда повинна бути постійною, тоді як активна пропаганда (агітація) може бути тимчасовою, недовгою, якщо метою є конкретна дія.

Сказане можна виразити наступною формулою:

Природоохоронна пропаганда = Екологічна освіта (підпропаганда) + Природоохоронна агітація (активна пропаганда).

З цієї точки зору екологічна освіта відповідає даній ідеї підпропаганди. Ідея екологічної освіти – створення в людині нового екологічного світогляду, в межах якого активна пропаганда (агітація) буде дієвою. Дійсно, де немає екологічної культури, де не ведеться екологічна освіта, активна пропаганда (агітація) не діє.

1.2 Історія виникнення «екологічної пропаганди» в нашій країні

Український дослідник історії природоохорони та природоохоронної пропаганди В.Є. Борейко зазначає [8], що «першою в Україні з 1959 року звернула увагу на природу республіканська «Робітнича газета», яка стала флагманом охорони природи в українській пресі майже на 30 років. Екологічну тему в ній вів журналіст Н.В. Якименко. За три перші роки (1959–1961) він використав у статтях близько п'яти тисяч листів трудівників, яким було не байдуже торкалися теми охорони довкілля.

З початку 60х років до природоохоронної теми долучаються журнал «Перець», газети «Радянська Україна», «Правда Украины», «Киевская правда», деякі обласні партійні газети. З початку 1960 року «Робітнича газета» перша в Україні почала випускати щомісяця природоохоронну сторінку (6 колонок). 29 жовтня 1960 року в ній виступив зі статтею «Боротьба за красоту» Максим Рильський».

У 1971 році в Києві починає виходити науково-популярний бюлетень «Рідна природа», який згодом отримав статус журналу. Для початку сімдесятих років окремі його виступи були досить сміливими. Але значного впливу на розвиток подій у природоохоронній справі вони не мали. Сьогодні це «товстий» кольоровий журнал, проте з реальною періодичністю лише два рази на рік. Аналогічні тенденції розвитку можна простежити і в інших країнах СНД. Зокрема, дослідники з Росії вважають: «екологічну пресу Радянського Союзу до кінця 1980х років разом з натуралістичними, мисливськими та науковими виданнями царської Росії можна віднести до предтечі екологічної преси. Справжній прорив у екологічній гласності зробила не спеціальна екологічна, а саме звичайна преса, зчинивши галас з приводу перекиду північних річок, наслідків Чорнобилю, проблем збереження Байкалу та деяких інших». Відлига в розвитку екопреси починається лише наприкінці 1980х років. Але сприяє цьому не поступова зміна свідомості людей і державних структур, а різка переоцінка цінностей після подій 26 квітня 1986 року. Населення шукає правди. Та навіть головна газета тих часів «Правда» пропонувала лише спів «прип'ятських солов'їв» власного кореспондента Одинця. Проходить ще кілька років після атомної трагедії, поки під час всезагальної екологізації громадської думки настає пом'якшення секретного режиму щодо екологічної інформації. Демократизація суспільства сприяє довгоочікуваним «пологам». У березні 1988 року науково-виробниче об'єднання «Прип'ять» створює газету «Вестник Чернобыля». Тематика її перших виступів мало чим відрізняється від публікацій звичайної районної газети. «Спочатку ніхто не думав, що ми займатимемось екологією, – стверджує редактор цього видання Микола Лябах, – але оскільки ми були в самісінькому пеклі, у нас не було іншого виходу. Наша газета на сто відсотків екологічна». На жаль, погодитися зараз із такою думкою важко. Бо більшість матеріалів газети нині має виключно проатомний характер і відбиває інтереси атомного лобі в Україні. Хоча варто зазначити, що в перших випусках газети досить об'єктивно висвітлювалися події в 30 кілометровій зоні відчуження та за її межами. Конфедерація Спілок журналістів нагородила колектив редакції премією «За мужність і професіоналізм» [8].

Аналізуючи процес екологізації преси, Микола Лябах в інтерв'ю газеті «Спасение» сказав: «Тут є прямий зв'язок між екологією і політикою. Якщо уряди в Україні, Білорусі, Росії визнають, що ці країни знаходяться в стані екологічної катастрофи, вони повинні турбуватися про екологічну пресу. І якщо говорити про премію, то це символічно, що наш колектив помітили. Справа врятування Землі виходить зараз на головне місце, і добре, що це розуміють хоча б наші колеги з Конфедерації Спілок журналістів». Першим демократичним виданням стає газета «Зелений Світ», нульовий презентаційний номер якої виходить у 1989 році. Хоча офіційно вона починає своє літочислення з квітня 1990 року. Газета відображає історію «зеленого» руху й зміни, які відбуваються в ньому. Тому спочатку в ній переважали матеріали, які стосувалися політичної екології, а зараз пріоритет надається загально екологічним проблемам, моральним аспектам взаємодії людини й природи. Редакція «Зеленого Світу» випустила спеціальні номери, які присвячені етнографії, народній медицині, репресованим за радянської доби діячам природоохоронного руху, екологічним злочинам військових тощо. У газеті ведеться рубрика з екологічного виховання дітей «Зелений клас». Зараз зроблено акценти на передрук інформаційних повідомлень інших ЗМК.