Смекни!
smekni.com

Сталий розвиток Чернігівської області (стр. 11 из 12)

Теоретично згідно з трактуванням бідності є два основних способи визначення межі бідності — нормативний та відносний (статистичний).

Нормативний спосіб, за визначенням, передбачає орієнтацію на певний соціальний норматив. Для визначення межі бідності ним є прожитковий мінімум. До його складу входять вартість споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і платних послуг, достатніх для підтримання особою, сім'єю всіх соціальних зв'язків. Зрозуміло, що прожитковий мінімум — це динамічна соціально-економічна категорія, що змінюється разом із суспільним розвитком і не лише під впливом зростання цін та інфляції. Його рівень залежить від комплексу споживчих благ, що визначаються суспільством за певних соціально-економічних умов як мінімум матеріальної забезпеченості й розраховується в цінах реальних купівель. Природно, що споживчий кошик буде неоднаковий для людей, які різняться віком, станом здоров'я, сімейним станом, місцем проживання тощо. Питання оцінки прожиткового мінімуму є предметом постійної уваги всіх країн. Так, у Люксембурзі працює спеціальна робоча група експертів, які вдосконалюють методологію розрахунків і визначення межі бідності. Аналогічну роботу виконує Бюро цензів США. Люди, чий середньодушовий сімейний дохід нижчий за прожитковий мінімум, вважаються бідними.

Спосіб визначення межі бідності за відносним критерієм набагато простіший. Згідно з ним вважається, що бідними є особи, чий дохід не перевищує певного відсотка від середньодушового доходу у країні. Межа бідності у світовій практиці визначається на рівні 35-50 % медіанного доходу.

Крім зазначених критеріїв визначення межі бідності є кілька інших критеріїв віднесення населення до бідних, які так само застосовуються в дослідженні бідності та розробці конкретних заходів щодо допомоги бідним і запобігання цьому явищу. Зокрема, це структурно-витратний, ресурсний, системний та суб'єктивний критерії.

За структурно-витратним критерієм бідними визнаються сім'ї, де витрати на найбільш життєво важливі товари та послуги перевищують певний відсоток щодо сукупних витрат. Зокрема, такими витратами можуть бути витрати на харчування. За західними стандартами, якщо витрати на харчування становлять 60 % сукупних витрат або більше, така сім'я вважається бідною. Іншими життєво важливими є витрати на утримання житла. В Україні цей критерій застосовується на практиці при призначенні житлових субсидій.

Ресурсні критерії ґрунтуються на економічних можливостях держави забезпечити своїм громадянам гарантії певного мінімуму засобів існування. Якщо спостерігається значна розбіжність між нормативно обґрунтованим прожитковим мінімумом і економічними можливостями держави його забезпечити, ресурсний критерій може зовсім не враховувати засоби існування, потрібні для підтримання соціальних зв'язків людини, і забезпечуватиме лише фізичне її виживання.

За системним критерієм стан бідності визначається як за доходами на душу населення, так і за показниками функціонування соціальної сфери: охорони здоров'я (середня тривалість життя, рівень дитячої смертності); освіти (охоплення дітей і молоді освітою різного рівня, середній рівень освіченості). До цього критерію можуть входити також показники забезпеченості житлом та його якості, стан ринку праці тощо. Із змісту системного критерію стає очевидним, що він не може стосуватись окремо взятої особи або сім'ї, а має поширюватися на великі за чисельністю сукупності — населення області, країни. Прикладом системного критерію є індекс людського розвитку, що обчислюється на підставі обсягу виробленого валового внутрішнього продукту на душу населення, середньої тривалості життя та рівня освіти населення. Отже, на підставі системного критерію терміном "бідні" можуть позначатися певні географічні ареали, регіони, країни [26].

Суб'єктивні критерії відбивають уявлення населення про власний стан. Результати оцінки стану бідності за суб'єктивними критеріями мають важливе значення для прогнозування соціальної напруженості в суспільстві, результатів виборів тощо.

Найуживанішими статистичними характеристиками бідності є її рівень і глибина.

Рівень бідності (Р) — це питома вага сімей, чий рівень споживання (доходів) нижчий за визначену межу бідності:


Р =

де 2 — кількість сімей, які визнаються бідними згідно з одним із критеріїв; п — загальна чисельність сімей.

Показник рівня бідності відбиває поширеність бідності, але не дає інформації про ступінь зубожіння певних груп населення. Адже вони можуть або жити у злиднях, або, навпаки, їхні доходи наближатимуться до межі бідності. Для визначення розбіжності між доходами бідних і межею бідності застосовують такий показник, як глибина бідності (Н):

Н =

де Z, — межа бідності; Уі— доходи сімей, які визнані бідними.

Найважливішою причиною, здатною привести людей на соціальне дно, є втрата роботи, що означає соціальну трагедію. У масовій свідомості економічні реформи зв'язуються із соціальною деградацією, з масовим зубожінням, з життєвими позбавленнями, менш значимими сприймаються вплив кримінального світу і змушене переселення (біженці), що народжує біженців.

По оцінкам експертів у числі груп ризику потрапити на соціальне дно виявляються: самотні люди похилого віку (шанси потрапити на дно дорівнюють 72%), пенсіонери (61%), інваліди (63%), багатодітні родини (54%), безробітні (53%), матері-одиночки (49%), біженці (44%), переселенці (31%). Навпроти, у них немає шансів для руху нагору по соціальним сходам. Такими шансами володіють лише ті, хто вже зайняв визначені соціальні позиції в суспільстві.

Сьогодні погроза зубожіння нависла над цілком заможними соціально-професійними шарами населення. Соціальне дно готове поглинути і вже поглинає селян, низько кваліфікованих робітників, інженерно-технічних працівників, учителів, творчу інтелігенцію, учених. У суспільстві діє ефективний механізм усмоктування людини на дно. Головними елементами цього механізму є економічні реформи у тому вигляді, у якому вони проводяться сьогодні, кримінальний світ і нездатна захистити своїх громадян держава. Зрозуміло, що соціальне дно (у дуже обмежених розмірах) існувало і раніш. Однак реформи сильно збільшили процеси спадної мобільності. І тепер значно складніше вибратися із соціальної ями.

Рівень бідності по Чернігівській області на 1999 рік становив 16,1 %, а в 2000 він сягнув 28,7 %, в 2009 році становив – 25,3 %. Як бачимо,відбулося незначне зниження показника бідності в 2009 році порівняно з 2000 роком. Ці показники свідчать про незначне покращення стану життя населення в Чернігівській області.


5. Комплексне оцінювання ефективності екологічно-орієнтованих стабілізаційних рішень

В умовах формування нової парадигми суспільного розвитку використання в основному економічних критеріїв ефективності прийняття рішень стає недостатнім і потребує залучення більш широкого спектра соціальних, екологічних та інвестиційних критеріїв. У першу чергу необхідно забезпечити економічні механізми екологічного регулювання, що базуються на вартісній оцінці екологічного і соціального збитку і впливають на формування економічної ефективності підприємства [1].

Соціально-екологічні проблеми Чернігівської області пов'язані насамперед з негативними екстернальними ефектами економічної діяльності та обумовлені промисловим забрудненням НПС. Зниження якості НПС є одним із факторів, який негативно впливає на стан здоров'я населення, що призводить до погіршення демографічної ситуації в Україні. Таким чином, для країни проблема збереження капіталу здоров'я як основної складової людського капіталу є надзвичайно актуальною. Тому виправданим є розгляд соціоекологічного збитку як самостійної категорії в загальній структурі економічного збитку. Під соціоекологічним збитком пропонується розуміти невиправдані і передчасні втрати капіталу здоров'я населення території, виражені у вартісній формі, внаслідок погіршення якості НПС.

Практична реалізація сталого розвитку (СР) області неможлива без раціональної організації вітчизняної системи еколого-економічних регуляторів, що стимулюють екологічно безпечне господарювання і водночас визначають задовільний стан відповідних територій.

Комплексна оцінка являє собою взаємозалежну характеристику, з одного боку, економічного рівня суб'єктів господарської діяльності, а з іншого боку, якості територій. Результативність сучасного механізму екологічного регулювання оцінюють за допомогою двох взаємозалежних блокових систем позаекономічних і економічних показників, що характеризують кількісні й якісні властивості еколого-економічного об'єкта, процесу або рішення [8].

Сутність СР розкривається в системі показників (індикаторів) і їх порогових значень інтегральних індикаторів за сферами життєдіяльності (економічна безпека (динаміка зміни ВВП території); екологічна безпека (здатність збереження балансу між людиною і природою), соціально-демографічна безпека (сфера рівня життя населення, стійкість до депопуляції).

Акцентувати увагу в області насамперед потрібно на застосуванні комплексу взаємоузгоджених виробничо-технологічних, організаційно-управлінських та науково-дослідних екологічних стабілізаційних заходів (ЕСТЗ), спрямованих на стимулювання екологічних інновацій та модернізацію процесів виробництва в різних сферах діяльності.

Для комплексного економічного оцінювання ефективності ЕСТЗ в області пропонуємо використовувати такі підходи:

1) розрахунок вартості реалізації ЕСТЗ (визначення одноразових витрат (капіталовкладень та поточних експлуатаційних витрат), потрібних для забезпечення функціонування об'єкта стабілізаційного впливу;