регистрация / вход

Сутність та соціальне призначення держави

Поняття держави в історії політико-правової думки, погляди вчених та порівняльна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення держави. Держава як знаряддя досягнення в соціально неоднорідному суспільстві соціального компромісу й згоди.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття держави в історії політико–правової думки. Погляди вчених щодо сутності та призначення держави

Розділ 2. Порівняльна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення держави

Розділ 3. Сутність та соціальні призначення сучасної держави

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що питання соціального призначення сучасної України розглядається зараз в досить важливому значенні тому, що саме сутність та соціальне призначення відіграє важливу роль у загальній діяльності держави, як з питань суспільства так й інших.

Сутність держави - це головне в державі як соціальному явищі: те кому належить державна влада в суспільстві й, отже, чиї волю й інтереси ця влада виражає.

У світлі характеристики головного в утримуванні діяльності держав минулого й сучасності, сутність держави як соціального інституту проявляється в стійкій загальній спрямованості його діяльності, пов'язаної із забезпеченням їм як загально-соціальних, так і вузько групованих (у тому числі класових) інтересів.

Сутність держави проявляється в його функціях, у тій службовій ролі держави в суспільстві, якісна визначеність якої характеризується стійким здійсненням, забезпеченням їм переважно вузько групованих (у тому числі класових) або загально-соціальних інтересів. Історія показує, що держава у своїй діяльності завжди в певній мері сполучить (координує, консолідує) ці інтереси для збереження цілісності єдності суспільства (без найманих робітників немає капіталістів, без селян - феодалів, без рабів - рабовласників, без общинників і їхньої праці - чиновницького апарата східної держави).Але міра сполучення цих інтересів державою історично неоднозначна. Іншими словами, сутність держави двоєдина (служіння вузько класовим, груповим і загально-соціальним інтересам) і історично мінлива в плані співвідношення її сторін. Так, у рабовласницькому, феодальному суспільстві переважає класова сторона сутності держави (інтереси панівного класу - вище всього). Це ж характерно й для раньобуржуазної держави, ранньокапіталістичного суспільства. Але зі зміною цього суспільства міняється і його держава в напрямку посилення загально-соціальної сторони його сутності. Це можна простежити, прийнявши, наприклад, за вихідну точку момент зародження протистояння таких суспільних чинностей як буржуазія й пролетаріат у період формування так званого "дикого" капіталізму (середина XIX в.). Із цим періодом зв'язане правильне розуміння сутності держави як знаряддя класової боротьби, машини для придушення класових супротивників, підтримки панування одного класу над іншим. Однак події, що пішли потім такі, всесвітньо-історичного значення як Жовтнева революція 1917 р. у Росії, велика криза й велика депресія кінця 20-х рр., нанесли спочатку політичний, а потім економічний удар по капіталізму й порушили питання про його подальшу долю. Держава, що править економічна й політична еліти змушені були по-новому підійти до рішення проблеми стабілізації суспільства й конституційного ладу. Це виразилося, насамперед, у посиленні соціальної захищеності особистості, у соціальній орієнтованості держави.

Сутність сучасної соціальної, демократичної, правової держави полягає в тому, що воно є знаряддям досягнення в соціально неоднорідному суспільстві соціального компромісу й згоди.

Таким чином тема курсової роботи і в наш час є актуальною.

Мета курсової роботи – проведення досліджень щодо сутності та соціального призначення держави.

Завданнями курсової роботи в звۥязку з вказаною темою є:

Вивчення поняття держави в історії політико – правової думки та поглядів вчених щодо сутності та призначення держави.

Вивчення проблем сутності та соціального призначення держави.

Об’єкт дослідження: правові основи сутності держави та її призначення.

Предмет дослідження: сутність та соціальне призначення держави.

Данною проблематикою займалися як закордонні так, і вітчизняні правознавці, а саме: Скакун О.Ф., Заєць А.П., Котюк В.О., Шульга А.М., Рабинович П.М. та інші.


Розділ 1. Поняття держави в історії політико-правової думки. Погляди вчених щодо сутності та призначення держави

Держава є одним із найважливіших явищ суспільного характеру. І тому не секрет, що протягом століть філософи, юристи та політики намагалися дати визначення поняття цього явища і розкрити його сутність.

Так розглядаючи дане питання, найдоцільніше буде ознайомити читача з поглядами мислителів про державу у хронологічній послідовності.

Розуміння держави в історії державно-правової думки можна пов'язувати з поглядами софістів, Сократа, Платона, Арістотеля, Цицерона, Гроція, Канта, Гегеля та інших філософів.

Розрізняють два покоління софістів у Стародавній Греції: старші(Протагор, Горгій, Гіпій та ін.) і молодші(Фрасимах, Калікл, Лікофрон та ін.).

Так, Протагор уважав, що демократичний устрій суспільства є правомірним і справедливим, визнавав принцип рівності всіх людей. Закликав усіх державних діячів бути справедливими, розсудливими та благочестивими.

Фрасимах уперше сформулював три дуже важливі висновки: про роль насилля в діяльності держави, щодо авторитарного характеру політики і законів і висновок відносно того, що у сфері моралі панують уявлення тих, у кого сила і державна влада.

Сократ був принциповим критиком софістів. Він відкидав суб'єктивізм софістів, їхню апеляцію до звільненої від моральних засад сили; умотивовував об'єктивний характер моральних оцінок природи, держави і права; розрізняв природне і позитивне право, обстоював законність; обґрунтовував тезу, що керувати суспільством повинні професіонали; критикував тиранію; намагався сформулювати морально-розумні засади сутності держави.

В 360 р. до. н.е. Платон написав свою працю під назвою „Держава”. В своєму однойменному діалозі мислитель виразив думку, що держава являється виразом ідеї справедливості. [21; ст. 170]

Дещо інший погляд на це питання мав Арістотель. Центральною проблемою “Політики” в Арістотеля є питання про походження держави. Перший розділ роботи мислителя ставить питання “що таке держава”. І відразу відповідає: “держава – це спілкування, яке організовується для будь-якого блага.” [22; ст. 79].У своїй праці Арістотель розробляє теорію ідеальної держави, ідеального полісу, а також походження цієї ідеальної держави. Арістотель відкидає релігійне походження держави. Він пише, що людина – це істота політична, і що держава базується на природному потязі людей до спілкування та спільного життя. Саме цей потяг, на його думку, призводить до утворення родини в суспільстві. Отже, перша форма суспільного життя – родина рабовласницького суспільства. Другий етап утворення держави – селище, громада, що складаються з декількох родин. Це фактично розвинута велика родина, але її інтереси вже не обмежуються повсякденними проблемами, тому що з’являються й інші, більш вагомі потреби. І третій етап утворення держав – виникнення її з декількох селищ, чи громад. Оскільки держава за Арістотелем, є розвинуте “спілкування” селищ, а селище – розвинута родина, що роздрібнилася, форми організації родини були перенесені ним і на державу.[11; ст. 54]

Тож, можна зробити висновок, що відомий давньогрецький учений та філософ визначав державу як певне зосередження вcix розумових та моральних інтересів громадян.

Наступним, хто виклав свої думки щодо поняття держави, був знаменитий римський оратор, юрист і державний діяч Марк Туллій Цицерон. Державу Цицерон визначає як справу, надбання народу. Звідси походить і її назва - республіка. Основну причину походження держави він вбачає у вродженій потребі людей жити разом. Цицерон погоджувався з Арістотелем у тому, що держава виникла з первинного осередку суспільства (сім'ї) поступово і природним шляхом. Ще однією причиною утворення держави є необхідність охорони як приватної, так і державної власності. [22; ст. 96] Іншими словами, Цицерон характеризував державу як союз людей, об'єднаних ідеями загальної корисності та справедливості.

У XVII ст. нідерландський правознавець, класик міжнародного права Гуго де Гроот (Гроцій) [4; ст. 136] дав вельми ґрунтовну відповідь, що собою являє держава. Виникнення держави він пояснює природною схильністю людини до спілкування. Люди первісно об'єдналися у державу, переконавшись на досвіді в неспроможності окремих розділених сімей протистоянню насильству. Гроцій підкреслює, що люди вчинили це "не за божим велінням, а добровільно". Таким чином, він дотримується так званої договірної теорії походження держави, котра стала типовою для буржуазних природно-правових концепцій. У згоді з цією теорією, Гроцій так визначає державу: "Держава… є досконалий союз вільних людей, укладений задля дотримання права і загальної користі". [15; ст. 216]

Представником буржуазного лібералізму у поглядах на державу був Імануїл Кант. Його вчення зводиться до таких постулатів:

– людина – це абсолютна цінність;

–право має гарантувати соціальний простір моралі, бути загальнообов'язковим і забезпеченим силою держави.

Походження держави філософ виводив із суспільного договору. Він розрізняв три гілки влади (законодавчу, виконавчу, судову) і три форми правління (автократію чи абсолютизм, аристократію, демократію); виступав проти повстання й застосування сили, обґрунтовував пасивний опір владі через вимоги реформ; засуджував загарбницькі війни і закликав до вічного миру.

Німецький мислитель-діалектик Г.-В.-Ф. Гегель розрізняв громадянське суспільство і правову державу (причому перше передбачає наявність другої); державу бачив як конституційну монархію з принципом поділу влади; вважав, що держава повинна мати ідеальний суверенітет.

Одним із перших французьких мислителів щодо проблеми визначення держави був Ш.Л. Монтеск’є. Його політичні погляди викладені у працях “Перські листи” (1721), “Роздуми про причини величі і падіння римлян” (1734), „Про дух законів” (1748). Монтеск’є виділив три форми правління: республіку, монархію, деспотизм. Кожну форму правління, на його думку, характеризує певний розмір території держави: монархії – невеликі, республіки – середнього розміру, імперії – величезні.

Республіці притаманні недостатньо ієрархізований порядок, поміркованість, законність, участь усіх у реалізації вищої влади. Монархія вирізняється ієрархічністю, диференціацією громадян. Проте тут також була й поміркованість та законність. Для деспотій характерна відчуженість громадян від влади. Беззаконне, страх перед сваволею диктатора. [22; ст. 216]

Ш.Л. Монтеск’є відстоював необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Мислитель дав одне із пластичних визначень поняття “свобода” – це право “робити все що дозволено законом”, однак він зауважував, що свобода і влада повинні мати певні межі.

За Дж. Локком, до виникнення держави люди перебували у природному стані, де не було "війни всіх проти всіх". Люди вільно розпоряджалися собою і своєю власністю. Однак у природному стані не було органів, які б безпристрасно вирішували спори між людьми, здійснювали належне покарання винних у порушенні природних законів.

З метою належного забезпечення природних прав, рівності і свободи, захисту особи і власності люди погодились утворити державу. Держава є сукупністю людей, які об'єдналися в єдине ціле під захистом ними ж установленого загального закону і створили судову інстанцію, уповноважену уладнувати конфлікти між ними і карати злочинців.

Відомим є також визначення держави, яке дали їх К.Маркс і Ф.Енгельс. Вони розглядали державу як механізм для придушення одного класу іншим. Згодом такий підхід підтримав В.Ленін, який писав: «Держава – це машина для підтримки панування одного класу над іншим». Обидва формулювання були поширені в науці й офіційній пропаганді за часів СРСР. [22; ст. 223]

Однак вони можуть бути застосовані тільки до таких держав, у яких виникає висока класова напруженість і політичне протиборство, що може призвести до руйнування цілісної структури суспільства. Інакше кажучи, ці визначення підходять до тиранічних і диктаторських держав, оскільки, відображаючи їх насильницький бік, не дають змоги побачити у державі цінні феномени цивілізації, культури та соціального порядку.

Також погляди на державу висвітлювались у працях Ж.-Ж. Руссо, О. Радищева, Б. Констана, І. Бентама [14; ст. 39], М. Коркунова, Дж. Ролза та ін.

Існували різні підходи вчених до визначення поняття держави та її суті. Держава є центральним інститутом влади у суспільстві і концентрованим здійсненням цією владою політики. Саме тому, і в теоретичному осмисленні, і в побутовій свідомості, і в дійсності всі три явища — держава, влада і політика — цілком природно ототожнюються. Розуміння держави являє собою одну з найбільш складних проблем юридичної і політичної науки. Теорія держави охоплює три групи генетичних і функціональних проблем, пов’язаних з триєдиною основою походження, формування й існування держави:

1) суспільною;

2) класовою;

3) політико-правовою та організаційно-структурною основою державної діяльності.

Залежно від акценту на одній з цих основ склалися три різні підходи до вивчення і дослідження держави:

1) політико-філософський і політико-науковий, який бере свій початок від античної традиції, який актуальний і продовжує розвиватися й сьогодні, при якому держава розглядається, як засіб вирішення “загальних справ” (республіка) і регулювання відносин правителів (влади) і народу (суспільства), а також, як засіб, що забезпечує політичне життя самого народу і окремої людини;

2) класовий, породжений розподілом суспільства на антагоністичні класи і знаряддя класової боротьби; відповідно до марксистської теорії: “Держава є машина для пригноблення одного класу іншим, машина, щоб тримати у покорі одному класові інші пригноблені класи”;

3) правовий та організаційно-структурний — як “юридична” держава, джерело права і закону, що організує життя суспільства і діяльність самої держави і її структур у системі політичних і суспільних відносин.

Таким чином, виділяються три ряди політичних відносин, які охоплює держава, а отже, три її основні завдання, функції:

– організаційна, керівна, яка має на меті загальні цілі — збереження і життєдіяльності, досягнення “загального блага”, єдності, встановлення порядку регулювання взаємовідносин держави і народу, нації, етносу;

– специфічна функція панування і пригноблення, і в цьому розумінні держава виступає не тільки, як засіб боротьби і підкорення, але й як джерело конфліктів у відносинах між класами та держави і класів;

– і не менш специфічна функція “юридичної держави” — створювати правову систему і управляти нею, регулювати роботу державного апарату і відносини держави і суспільства зі всіма притаманними йому суспільними відносинами (соціальними, економічними, правовими та ін.). [1; ст. 96]

Існує також інший розподіл визначення поняття держави. Це поняття розглядають в субстанціональному, атрибутивному, інституціональному і міжнародному значенні.

У субстанціональному значенні держава - організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі й часі.

В атрибутивному значенні - це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства.

В інституціональному значенні - це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.

У міжнародному значенні державу розглядають як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.

Отже, зі всього вищезазначеного видно, що питання про сутність та соціальне призначення держави неодноразово порушувалося у творчості діячів суспільної думки світового рівня протягом всього розвитку світової історії, що не може не привертати увагу як майбутнього правознавця, так і просто пересічної особи.

Розділ 2. Порівняльна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення держави

Із виникненням держави виникають і розвиваються різноманітні теорії про державу. Політико-правова свідомість людей є частиною загальнолюдської суспільної свідомості, що відображає різноманітні теорії про державу. Впродовж довгого історичного розвитку держав різних типів виникали та історично розвивалися теоретичні уявлення передових людей про покращення наявного становища, про підвищення місця й ролі людини в державі та суспільстві.

Зараз у теорії держави і права існують різні класифікації концепцій про державу. Розглядають концепції, що пояснюють виникнення держави, її сутність і соціальне призначення. Можна розглядати місце і роль держави, її сутність і соціальне призначення в концепціях соціологічного, юридичного спрямування, в теоріях анархізму, етатизму та ін.

До основних сучасних концепцій соціологічного спрямування належать:

Теорія солідаризму. Ця теорія поширилась у першій половині XX ст. Л. Дюгі (1859-1928), критикуючи марксизм на основі ідей французьких соціологів О. Конта, Л. Буржуа, Е. Дюркгейма, розвинув концепцію соціальної солідарності. Державу він уважав засобом забезпечення соціальної солідарності класів, організованою силою суспільства, яка встановлює взаємозалежність і спільність інтересів різних соціальних груп і класів. Дюгі відкидав класові протиріччя, політичну боротьбу і соціалістичну революцію.

Держава загального благоденства. В основі цієї теорії лежать ідеї та висновки соціології. Розробив теорію англійський економіст Дж. Кейнс (1883-1946) у праці "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей". Головний зміст теорії зводиться до такого:

- сучасна демократична держава втратила класовий характер і діє в інтересах усіх членів суспільства. Держава використовує такі економічні важелі, як політика цін, податки, інвестиції, державне замовлення, кредити, регулювання експорту та імпорту і цим впливає на приватний сектор, пристосовує його для блага всіх; [12; с. 164]

- держава, реалізуючи функцію соціальних послуг (матеріальна допомога, поліпшення умов праці, підвищення заробітної плати і пенсій, покращення житлових умов, охорони здоров'я, освіти), забезпечує більш високий рівень життя населення всієї країни;

- постійно відмирає репресивно-каральна функція держави, звужується сфера державного примусу.

Автор робить висновок, що розвиток змішаної економіки, активізація функції соціальних послуг, відмирання репресивно-каральної функції держави перетворює її з класово-антагоністичної на державу загального благоденства.

Теорія плюралістичної демократії. Ця теорія також спирається на положення і висновки соціології, але використовується не сфера економічної та соціальної діяльності держави, а її політична система. Представники цієї теорії Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Ален та інші вважають, що сучасна держава являє собою сукупність соціальних груп і прошарків, які виникають внаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об'єднання громадян, які, своєю чергою, через свої "зацікавлені групи" чи "групи тиску" впливають на політичну владу, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб). [12; с.215]

Отож, соціальні групи і прошарки беруть участь у здійсненні політичної влади, а держава координує та узгоджує можливості всіх об'єднань громадян у реалізації державної влади.

Теорія еліт. Поширилася наприкінці XIX - на початку XX ст. Засновниками цієї теорії були італійські вчені-політологи Г. Моска (1858-1941) і В. Парето (1848-1923). Сутність цієї теорії зводиться до того, що народ не здатний управляти суспільством. Г. Моска демократію вважав утопією і твердив, що в усіх цивілізованих суспільствах виникає два класи; правителі й ті, ким управляють. В. Парето стверджував, що політичне життя - це постійна боротьба еліт, зміна яких відбувається через насильство, що еліта виникає у трьох найбільш важливих сферах суспільного життя: економічній, політичній, інтелектуальній, де індивіди виокремлюються з середовища інших людей. Він обґрунтовував теорію конкуренції еліт. Р. Міхельс (1876-1936) застосував теорію еліт до політичних партій. Він уважав, що партії - як буржуазні, так і соціалістичні - антидемократизуються і де-пролетаризуються. Рядові члени партії, що нездатні самі управляти, вибирають своїх представників, які рано чи пізно відокремлюються від своїх рядових товаришів по партії та перетворюються на партійну еліту. Демократія в партії переходить в олігархію.

У партійних елітах теж ведеться боротьба, що приводить до заміни одної партійної еліти іншою.

Зараз набула поширення теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зейглер уважають, що народоправство приречене на невдачу і веде до диктатури. Аби цього не сталося, треба зробити так, щоб у суспільстві управляла компетентна еліта. Для цього необхідно сумістити елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони пропонують теорію елітарної демократії, сутність якої зводиться до наступного: а) в сучасному суспільстві діє не одна, а декілька еліт; б) між елітами існує конкуренція; в) еліти контролюються народними масами через загальне виборче право що стимулює конкуренцію еліт; г) доступ в еліту залишається відкритим для всіх, вона поповнюється за рахунок вихідців із народу.

Теорія конвергенції. Сутність цієї теорії зводиться до того, що в світі існують дві протилежні системи; капіталізм і соціалізм. Вони поступово зближаються, втрачають відмінності між собою і на певному етапі розвитку зливаються в постіндустріальне суспільство. Ця теорія виникла в 50-60-х рр. XX ст.; її основоположниками були Р. Арон, Д. Гелбрейт, П. Сорокін, Я. Тінберген та ін. Ця теорія втілюється в життя, зокрема в незалежних державах колишнього Радянського Союзу. [12; с. 236]

Доктрини технократії. Нині посилюється вплив науки і техніки на політичне життя в різних країнах, зростають місце і роль науково-технічних працівників у державному управлінні. На цій основі й виникають різні теорії технократії. Сутність цих теорій зводиться до того, що в політиці повинні управляти інженери, техніки, науковці, менеджери та інші керівники науки і виробництва, як це вони роблять в економіці. Представниками цієї теорії були Т. Веблен, Г. Скот, Ф, Тейлор, Г. Саймон, Д. Бел, Б. Беквіт, Ж. Бжезінський та інші.

До концепцій юридичного спрямування відносять теорії правової та соціальної держави. Правова держава - це така, в якій тільки юридичними засобами забезпечується верховенство права, реальне здійснення, гарантування, охорона, захист і поновлення порушених прав громадян, взаємна відповідальність держави та особи, контроль і нагляд за утворенням і здійсненням юридичних законів. Метою створення правової держави в Україні є забезпечення цивілізованого функціонування і розвитку громадянського суспільства.

Основними рисами правової держави вважають:

- верховенство і панування правового закону;

- постійне утвердження суверенітету народу, як єдиного джерела державної влади;

- поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову;

- забезпечення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, виконання ними своїх обов'язків перед іншими людьми, державою і громадянським суспільством;

- урегулювання взаємовідносин між особою та державою на засадах дозволеності особі робити все, що прямо не заборонено законом, а державним органам - тільки те, що прямо дозволено законом;

- взаємну відповідальність особи й держави, відповідальність держави перед особою і громадянським суспільством за свою діяльність;

- ефективну організацію контролю та нагляду за здійсненням законів і режиму законності.

До основних напрямків формування правової держави в Україні слід віднести:

- необхідність зв'язати правом (загально соціальним, що характеризується правами людини, народу, людства) діяльність держави та її органів;

- формування правового механізму, з допомогою якого можна подолати відчуження людини й громадянина від засобів виробництва, власності, від безпосередньої та представницької форм демократії;

- чітку роботу законодавчої влади на основі Конституції України та конституційних законів;

- створення системи незалежних судів загальної та спеціальної юрисдикції;

- формування в людей (народу України) нового правового мислення, високого рівня правової культури, знань про життєво необхідні закони і вміння використовувати ці закони в повсякденному житті. Отже, правова держава - це така держава, в якій досягнуто пріоритет прав людини, де держава зв'язана саме цим правом і підкоряється йому, де законодавча, виконавча і судова гілки влади закріплюють, гарантують і забезпечують права людини, народу і людства в повсякденній своїй діяльності. Соціальна держава - це держава, в якій;

- громадянам забезпечується гідне людини життя в царині їх матеріальних статків і соціального захисту в цілому;

- громадянам гарантується особиста свобода;

- в суспільстві культивується і забезпечується цивілізованими засобами соціальна злагода, мирне вирішення протиріч, які виникають чи можуть виникнути.

Кінцевою метою соціальної держави є:

- досягнення соціальної демократії, що полягає в реалізації влади народу і забезпеченні людині та громадянинові всіх прав, свобод і законних інтересів та виконання всіма суб'єктами права своїх обов'язків;

- ліквідація всіх форм гноблення, дискримінації, расизму, експлуатації людини людиною;

- гарантування всім людям рівних умов вільного розвитку і розвитку кожної окремої особистості;

- досягнення цих та інших цілей у мирний спосіб, політичними методами;

- модернізація виробництва і поступовий перехід до ринкових відносин. [12; с. 270]

Соціальна держава: зобов'язує індивіда брати участь у вирішенні загальних завдань; є регулятором суспільного життя; здійснює контроль над діяльністю приватного власника та приватного капіталу; досягає дедалі більших успіхів у сфері соціального забезпечення свого народу; стверджує та розширює діяльність вільних профспілок і промислової демократії, здійснює чимало інших демократичних перетворень.

Ідеї анархізму та етатизму. Анархізм виникає одночасно з марксизмом. Його сутність зводиться до заперечення державності. Сучасний анархізм поділяють на анархо-комунізм (повне заперечення всякої політичної влади) і анархо-синдикалізм (наявність політичної влади в руках профспілок). Основними провідниками анархістських ідей були М. Штірнер, П.-Ж. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Теорії етатизму. Протилежністю анархізму є теорії етатизму, тобто одержавлення всіх сфер суспільного життя. Етатизація суспільства веде до диктатури. Г. Моска різновидами диктатури вважав соціалізм і фашизм.

Фашизм охоплює конгломерат найреакційніших політичних ідей, націлених на виправдання й заохочення низьких спонукань, спираючись на які можна обґрунтувати будь-яку антилюдську дію. Однією з ідеологічних підвалин фашизму стало вчення Ф. Ніцше (1844-1900). Він умотивовував ненаситне прагнення до влади, поділяв волю на аристократичну й рабську, обґрунтовував расизм, тоталітаризм, вождизм, культ грубої сили, вихваляв ідеал справжнього арійця. Ідею фашизму було втілено в Німеччині Адольфом Гітлером. [14; с. 163]

Основними ідеями німецького фашизму були такі:

1. Проповідування і втілення в життя расизму, тобто поділ людей за біологічними і соціальними ознаками на раси. При цьому одна раса оголошується вищою, істинними представниками роду людського, а інша - напівзвірами, що мають забезпечувати процвітання панівної раси. Фашистські лідери всіляко пропагували расизм: "Живуть інші народи в достатку чи дохнуть з голоду, цікавить мене лише в тій мірі, в якій ми відчуваємо потребу в рабах для підтримки нашої культури", - цинічно заявляв Гіммлер.

2. Загарбання й перетворення на рабів народів інших країн для поширення арійської раси та забезпечення життєвого простору.

3. Проповідь і вихваляння тоталітарної держави, де всі аспекти життя суспільства чітко регламентовані. Держава оголошується "живим організмом народу", вимагається беззаперечне підкорення індивіда державі. Всяка ініціатива окремого індивіда придушується, практично ліквідуються всі права і свободи.

4. Проповідування свободи свавілля фашистської партії та держави, її чиновників, не зв'язаних ніякими законами, суд вершиться не на основі законів, а згідно з ідеологічними настановами.

5. Обґрунтовування і постійно ідеалізація ідеї вождизму. На чолі держави і нації стоїть фюрер, наділений абсолютною владою. Право - це те, чого прагне народ, а волю народу відображає фюрер, який має вищий авторитет, і його діяльність не підлягає критиці. Все, що він каже і робить, є правильним, позаяк силу він черпає безпосередньо з містичної душі нації. Витримується чітка ієрархічна побудова влади. Партійний і державний чиновник визнається безпосереднім і незаперечним авторитетом, вождем на певній території.

6. Проповідування у відносинах між людьми та між державами культу сили. Насильство оголошується важливим чинником розвитку суспільства, а гуманізм розглядається як виправдання слабовілля і боягузтва.

7. Вихваляння ідеї Ніцше про надлюдину, "біляву бестію", що буцімто є ідеалом справжнього арійця.

8. Проголошення "націонал-соціалізму", сутність якого зводиться до заперечення конкретного індивіда і злиття його з суспільством у вигляді фашистської держави. [18; с. 123]

О. Шпенглер підкреслював, що соціалізм - це дисципліна і твердий державний порядок, ієрархія влади. Він ототожнював державу й суспільство. [18; с. 131]

Отже, фашизм - антилюдська, антигуманна ідеологія, що обґрунтовувала самоуправство, беззаконня, насильство, використовуючи найнижчі людські інстинкти. Це - реакція на гострі кризові явища в суспільстві. Необхідно давати рішучу відсіч поширенню неофашистських ідей в суспільстві.

Підбиваючи підсумки, слід зробити висновок про те, що держава як багатогранне явище: у громадянському суспільстві виконує відповідні функції, має відповідні форму і механізм;

У взаєминах з особою та об'єднаннями людей використовує правові, організаційні й виховні форми здійснення своїх повноважень; верховенство і пріоритет права й закону характеризує її як демократичну, правову, соціальну, що служить людині та громадянському суспільству. [8; с. 56]

Розділ 3. Сутність та соціальні призначення сучасної держави

Сутність держави — це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загально соціальних і вузько класових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загально соціальні завдання («спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це — засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші. [17; ст. 113]

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:

• класовий аспект — захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;

• загально соціальний аспект — захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загально соціальних справ. Загально соціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством. [8; ст. 22]

Співвідношення вузько класових (групових) інтересів пануючої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільства за різних історичних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середини XIX ст. у більшості країн перевага була на боці організованого примусу, захисту інтересів економічно пануючого класу [2; ст. 44]. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загально соціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіта-лістичних і несоціалістичних державах, у тому числі в Україні.

Перевага загально соціального аспекту сутності держави відбулася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністичний характер, зріс загальний життєвий рівень населення. [9; ст. 44]

Зміст діяльності держави набув нових якостей:

— держава стала на шлях подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою досягнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства;

— держава у своїй діяльності широко використовує такі загальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;

— держава застосовує засоби захисту людини праці, соціальної захищеності всіх громадян;

— на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з іншими державами. [13; ст. 113 ].

Така держава в сучасних західних теоріях трактується як надкласова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціальної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататорських державах — рабовласницьких, феодальних, буржуазних. [13; ст. 128]

Більш того, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністичного характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов'язково протилежні один одному. Соціальна правова держава припускає наявність громадянського суспільства, де громадянин — суб'єкт права — є вільною, автономною особою. [9; ст. 146]

Соціальна держава є наслідком розвитку правової держави, i виражається це у спiввiдношеннi держави та особистоcтi, з позицiй виконання державою соцiальних обов'язкiв перед особистiстю i суспiльством - вiд їx повного заперечення лiберальною державою до їх конституційного визнання соціальною державою. Соціальна держава є складовою частиною концепції демократичної соціальної правової держави. «Соціальна держава» як принцип конституційного ладу закріплена в більш ніж 20 конституцiяx кpaїнах Європи. Концепція соціальної держави виникає як підсумок зусиль громадянського суспільства. Вона реалізується тоді, коли досягає «критичної маси», яка здатна перевлаштувати людське буття. З огляду на це розроблення концепції «культурної держави» розглядається як передумова формування концепції «соціальної держави». Формування концепції «соціальної держави» почалося в XIX СТ. З розвитку соціальної політики, але інтенсивний її розвиток припав на другу половину ХХ ст. після Другої Світової вiйни, що супроводжувалося протиборством двох iдеологiчних i полiтичних систем - соцiалiзму i капiталiзму, концепцiєю конвергенцiї (дифузії) капiталiзму i соцiалiзму, класово-полiтичною боротьбою в країнах заходу за економiчнi й полiтичнi права людини. Переход вiд правової до соцiальної держави - це загальна закономiрнiсть захiдниx держав i загальна тенденцiя еволюцiї суспiльства. Соцiальна держава дуже тicно пов'язана з концепцiєю держави «загального благоденства», або «добробуту». Соцiальна держава визнає людину як найвищу соцiальну цiннiсть, нaдaє соцiальну допомогу iндивiдам, якi потребують її вiдповiдно до принципу соцiальної справедливості, i своє призначення вбачає в забезпеченні громадянського миру i злагоди в суспiльствi. Основними ознаками або принципами соціальної держави є: 1) принцип людської гiдностi; 2) принцип соцiальної справедливості; 3) принцип автономії суспільних відносин i процесів; 4) принцип субсидiальностi; 5) принцип соціального партнерства або солiдарностi; 6) трудові i соцiальнi суди, які розглядають конфлікти у вiдповiдних сферах; 7) добре розвинене соціальне законодавство i право. Bci ці принципи - взаємопов'язанi i взаємообумовленi. [13; ст. 97]


Висновки

Розкривши тему курсової роботи, ми можемо сказати, що cутність держави - це головне в державі як соціальному явищі: те кому належить державна влада в суспільстві й, отже, чиї волю й інтереси ця влада виражає.

Сутність сучасної соціальної, демократичної, правової держави полягає в тому, що воно є знаряддям досягнення в соціально неоднорідному суспільстві соціального компромісу й згоди. Сутність держави проявляється в його функціях, у тій службовій ролі держави в суспільстві, якісна визначеність якої характеризується стійким здійсненням, забезпеченням їм переважно вузько групованих (у тому числі класових) або загально-соціальних інтересів.

Соціальне призначення держави полягає у виконанні певних функцій. Вади в їх виконанні ведуть до виникнення негативних наслідків у суспільному житті, таких як становлення тоталітарного режиму, революцій тощо.

За допомогою розробки цієї курсової роботи ми змогли розкрити питання сутності та соціального призначення держави з найважливішої сторони, аби, читаючи її кожен міг зрозуміти значення сутності держави, її призначення в загальній діяльності сучасної соціальної держави.


Список використаної літератури

1. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права / Фонд сприяння розвитку укр. правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". — Львів, 1997. — 200с.

2. Венгеров А.Б. Теория государства и права, М., 1998. - 186 с.

3. Волинка К.Г., Теорія держави і права. - К.: МАУП, 2003 – 510 с.

4. Дынник М.А. Очерк истории философии классической Греции. – М., 1936. – 457 с.

5. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Основи держави і права. – К.: Паливода, 2001 – 613 с.

6. Загальна теорія держави і права / За ред В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997. – 691 с.

7. Загальна теорія держави і права. За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Тканенка, О.В. Петришина. – Х., – 2002. – 580 с.

8. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парлам. вид-во, 1999. – 82 с.

9. Михайленко О.Р. Основи правознавства. – К.: Академія, 1997–490 с.

10. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. - Львів: «Новий світ», 2003 – 624 с.

11. Карпунов В. М. Теорія держави і права. — Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. — 208с.

12. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін.. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб.; За ред. В.В.Копєйчикова; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — Стер. вид.. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 317 с.

13. Котюк В.О. Основи держави і права. – К.: Атіка, 2001 – 588 с.

14. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права. – К.: Атіка, 2005–592 с.

15. Лосева А.Ф. и др. Платон. Филеб, Государство, Тимей, Критий /— М.: Мысль, 1999. — 654 с.

16. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д. „Теорія держави і права”. – К., Юрінком, – 2001. – 340 с.

17. Основи держави і права: Навч. Посібник / Гусарєв С. Д., Калюжний Р. А., Колодій А.М. та ін.; За ред. Колодія А.М. та Олійника А.Ю. – К.: Либідь, 1997. – 208с.

18. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – Вид. 2-ге. – К., 1994. – 598 с.

19. Савчук П.С., Самойленко Ю.П. Основи правознавства. – К.: А.С.К., 2000 – 520 с.

20. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

18. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. Учебное пособие для высших учебных заведений (под ред. В.Г. Стрекозова): М.И.П.П. "Родина"; 1993. - 295 с.

21. Цицерон Марк Туллий. Диалоги: О государстве; О законах. - М., 1994. – 430с.

22. Шемшученко Ю.С та ін.. Юридична енциклопедія. – Київ, “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана. – 1999.- 256 с.

23. Шульга А.М. Теорія держави та права. Навчальний посібник для підготовки до державного іспиту. Х. Вид – во Університету внутрішніх справ. 2006 – 146 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий