Українські дисиденти брали участь у різноманітних заходах російської опозиції. Наприклад, серед підписантів "Листа 139-ти" на захист московських активістів "самвидаву" Юрія Галанскова та Олександра Гінзбурга вони становили майже п'яту частину. Налагодився систематичний взаємообмін "самвидавом". До складу створеної 1974 р. радянської секції Міжнародної амністії входив поет Микола Руденко, а генерал Петро Григоренко представляв УГС у Москві. Під чималою кількістю документів, що перетнули загорожі концтаборів, поряд стояли підписи українських і російських в'язнів.
Але каменем спотикання для російських дисидентів було національне питання. Більшість з них не визнавала за поневоленими народами СРСР права на самовизначення. На культурно-національну автономію під російським "крилом" і в межах "непорушних" імперських кордонів погоджувались, а на відокремлення - ні. Тому іноді "застрягали" в Москві або повертались відправникові "самвидавні" матеріали антиімперського звучання. Політв'язні-росіяни також зазвичай не підписували подібні документи.
У дисидентських документах міститься аналіз державного статусу УРСР. За визначенням проекту програми УРСС, Україна фактично є колонією Москви, обмеженою в політичних і економічних правах, зокрема в стосунках з іншими країнами. Йдеться, звичайно, не про класичний колоніалізм, а про нівеляцію української нації, умовний характер її державності, формування на всій території СРСР єдиного радянського народу при домінуванні російського впливу.
Паперовим міражем, звичайнісінькою фікцією названо українську радянську державність у документах УГС. А 18 політв'язнів, більшість із них - члени УГС, у підготовленому влітку 1979 р. зверненні назвали органи влади України окупаційною адміністрацією, яка втілює колонізаторську політику Москви.
Наголошували опозиціонери й на антидемократичному характері УРСР. Довголітній політв'язень Святослав Караванський, звертаючись 1967 р. до Верховної Ради СРСР, назвав чинну систему виборів комедійною виставою, в якій беруть участь мільйони громадян, що "обирають" одного, наперед призначеного, кандидата.
Винуватцем усіх антидемократичних тенденцій опозиціонери вважали КПРС-КПУ. За визначенням Юрія Бадзя, реальний соціалізм набрав політичної форми партійного самодержавства. Більшовики, на думку Л. Лук'яненка, здійснивши поділ кожного народу на експлуататорів і експлуатованих, нацьковували одну частину на іншу, чим послаблювали захисні сили національного організму.
Отже, робили висновок українські дисиденти, Радянському Союзові не оминути світового процесу деколонізації, утворення самостійних держав, зокрема, незалежної України.