Формування національної екологічної мережіта система управління екологічною безпекою
План
1. Система управління формуванням національної екологічної мережі
2. Програма формування національної екологічної мережі
3. Структурні елементи національної екологічної мережі
4. Організаційна інфраструктура національної екологічної мережі
5. Комплексні результати формування національної екологічної мережі
6. Система управління екологічною безпекою
7. Основні принципи управління екологічною безпекою в контексті збалансованого розвитку
управління екологічний мережа безпека
1. Система управління формуванням національної екологічної мережі
Екологічні мережі являють собою єдину територіальну систему, яка містить ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі — природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.
Національна екологічна мережа, у свою чергу, є складовою формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової (континентальної) системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.
Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни через віднесення (на підставі обґрунтування екологічної необхідності (безпеки) та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відновленням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів. Це фактично загальнодержавний механізм досягнення гармонізаційного співіснування суспільства і природи в її територіальному і біотичному різноманітті.
Процес формування національної екологічної мережі полягає в збереженні, розширенні, відновленні та охороні єдиної системи територій із природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, у створенні на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи і досягненню етноландшафтної рівноваги.
Такий процес здійснюється на підставі Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 роки, прийнятої постановою Верховної Ради України і введеної вдію відповідним законом України від 21 вересня 2000 р. № 1989-11
2. Програма формування національної екологічної мережі
Основною метою Програми є збільшення площі земель країни з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження їхнього різноманіття, близького до притаманного їм природного стану, та формування їхньої територіально єдиної системи, побудованої відповідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції та поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збереження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу та їх популяцій. При цьому національна екологічна мережа має відповідати вимогам щодо її функціонування у Всеєвропейській екологічній мережі та виконувати провідні функції щодо збереження біологічного різноманіття. Крім того, Програма має сприяти збалансованому й невиснажливому використанню біологічних ресурсів у господарській діяльності.
Основні завдання Програми такі:
1) у сфері формування національної екологічної мережі:
• визначення просторової структури екологічної мережі для систематизації та визначення шляхів об'єднання природних середовищ існування популяцій видів дикої флори та фауни в територіально ціліснийкомплекс;
• визначення площі окремих елементів екологічної мережі для забезпечення сприятливих умов існування, вільного розселення та міграції видів рослин і тварин;
• обґрунтування та опрацювання організаційних, економічних, науково-практичних та інших заходів щодо забезпечення процесу формування й захисту екологічної мережі;
• визначення ділянок для формування складових елементів національної екологічної мережі — природних регіонів, природних коридорівзагальнодержавного значення, їхнього місця в структурі земельнихугідь;
• оптимізація площі, структури, стану елементів екологічної мережі, підвищення статусу їх охорони;
• резервування та подальше надання статусу заповідних територіям, багатим на біорізноманіття, особливо стародавнім природним угрупованням, прирусловим, гірським і байрачним лісам, цілинним землям, типовим та унікальним екосистемам і ландшафтам, середовищам існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин, геологічним утворенням, еталонним типам грунтів тощо;
• узгодження питань, пов'язаних із транскордонним поєднанням елементів екологічних мереж суміжних країн з елементами національної екологічної мережі, для розбудови Всеєвропейської екологічної мережі;
• інформування населення про роль екологічної мережі в дотриманні екологічної рівноваги в регіонах, участь місцевих органів виконавчої влади та населення в збереженні ландшафтного різноманіття;
2) у питаннях охорони та відновлення земельних ресурсів:
• оптимізація площ сільськогосподарських угідь та зменшення ступеня розораності;
• вдосконалення структури земель сільськогосподарського призначення та їх збагачення природними компонентами;
• впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території;
• обмеження руйнівного інтенсивного використання екологічно уразливих земель;
• консервація сільськогосподарських угідь із дуже змитими ґрунтами на схилах із крутістю понад 5...7°;
3) у питаннях охорони та відновлення водних ресурсів:
• екологічне оздоровлення природних територій та акваторій, особливо витоків річок, поліпшення стану заплавних екосистем у межах басейнів Дніпра, Дністра, Південного і Західного Бугу, СіверськогоДінця, Дунаю, у тому числі шляхом створення захисних смуг уздовжберегів водних об'єктів, особливо крутосхилих ділянок; впровадження заходів щодо збереження водно-болотних угідь, посилення їхньоїводорегулювальної здатності; ренатуралізація таполіпшення охорони природних комплексів водоохоронних зон;
• розробка та реалізація заходів щодо збереження прибережних ландшафтів Азовського і Чорного морів, створення мережі морських об'єктів природно-заповідного фонду;
4) у питаннях охорони, використання та відновлення ресурсів рослинного і тваринного світу:
• створення в агроландшафтах ділянок лісової та лучної рослинності;
• відновлення (ренатуралізація), де це можливо і доцільно, степових, лучних, водно-болотних та інших природних ландшафтів;
• формування нових ділянок для забезпечення середовищ існування певних видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, та природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги Ук-раїни, Європейського червоного списку тварин та рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі, а також інших видів рослин і тварин, внесених до переліків міжнародних конвенцій та угод, обов'язкових до виконання Україною;
• оптимізація ведення сільського, лісового, мисливського і рибного господарств з урахуванням умов існування видів місцевої флори та фауни;
• поліпшення стану охорони, збереження та відновлення зелених насаджень і лісів, які входять до складу зелених зон міст та інших населених пунктів;
5) у питаннях збереження біологічного різноманіття:
• збереження, зміцнення та відновлення ключових екосистем та середовищ існування видів рослин і тварин;
• збалансоване управління позитивним потенціалом біологічного різноманіття шляхом оптимального використання соціальних та економічних можливостей на національному й регіональному рівнях;
• врахування цілей у сфері збереження та збалансованого й невиснажливого використання біологічного різноманіття в усіх галузях, що використовують таке різноманіття або впливають на нього;
• здійснення цільових заходів, що відповідають потребам збереження різних типів екосистем (гірських, степових, лучних, прибережно-морських, морських, річкових, заплавних, озерних, болотних, лісових) та грунтуються на правових і фінансових можливостях природокористувачів та органів державної влади.
3. Структурні елементи національної екологічної мережі
До складових структурних елементів екологічної мережі належать:
1) території та об'єкти природно-заповідного фонду як основні природні елементи екологічної мережі — природні заповідники, біосфернізаповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки,заказники (ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні,ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічніта карстово-спелеологічні), пам'ятки природи, а також їхні охоронні зони,штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічніпарки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва);
2) водні об'єкти (ділянки моря, озера, водосховища, річки), водно- болотні угіддя, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів і зони санітарної охорони, що утворюють відповідні басейнові системи;
3) ліси першої групи;
4) ліси другої групи;
5) курортні та лікувально-оздоровчі території з їхніми природними ресурсами;
6) рекреаційні території для організації масового відпочинку населення і туризму;
7) інші природні території (ділянки степової рослинності, луки, пасовища, кам'яні розсипи, піски, солончаки тощо);