Неофіційне тлумачення підрозділяють на повсякденне, професійне і доктриальное.
Повсякденне тлумачення дається громадянами. Його точність залежить від рівня правосвідомості суб'єкта. Значення його для правозастосовника діяльності складається в прояві правової свідомості широкого кола суб'єктів права. Причому від характеру такого “життєвого “ тлумачення багато в чому залежить стан законності, тому що воно є підставою юридичної діяльності громадян, їхнього правомірного поводження.
Професійне (або компетентне) тлумачення правових норм дається фахівцями-юристами. Критерієм виділення цього виду тлумачення служить не ступінь знання права, а професійна діяльність. Таким є, наприклад, тлумачення, здійснюване прокурором або адвокатом у судовому процесі. Його результати не обов'язкові для суду, однак необхідність діяльності цих учасників процесу закріплена нормативно.
Доктринальне тлумачення провадиться вченими-юристами, фахівцями в області права в монографіях, наукових коментарях, статтях. Результати доктринального тлумачення публікуються в особливих збірниках, що містять науково-практичні коментарі діючого в тій або іншій області законодавства.
Границею обмежувального й розширювального тлумачення є текст закону в його повному логічному обсязі.
Ми прийшли до висновку, що буквальне, обмежувальне і поширювальне тлумачення є результат застосування того або іншого прийому тлумачення.
Звичайно, норми права тлумачаться буквально (адекватно). Обмежувальне й поширювальне тлумачення застосовується при розбіжності змісту ( змісту) тлумачної норми і її текстуального вираження, що є виключенням із загального правила. Найчастіше ці види тлумачення є результат недосконалості законодавства, наявності в ньому пробілів, неясних формулювань і так далі.. Але іноді законодавець допускає таку можливість навмисне. Правильне застосування в цих випадках обмежувального й поширювального тлумачення допомагає установити справжню волю законодавця.
Також види роз'яснень правових актів розрізняються в залежності від суб'єктів, що здійснюють тлумачення. Офіційне тлумачення дається або органом, що видав даний акт (автентичне), або органами, на які покладений обов'язок тлумачити закони (легальне). Акти офіційного тлумачення обов'язкові для правозастосовників. Неофіційне тлумачення не є юридично обов'язковим. Виділяють повсякденне тлумачення, що дається громадянами ; компетентне, котре дається знаючими в праві людьми (фахівцями) ; доктринальне, вихідне від учених, що ведуть дослідницьку роботу в цьому напрямку. У залежності від сфери дії актів розрізняють тлумачення нормативне й казуальне. Нормативне тлумачення має абстрактний характер, поширюється на невизначене коло осіб і випадків. Казуальне тлумачення, розраховане на рішення конкретної справи.
3.3. Основні функції тлумачення норм права.
Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування й розвитку права. Воно виконує наступні функції:
1)Пізнавальна функція. Вона випливає із самого змісту, суті тлумачення, у ході якого суб'єкти пізнають право, зміст правових розпоряджень.
2)Конкретизаційн функція. При тлумаченні правові розпорядження найчастіше конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин (особливо яскраво ця функція виявляється в процесі функціонального тлумачення).
3)Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни й організації, а також органи держави і посадових осіб, що застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, але й актами їхнього офіційного тлумачення.
4)Правозабеспечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності й ефективності правозастосовницької практики. Такі, наприклад, роз'яснення Центвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.
5)Сигнализаторськая функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє знайти їхні недоліки технічного і юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність удосконалювання відповідних норм.
У літературі була висловлена цікава думка про про-спективне тлумачення, у хід якого здійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявна «обкатування» норм права на стадії їхньої розробки.
У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність служить задачам забезпечення законності й підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це порозумівається тим, що в останні роки законодавство ґрунтовне обновилося, у ньому з'явилися нові норми і цілі галузі, розділи права (наприклад, приватне право). Правотворчість тепер здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни й конструкції, зовсім інший тип регулювання. У законодавчій практиці усе ширше використовується закордонний досвід. У цих умовах тлумачення і повинне зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання, реалізації й удосконалювання права.
Інтерпретаційні акти. Щоб одержати обов'язковий характер, результати офіційного тлумачення повинні бути формально закріплені. Для цього існують інтерпретаційні акти (акти тлумачення), які можна визначити як правові акти компетентних державних органів, що містять результат офіційного тлумачення.
У першу чергу, потрібно відзначити, що дані акти є правовими. Вони видаються компетентними державними органами, мають обов'язковий характер, формально закріплені, їхня реалізація забезпечується державою. У цьому складається їхня подібність з іншими правовими актами (нормативними і право застосовними). По інших же ознаках інтерпретаційні акти досить сильно відрізняються від нормативних і право застосовних.
Так, нормативний акт містить норми права, а інтерпретаційний лише тлумачить, пояснює ці норми. Інакше кажучи, тлумачення при усій своїй значимості не може «діяти» нові норми, а інтерпретатор не може замінити законодавця. Не маючи норм права, інтерпретаційний акт невіддільний від тлумачного нормативного акта. Вони розділяють загальну долю: при втраті нормативним актом юридичної чинності втрачає значення й інтерпретаційний акт. Від правозастосовуючого акта інтерпретаційний відрізняється тим, що перший зв'язано з рішенням конкретної справи, а останній має загальний характер.
У науці неодноразово піднімалося питання про юридичну природу актів офіційного тлумачення, про те, чи містять вони норми права. Підстави для постановки подібного питання дає чинне законодавство.
Так, ст. 30 Закону про Арбітражний суд закріплює, що «роз'яснення Пленуму Вищого Арбітражного Суду РСФСР обов'язкові для всієї системи арбітражних судів РСФСР». Аналогічні норми є й у Законі про прокуратуру і так далі.
Однак судові органи Росії не мають прав-творчу компетенцію. Їхні акти —це акти тлумачення. Судовий прецедент у Російській федерації не вважається джерелом російського права. У науці запропоноване рішення зазначеного протиріччя: розпорядження загального. характеру, що утримуються в актах офіційного тлумачення, треба вважати не нормами права, право положеннями, що мають юридичне значення. Останнє виявляється в тім, що право застосовні органи (наприклад, суди) повинні при рішенні конкретних питань враховувати зміст право положень. Однак право положення, не будучи юридичними нормами, не можуть складати основу право застосовних рішень. Правотворчі органи у свою чергу повинні стежити за правозастованою практикою й оперативно вносити зміни в чинне законодавство, базуючи, на що, сформувалися правоположенях.
Оскільки інтерпретаційні акти — акти правові, вони мають форму вираження і публікуються в офіційних джерелах. Наприклад, інтерпретаційні акти Верховного Суду Російської Федерації видаються у формі постанов Пленуму Верховного Суду і публікуються в «Бюлетені Верховного Суду Російської Федерації». Конституційний Суд видає свої акти у формі постанов, що публікуються в «Зборах законодавства Російської Федерації» і в «Віснику Конституційного Суду Російської Федерації». Центвиборчком свої інтерпретаційні акти видає у формі роз'яснень, що публікуються в «Віснику Центральної виборчої комісії» і в «Російській газеті» і так далі.
Реалізація права неможлива без з'ясування змісту правових норм, з'ясування волі законодавця, укладеної у них. Цей процес виявлення волі в юридичній науці й практиці визначається поняттям “тлумачення права”.
Тлумачення права є встановлення змісту, що об'єктивно виражене у словесній формулі нормативного акта.
Ряд учених вважають, що тлумачення містить у собі два самостійних компонента : з'ясування й роз'яснення права. Інші виправдують такий поділ тільки в методичних цілях.
З'ясування правових актів досягається різними прийомами тлумачення. Прийоми тлумачення – це відносно відособлена сукупність
способів аналізу норм права. Виділяють граматичне, логічне, систематичне, історико-політичне, спеціально-юридичне, телеологічне і функціональне тлумачення.
Граматичне тлумачення – це сукупність прийомів, спрямованих на з'ясування морфологічної й синтаксичної структури тексту акта, виявлення значення окремих слів і термінів, граматичного змісту всієї пропозиції.
Логічне тлумачення припускає використання законів і правил логіки для з'ясування справжнього змісту правової норми, що іноді не збігається з її буквальним зображенням.
Систематичне тлумачення – це дослідження правового акта з погляду його зв'язку з іншими нормами.
Історико-політичне тлумачення укладається у вивченні історичної обстановки видання норми, соціально-економічних і політичних факторів, що обумовили створення акта.