4 . Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська політика.
Петро Дорошенко та турецька альтернатива . Третє
гетьманування Юрія Хмельницького .
Наступником Ю. Хмельницького на Правобережжі стає Павло Тетеря - Моржковський (рік народ. невід. – 1670) , вихідець з київської шляхти . Навчався в Київській академії , належав до Львівського братства . До 1648 року – писар міського суду в Володимирі – Волинському . Під час повстання 1648 року він переходить до Б. Хмельницького , одружується з його дочкою , стає однією з найближеніших до гетьмана людиною . З 1649 року – полковий писар Переяславського полку , з 1653 – полковник того ж таки полку . В складі української делегації брав участь в підготовці Березневих статей 1654 року . У 1657 –1659 роках – генеральний писар , вів підготовку Гадяцької угоди та Слободищенського трактату .
В своїй діяльності П. Тетеря повністю спирається на підтримку польського короля Яна Казиміра . Радячи королеві об’єднати всю Україну , він разом з польсько – козацьким військом та союзниками – татарами захолює майже все Лівобережжя . Знищуючи все на своєму шляху , це військо дійшло до Глухова , та здобути це місто так і не вдається . В цей час поведінка поляків на українських землях викликає цілу низку народних заворушень . Саме на придушення цих повстань й повернув свої війска П. Тетеря , втративши на той час своїх останніх козацьких прибічників . Але розбитий одним з ватажків – повстанців Дрозденком , зрікається булави та 1665 році тікає до Польщі , де приймає католицьку віру та отримує посаду брацлавського , ніжинського та чигиринського старости .
Після Тетері в гетьманська белава на короткий час опинилвсь в руках гетьмана Степана Опари (рік. нар. невід. – 1665) , який в червні 1665 року з допомогою загонів кримських татар захоплює гетьманську столицю Чигирин .
Через два місяці під тиском оточення та ширших козацьких мас втікає до Криму . Тогож таки року в Чигирині Генеральна Рада вибирає гетьманом Петра Дорошенка (1627 – 1698) , внука гетьмана реєстрових козаків Михайла Дорошенка . Сам родом з козацької родини в Чигирині , з 1648 року – в складі гетьманської сотні Б. Хмельницького . Брав участь в бойовмх діях , учасник різних посольств , де виявив себе блискучим дипломатом . З 1657 року – прилуцький полковник , активно підтримував політику Виговського . З 1660 року – чигиринський полковник , з 1663 року - генеральний осавула , а з 1665 року – черкаський полковник . Постійно треба було боротися з претендентами на гетьманську булаву : Брацлавський полковник Василь Дрозденко оголосив себе гетьманом . З великим напруженням Дорошенко здобуває Брацлав . Впроваджуються в життя цілий ряд реформ , за якими стояв митрополит Йосип Тукальський . Всіма своїми діями Дорошенко тільки підкреслює свої наміри – об’єднати Право- та Лівобережжя в одну сильну Україну . Часто скликає Генеральні наради , та вислуховуючи думку рядового козацтва він здобуває все більшу народну популярність . Враховуючи досвід своїх попередників , для обмеження впливу козацької старшини на військо Дорошенко створює 20 тисячну армію сердюків – найманців , яка підкорялась лише йому .
На початку свого гетьманування Дорошенко мусив визнавати польську зверхність , бо в більшості українських міст розмістились польські залоги . Та для реалізації своїх планів об’єднання України він , не вбачаючи в польській короні чесного союзника звертається до Оттоманської Порти . Султан обіцяє визнати Україну від Перемишля до Сєвська . В 1666 році , використавши ослаблення Польщі внаслідок повстання проти короля Дорошенко з допомогою татар завдає польському війську під проводом Маховського нищівної поразки під Брацлавом . 30 січня 1667 року відбулось підписання між Росією та Польщею так званої Андрусівської угоди , відомої ще як Андрусівський мир . Підписаний в селі Андрусові біля Смоленська – це був мирний договір про припинення російсько – польської війни 1654 – 1667 року за білоруські та українські землі .. Згідно з угодою Польща віддає Московії Смоленськ та Сіверську землю і визнає право Москви на Лівобережжя . Київ з околицями до 1669 року мав перейти до Російської імперії . Польщі залишалось Правобережжя (крім Києва) та Білорусь . Землі Війська Запорозького оголошувались під спільним управлінням та слугували буферною зоною проти нападу татар . Розділ України було документально оформлено . Восени 1667 року українсько військо кількістю в 24 тисячі чоловік та з кількома десятками тисяч татар під проводом Дорошенка оточує
польську армію біля Підгайців на Галичині . Та в той час запорожці на чолі з Іваном Сірком напали на Перекоп і Дорошенкові союзники укладають з поляками сепаратний мир . Закріпившись на Правобережжі , Дорошенко з військом переходить на Лівобережжя і скидає свого лівобережного колегу - гетьмана Івана Брюховецького , таким чинои підпорядкувавши собі право- та лівобережну Україну . Сам Дорошенко проголошує себе гетьманом усієї України . Тогож таки 1668 року він скликає Раду , де складає умови турецького протектоорату : звільнення України від Вісли до Путивля .
Спостерігоючи за успіхами Дорошенка певні зовнішні політичні сили розуміючи небезпечність зміцнення України активно беруться за підрив гетьманської влади . Досить тяжкого удару завдали Дорошенкові запорожці , висунувши проти нього претендента на гетьманську булаву - Петра Суховія , якого до тогож визнали татари . Боротьба з Суховієм продовжувалась цілий рік . Ще гірше стало , коли поляки проголосили гетьманом України Уманського полковника Михайла Ханенка , з яким вони захопили на той час майже все Правоберіжжя . В 1669 році пробував домовитись з Польщею , використавши коронування нового польського короля , Михайла Вишневецького . В своїй домовленості Дорошенко вимагав автономії в межах Київського , Брацлавського та Чернігівського воєводств та повне скасування унії . Його ж противник Ханенко просив лише автономії для козаків , і саме його затвердив польський сейм . Боротьба проти нього була дуже тяжка .
Починається запекла війна з Польщею . Виступючи на Правобережжя Дорошенко призначає наказним гетьманом Лівобережжя Дем’яна Многогрішного . Проти нього відразу виступає московське військо . В 1672 році 100 тисячне турецьке та 12 тисячне українське війська звільняють Поділля від польської присутності . Результатом цієї війни став мирний договір , підписаний в місті Бучачі (нині Тернопільська область) . Згідно з договором , Польща відмовлялась від прав на : Поділля , Брацлавщину та частину Київщини , що стають турецькими провінціями . Землі Війська Запорозького залишаються володінням козаків під протекторатом турецького султана . Польща зобов’язалась щороку виплачувати Туреччині контрибуцію – 22 тисячі злотих . Бучацьку угоду польські історики вважають як найганебнішу в історії поьської корони . Однак польський сейм не затвердив цей договір і війна між Полшьщею , Туреччиною та Україною тривала далі . У 1673 році польський гетьман Ян Собєський дає реванш , розбивши турків під Хотином , та це не рятує турецькі провінції України від розорення турками , під владою яких опнилось Поділля і частина Галичини з Чортковим . Вони обертають храми в мечеті , забирають в полон людей , грабують міста . Населення тікає на Запоріжжя , Слободжанщину , Гетьманщину , обвинувачуючи Дорошенка в тому , що закликав турків . Улюбленець народу , він втратив його любов та довіру й лишився всієї народної підтримки . Тим часом лівобережний гетьман Іван Самойлович підбиває московський уряд скористатися ситуацією , а саме : війною поляків з турками , смерть короля М. Вишневецького та підготовку в Польщі до елекції нового монарха - та розпочати війну з Дорошенком . Коли московсько – козацькі війська перейшли Дніпро до них приєднались Канівський та Черкасьський полки . Цією силою було завойовано майже всю Україну . В березні 1674 року Самойлович скликає в Переяславі Генеральну Раду , на якій його обрано гетьманом усієї України . Намагаючись позбутись Дорошенка , він обложує його столицю Чигирин , та на допомогу Дорошенкові приходять турки та татари . Самойлович вимушений повернутись на Лівобережжя . Турецько – татарські та дорошенківські загони знищують на Правобережжі всіх , хто піддався Самойловичу . Умань спалено, все населення вирізано .
Тим часом новий король Ян Собєський вирушає військом проти турків і зруйновує Брацлавщину . Тисячі людей гинуть та потрапляють в полон , масово залишають рідні домівки , тікаючи хто куди . Україна в руїнах .
На той час Петро Дорошенко , втративши 1675 року свого найближчого друга та радника митрополита Йосифа Нелюбовича – Тукальського , розчаровується в своїй політиці . Він вирішує зректися гетьманства і передає булаву Генеральній Раді в Чигирині , а клейноди надсилає до Москви , здавши таким чином гетьманство на користь Самойловича та Ромодановського , як того хотів російський уряд . Сам він милостливо був відправлений в почесне заслання : спочатку як воєвода у Вятку (1679 – 1682), а потім до самої смерті (1698 року) жив в селі Ярполчі , що під Москвою . Там його і поховано .
Намагаючись не допустити об’єднання України і втрату власного впливу на Правобурежжі турки ставлять гетьманом знову Юрія Хмельницького , якого вони витягають з Едичкульської в’язниці , та дають помпезнай та гучний титул “Князя Сарматського , Малої Росії – України і володаря Війська Запорозького” . В 1677 – 1678 роках він разом з турецьким військом загальною кількістю в 200 тисяч вояків з великими втратами в кілька спроб здобуває Чигирин , від якого на той час залишились самі руїни . Тому свою столицю Юрій влаштовує в Немирові що на Поділлі . Організований ним похід на Лівобережжя закінчився повним провалом . Він так і не спромігся створити міцну гетьманську владу . Неврівноважений , підозрілий , позбавлкний реальної влади , він відштовхував від себе людей жорстокими карами та тортурами . Довго турки терпіти його не могли і в 1681 році його стратили в Кам’янець – Подільському .