реферат
з дисципліни “Екологія”
На тему:
НАУКОВІ ЗАСАДИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
1. Екологія як комплексна міждисциплінарна наука: історія становлення, методи та основні завдання
2. Вчення В.І. Вернадського про біосферу і ноосферу
3. Екосистеми і їх роль в організації біосфери і ноосфери
4. Принципи раціонального природокористування
Список літератури
Природа – це місце проживання людини, джерело всіх благ, які необхідні для її існування і виробничої діяльності. Людина є невід’ємною частиною природи і може виробляти тільки тоді, коли
використовує природні ресурси. Багато років людина прагнула підкорити природу, панувати над нею, але несподівано для себе опинилася на межі екологічної катастрофи. “Парниковий ефект”, “озонові діри”, недостатня кількість чистої води та продуктів харчування, сировинні та енергетичні кризи, забруднення світового океану – всі ці проблеми постали перед людством, вимагаючи негайного вирішення. Одна із глобальних проблем сьогодення – раціональне використання природних ресурсів та охорона навколишнього середовища. Вирішити її можна тільки на основі екологічних знань.
Нині слово “екологія” дуже популярне. Його нерідко вживають у сполученні з такими словами, як “суспільство”, “природа”, “здоров'я” тощо. Найчастіше застосовують цей термін, указуючи на неблагополучний стан природи.
Термін “екологія” складається з двох грецьких слів: “oikos” – дім, помешкання, будинок, житло, середовище або місце перебування; “logos” – знання, закон, наука. Отже, етимологічно екологія – це вчення про навколишнє середовище, в буквальному значенні – “наука про місцеперебування”. Вперше цей термін з’явився в 1866 році у праці німецького зоолога Ернеста Геккеля “Загальна морфологія організмів”.
Визначення екології за Е. Геккелем: екологія – наука про взаємовідносини організмів між собою та навколишнім середовищем. Вчений відніс екологію до біологічних наук і наук про природу, які насамперед цікавляться усіма сторонами життя біологічних організмів.
Екологія виникла як підрозділ біології і довгий час розвивалася в її межах. Як самостійна наука вона сформувалася тільки на початку XX ст. Значення екології по-справжньому почали усвідомлювати лише наприкінці XX ст., коли збільшення чисельності населення планети і вплив людини на природне середовище призвело до його деградації, гостро постало питання: бути чи не бути людській цивілізації? Щоб задовольнити свої потреби в чистому повітрі, воді і фізіологічно здоровій їжі, людині треба знати не тільки, як улаштоване і функціонує природне середовище, але і як звести до мінімуму шкоду, яку вона йому завдає. Саме ці проблеми і вивчає екологія.
Екологія має давню історію. Накопичення відомостей про спосіб життя, залежність від зовнішніх умов рослин і тварин започатковані в далеку давнину. В працях Аристотеля (384-322 рр. до н. е.) та його учня – “батька” ботаніки Теофраста Ерезійського (372-287 рр. до н. е.) описано багато видів тварин та рослин, залежність їх розвитку від ґрунту й клімату. В епоху Відродження особливого значення набули роботи перших систематиків А. Цезальпіна, Д. Рея, Ж. Турнефора про залежність рослин від умов проростання та обробки.
У працях С.П. Крашенинникова, І.І. Лепьохіна, П.С. Палласа та інших географів і натуралістів вивчався вплив клімату на рослинний і тваринний світ. Вплив зовнішніх умов на будову організмів вивчав французький дослідник Ж. Бюффон. Автор першого еволюційного вчення Жан-Батіст Ламарк вважав зовнішні обставини найважливішою причиною змін, що відбуваються в організмах тварин і рослин. Величезний внесок в розвиток екології вніс Чарльз Дарвін. Його роботу “Походження видів”, яку світ побачив у 1859 році, деякі вчені вважають першою фундаментальною роботою з екології.
Як і будь-яка інша наука, екологія має теоретичний та прикладний аспекти. Теоретичний аспект екології спрямований на встановлення закономірностей у взаємовідносинах між живими організмами і навколишнім природним середовищем, а прикладний – на використання цих закономірностей у повсякденній діяльності людини для створення необхідних умов існування.
Сьогодні мова йде про розуміння екології в широкому значенні як комплексної науки про будову, функціонування, взаємозв’язки багаторівневих систем у природі й суспільстві з метою збереження
людства і біосфери. Отже, екологія в сучасних умовах це не тільки біологічна, а й міждисциплінарна наука, яка базується, крім біологічних, на географічних, технічних, економічних та соціальних науках.
Основний об’єкт досліджень сучасної екології – планетарні екосистеми всіх рівнів та їх елементи.
На початку ХХІ ст. перед екологією як комплексною наукою стоять важливі завдання, серед яких можна виділити такі:
- вивчення загального стану сучасної біосфери планети, її формування й особливості розвитку під впливом природних і антропогенних факторів;
- виявлення специфіки впливу видозміненого антропогенною діяльністю середовища на саму людину;
- створення наукової основи раціональної експлуатації природних ресурсів, зокрема біологічних;
- прогнозування стану біосфери в часі і просторі, в залежності від впливу різноманітних чинників;
- розробка шляхів гармонізації суспільства і природи з метою збереження життя на Землі.
На сучасному етапі розвитку продуктивних сил завдання екологічної науки конкретизуються за такими напрямками:
- розробка основних принципів взаємодії людини з природою, що засновані на засадах раціонального природокористування;
- пошук методів господарювання, які збережуть рівновагу навколишнього середовища і покращать природний потенціал;
- розробка і впровадження в господарську діяльність екологічного законодавства, стандартів, нормативів тощо;
- перехід на міжнародні екологічні стандарти якості навколишнього середовища, технологічних процесів та продукції;
- формування ефективної системи державного та регіонального управління природокористуванням.
Завданням екології є ознайомлення економістів зі специфікою впливу економіки в цілому та окремих її галузей на навколишнє середовище, вивчення господарського механізму управління процесом природокористування та охорони довкілля, економічних методів управління процесом природокористування та їх практичне застосування.
Для вирішення вищезазначених завдань екологія використовує широкий арсенал методів як традиційних, так і нових. Серед них:
- метод спостереження;
- статистичний метод (дозволяє вивчати певні об’єкти та явища у їхньому взаємозв’язку й динаміці);
- порівняльний метод (передбачає вивчення об’єктів через порівняння з іншими об’єктами);
- метод прогнозування (дозволяє розрахувати зміни, які можуть бути в майбутньому через нинішнє забруднення навколишнього середовища та нераціональне використання природних ресурсів);
- метод кількісного та якісного аналізу;
- метод математичного моделювання (дозволяє за допомогою математичних символів створити спрощену систему дослідження для отримання необхідних результатів);
- метод екологічного районування (дозволяє згрупувати області (регіони) за їх екологічним станом);
- картографічний метод (дозволяє складати карти екологічної ситуації для аналізу і пізнання явищ);
- балансовий метод (дає можливість порівняти наявність природних ресурсів з їхнім використанням);
- аерокосмічні методи дослідження (дозволяють оцінити в динаміці всі процеси, що відбуваються на локальному, регіональному чи глобальному рівнях).
Однією з найголовніших рис планети Земля є існування на ній життя. Цим вона відрізняється від усіх планет Сонячної системи, бо ні на знімках інших планет, ні в пробах місячного чи марсіанського ґрунту жодних ознак присутності живих істот не виявлено. Більше того, наукові дані свідчать, що та форма життя, яка є на Землі (єдина відома форма), тобто білково-нуклеїнова, існує завдяки поєднанню кількох сприятливих астрономічних факторів.
Біосфера (від грец. “bios” – життя, “sphasra” ‑ куля) – оболонка Землі, в межах якої існує життя (сфера життя).
Термін “біосфера” був запропонований в 1875 році відомим австрійським гідробіологом Едуардом Зюссом. Перші уявлення про біосферу як “зону життя” належать французькому натуралісту
Жану-Батісту Ламарку. Ідеї щодо біосфери Ламарк виклав у своїх
лекціях у 1800 році, а згодом – у книзі “Гідрогеологія” (1802 р.). Вчення про біосферу науково обґрунтував видатний вітчизняний вчений, перший президент Академії наук України В.І. Вернадський (“Біосфера”, 1926 р.), який одним із перших усвідомив величезний перетворюючий вплив живих організмів на усі процеси, що відбуваються на Землі, а також тісну взаємодію і взаємозалежність усіх форм життя. Він визначив, що саме життєдіяльністю живих організмів зумовлюється хімічний склад атмосфери, концентрація солей у гідросфері, утворення й руйнування гірських порід, ґрунтів тощо. “Якби на Землі не було життя, – писав учений, обличчя її було б таким же незмінним і хімічно інертним, як нерухоме обличчя Місяця, як інертні уламки небесних світил”.
Живі істоти (рослини, тварини, мікроорганізми) існують на поверхні Землі, в її атмосфері, гідросфері та верхній частині літосфери. В цілому вони складають плівку життя (біосферу) на нашій планеті. До складу біосфери входять:
- верхня частина атмосфери висотою 25-30 км (до озонового екрану), в якій є активне життя;
- вся гідросфера, в якій життя проникає на глибину більше 11 км (Маріанська западина в Тихому океані – 1130 м);
- верхня частина літосфери до температури 100 0 С.