Право на зайняття посади судді місцевого загального суду, а також місцевого господарського суду має громадянин України, який не молодший 25 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше трьох років, проживає в Україні не менше 10 років і володіє українською мовою. Право на зайняття посади судді апеляційного суду має громадянин України, який не молодший 30 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи у галузі права не менше п’яти років, в тому числі не менше як три роки на посаді судді, і володіє українською мовою. Додаткові умови до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції судів. Ці судді здійснюють правосуддя лише у складі колегій судів. Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду є складання кваліфікаційного екзамену. Ця вимога не поширюється лише на осіб, які мають стаж роботи на посади судді 11років. Не може бути суддею особа, яка має судимість обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.
Суддя не може бути народним депутатом, належати до політичних партій, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачуємі посади або виконувати іншу оплачувану роботу, окрім викладацької, наукової та творчої діяльності.
Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.
Судді є недоторканими і незалежними. Недоторканість поширюється на службові та приватні приміщення суддів, їхнє листування, засоби зв’язку і документи. Суддів усіх рівнів не можна без згоди Верховної Ради України затримати чи заарештувати до винесення обвинувального вироком судом.
Виняткове призначення суду – органу, що має стверджувати справедливість у суспільстві,- може бути здійснене лише за умов високої моральності, чесності, безкорисливості, й професіоналізму суддів.
Цивільно-процесуальне право – це галузь права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ. У порядку цивільного судочинства розглядаються справи із спорів, що виникають з цивільних, сімейних, трудових правовідносин, справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справи окремого провадження.
До таких належать справи про порушення умов договору між громадянами, про розподіл майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, справи про відшкодування збитків, заподіяних шкодою, справи щодо захисту честі, гідності й ділової репутації, справи про розлучення, стягнення аліментів, справи про повновладдя на роботі та ін.
Справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, можуть бути пов’язані зі скаргами на дії органів і посадових осіб у зв’язку із накладенням адміністративних стягнень, порушеннями у стягненні податків; на відмову в реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності; на відмову в реєстрації громадських організацій і партій, на бездіяльність державного виконавця, на неправильності в списках виборців та ін.
Справи окремого провадження пов’язані із захистом інтересів громадян, що охороняються законом: про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану; про оскарження матеріальних дій або відмову у вчиненні їх; про встановлення стажу роботи; про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, про усиновлення дітей та ін.
Цивільні справи в судах розглядаються, як правило, за заявою особи (позивача) шляхом подання до суду позовної заяви. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Сторонами можуть виступати громадяни, підприємства, організації.
Позови, як правило, пред’являються в суд за місцем проживання відповідача. Позови про стягнення коштів на утримання (аліменти), про встановлення батьківства, про поновлення на роботі, позови, що випливають з авторського права, права на відкриття, винахід, позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, можуть подаватися також за місцем проживання позивача. Позови про право на будівлю, про виключення майна з опису належить пред’являти за місцем знаходження цього майна.
Цивільна справа розглядається в судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. При цьому суд заслуховує пояснення сторін, докази свідків, висновки експертів, знайомиться з письмовими доказами, оглядає речові докази. У судовому засіданні провадяться судові дебати, під час яких надається слово позивачеві та його представникові, а потім відповідачеві та його представникові. Після судових дебатів суд іде до нарадчої кімнати, де приймає рішення. Рішення повинно бути законним і обгрунтованим.
Рішенням місцевого суду може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом одного місяця після проголошення рішення. При розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, може встановлювати нові факти досліджувати нові докази тощо.
Суд в апеляційному провадженні, зокрема, має право:
1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги;
2) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд;
3) змінити або ухвалити нове рішення.
Сторони мають право оскаржити також рішення апеляційної інстанції у зв’язку з порушенням матеріального чи процесуальногог права. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Разом з тим, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові факти, вирішувати питання про достовірність або недостовірність доказів.
Основним джерелом цивільно-процесуального права є Цивільний процесуальний кодекс України, прийнятий у 1963р. У зв’язку з суспільно-політичними та економічними змінами до цього Кодексу внесені численні зміни і доповнення.
У шести розділах Кодексу регламентуються процедури, пов’язані з наступним:
1) визначенням складу суду, підвідомчістю цивільних справ, письмовими та речовими доказами, показанням свідків, призначенням експертизи, судовими витратами, процесуальними строками;
2) статусом осіб, які беруть участь у справі, їхніми правами і обов’язками;
3) порядком провадження справ у суді першої інстанції (у місцевому суді);
4) процедурами перегляду судових рішень в апеляційній і касаційній інстанціях, переглядом рішень, що набрали законної сили у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами;
5) виконанням судових рішень.
Кримінально-процесуальне право - це галузь права, норми якої визначають порядок провадження у кримінальних справах.
Ці норми встановлюються з метою забезпечення охорони прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, а також з метою швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнений до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
Гуманістичні принципи кримінального кодексу закріплені в Конституції України (ст. 29, 62, 63), проголошені в таких міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (1948р.), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966р.), Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1948р.).
За Конституцією України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у передбаченому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, який набуває законної сили.
Закон забороняє домагання показань обвинуваченого та інших осіб, що беруть участь у справі шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Суддя зобов’язаний до першого допиту обвинуваченого та підсудного роз’яснити їм право мати захисника. Обов’язкова участь захисника передбачена у справах щодо осіб у віці до 18 років, осіб з психічними чи фізичними вадами, у випадках, коли санкція статті, за якою звинувачується особа, передбачає довічне ув’язнення.
Стадіями кримінального судочинства є:
1) порушення кримінальної справи;
2) досудове розслідування кримінальної справи;
3) віддання обвинуваченого до суду;
4) судовий розгляд справи;
5) апеляційне провадження у справі;
6) касаційне провадження у справі;
7) виконання вироку;
8) перегляд судових рішень у порядку виключного провадження.
Порядок здійснення кримінального судочинства визначається Кримінально-процесуальним кодексом України, у якому в систематизованому вигляді викладено норми, що визначають порядок порушення кримінальної справи, проведення дізнання і попереднього слідства, розгляду справи у суді та виконання вироку.
Виконання рішень судів та інших державних органів згідно із Законом України " Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998р. покладається на державну виконавчу службу. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, відділи державної виконавчої служби обласних, районних і міських управлінь юстиції.
Управління юстиції контролюють діяльність відповідних відділів державної виконавчої служби; організують професійну підготовку та атестацію державних виконавців; розглядають скарги на дії державних виконавців; заохочують за успіхи у роботі й накладають стягнення за порушення трудової дисципліни; здійснюють матеріально-технічне забезпечення державної виконавчої служби.