У ній було знято, зокрема, всі положення, зв'язані з доктринами «розвинутого соціалізму», «керівної ролі КПРС», «соціалістичного федералізму» тощо; призупинено дію глав про економічну систему держави, про державний план і про державний бюджет України; уточнено статус усіх органів держави у зв'язку з переходом від «повновладдя Рад» до принципу поділу державної влади, введенням поста Президента України та заснуванням Конституційного Суду України.
Проте така Конституція України, створена на зовсім іншій політико-правовій основі, навіть після всіх численних змін і доповнень могла бути лише тимчасовим Основним Законом держави. Тому в Україні активно йшов процес підготовки нової Конституції України.
Перші кроки в цьому напрямку було зроблено ще навіть до проголошення незалежності України. У жовтні 1990 р. Верховною Радою УРСР було утворено Конституційну комісію, яка підготувала концепцію нової Конституції України, схвалену Верховною Радою УРСР 19 червня 1991 р. Передбачалося, що ця Конституція має грунтуватися на Декларації про державний суверенітет України, закріпити й конкретизувати її положення.
Після проголошення незалежності України у світлі суттєвої зміни політичних орієнтирів робота над конституційним проектом мусила наповнитися новим змістом, який помітно відрізнявся від раніше затвердженої концепції Конституції. Перший офіційний проект Основного Закону постановою Верховної Ради України від 1 липня 1992 р. було винесено на всенародне обговорення, під час якого надійшло понад 47 тисяч зауважень і пропозицій. Після їх врахування з'явився новий текст проекту в редакції від 26 жовтня 1993р. Але це вже було через два дні після того, як 24 жовтня 1993 р. Верховна Рада України прийняла рішення про дострокові вибори Верховної Ради України і Президента України.
Новообрана Верховна Рада України в листопаді 1994 р. створила нову Конституційну комісію, яка мала статус не лише парламентської комісії, а й тимчасового загальнодержавного органу, до складу якої входили представники від Верховної Ради України, від Президента України, від Конституційного Суду України, від Верховного Суду України, від Вищого арбітражного суду України, від Генеральної прокуратури України і від Автономної Республіки Крим За робочу модель для роботи нової комісії було взято проект у редакції від 26 жовтня 1993 р., але через протистояння різних політичних сил у вищих ешелонах влади дійти згоди щодо ряду принципових конституційних положень ніяк не вдавалося.
Тим часом з метою виходу з конституційної кризи Президент України Л. Д. Кучма ініціював укладення 8 червня 1995 р. Конституційного договору між Верховною Радою України і Президентом України. Основу цього договору становив текст Закону України «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні». Конституційний договір, який у ряді положень мав розбіжності з чинною на той час Конституцією України, викликав неоднозначну оцінку і серед громадськості, і серед фахівців. Справа в тому, що Конституційний договір було схвалено простою, а не кваліфікованою більшістю депутатів Верховної Ради України, проте йому надавався пріоритет порівняно з Конституцією України.
Так чи інакше Конституційний договір стимулював конституційний процес, і в результаті діяльності кількох робочих та погоджувальних груп з'явився проект Конституції України, який було винесено 20 березня 1996 р. на спеціальне засідання Верховної Ради України. Після неодноразового розгляду та обговорення проекту на пленарних засіданнях і в тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради України з доопрацювання проекту нової Конституції України 4 червня 1996 р. він був прийнятий у першому читанні. Через два тижні розпочався розгляд даного проекту в другому читанні, який мав визначити долю майже 6 тисяч запропонованих поправок.
Протистояння між Верховною Радою України і Президентом України помітно утруднювало конституційний процес, не залишало можливості неквапливого поступового розгляду всіх дискусійних положень. Парламент постійно звинувачувався Президентом України у свідомому гальмуванні прийняття Конституції України. Реальною стала можливість винесення Президентом України на затвердження всеукраїнським референдумом «сирого» і відносно «пропре-зидентського» проекту Конституції України (ще в редакції березня 1996 р.).
За цих умов Верховна Рада України прийняла безпрецедентне рішення працювати в режимі одного засідання аж до остаточного прийняття Конституції України. Після безсонної для депутатів «конституційної ночі» 28 червня 1996 р. о 9 годині ЗО хвилин Основний Закон України було прийнято. Відтоді 28 червня оголошено державним святом —Днем Конституції України.
Після прийняття Конституції України її текст ще кілька днів проходив мовно-термінологічну експертизу, після чого був офіційно оприлюднений. Але набула чинності Конституція України вже з 28 червня 1996 р.
З прийняттям нової Конституції України процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним, хоча ряд важливих питань ще потребують свого вирішення.
6. Конституція України — Основний Закон держави
Що ж являє собою Конституція України як юридичний акт найвищої сили? Сам термін «конституція» походить від латинського слова, що означає «устрій», «встановлення». У Давньому Римі конституціями називалися деякі акти імператорської влади, а у феодальній Речі Посполитій—сеймові постанови. У схожому значенні вжито це слово і в знаменитій Конституції Пилипа Орлика, повна назва якої звучить так: «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького».
Нині конституцію розуміють як основний закон держави, що визначає основи суспільного і політичного ладу, правове становище людини й громадянина, структуру та організацію діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, державну символіку та інші найважливіші з точки зору держави питання її функціонування.
Як нормативний акт конституція характеризується такими юридичними властивостями:
1. Конституція має установчий, програмний та ідеологічний характер, тобто є первинним елементом, на якому засновуються права та обов'язки більшості суб'єктів державного й суспільного життя; встановлюючи певні «правила гри» в державі і суспільстві, водночас визначає програму, перспективу державного й суспільного розвитку; створює певне ідеологічне забезпечення для закріпленої форми державного і суспільного ладу.
2. Конституція має найвищу юридичну силу порівняно з будь-якими нормативними актами держави і навіть порівняно з міжнародно-правовими актами, давати згоду на обов'язковість яких держава може лише за умови, що вони не суперечать конституції.
3. Конституція має підвищену стабільність, змінити її положення, як правило, дуже важко (в Україні для цього в багатьох випадках потрібен референдум).
4. Конституція виступає юридичною базою поточного законодавства. Всі нові закони ніби «відштовхуються» від конституції, розвиваючи далі її положення і в жодному разі не виходячи за межі, визначені конституцією.
5. Конституція має специфічний предмет правового регулювання — найважливіші в державі суспільні відносини.
6. Конституція розробляється і приймається в особливому порядку. З цією метою створюються спеціальні органи (наприклад, Установчі збори) або парламент застосовує спеціальну процедуру, яка вимагає схвалення конституції не простою, а кваліфікованою більшістю голосів. Можливе також прийняття конституції референдумом. За старих часів практикувалося ще своєрідне «дарування» конституції монархом або іншим представником вищої влади (так зване «октроювання»), але нині така практика здається недоречним і недемократичним анахронізмом.
7. Конституція має високий рівень захисту з боку держави. Фактично весь апарат держави працює на дотримання конституційних положень. Крім того, майже в кожній державі є органи, для яких захист конституції є основним завданням. В Україні, зокрема, діє Конституційний Суд України — єдиний орган, який може вирішувати питання про конституційність тих чи інших актів вищих органів влади.
За своєю юридичною формою розрізняють писані і неписані конституції. (Неписаними конституціями називають низку самостійних законів держави, які в своїй сукупності оголошуються Конституцією держави, хоча єдиного документа з такою назвою і немає. Класичним прикладом є неписана конституція Великобританії, яку складають закони, перші з яких прийнято ще у XIIIст.)
Відповідно до порядку свого прийняття, зміни та скасування конституції поділяються на гнучкі та жорсткі. Гнучкі конституції, як правило, приймаються (змінюються, скасовуються) парламентом у порядку, який відрізняється від звичайного лише необхідністю кваліфікованої більшості голосів. Для зміни жорсткої конституції потрібна не лише кваліфікована більшість голосів, а й виконання ряду додаткових процедур.
Виходячи з форми державного устрою країни, розрізняють також федеративні та унітарні конституції.
Конституція України за своїми юридичними ознаками — це писана, жорстка, унітарна конституція.