Умисне вбивство (стр. 5 из 7)
1 Пилипчук П., Мельник М. Проблеми кваліфікації умисного вбивства, вчиненого на замовлення // Право України. – 1999. - № 2. – С. 312 Довідка Верховного Суду України за результатами узагальнення слідчої і судової практики застосування законодавства про відповідальність за умисні вбивства на замовлення та організованою групою від 30. 06. 98 р. – К., 1999. – 26 с.
Замовлення передбачає і деякі інші відносини – по суті договірні (спрощено: „хто платить – той і замовляє”), невиконання або відмова від його виконання тягне за собою позбавлення однією стороною (замовником) іншої (виконавця, найманця) певних благ, які обумовлені домовленістю (замовленням, найманням).
Дійсно, у деяких справах, виконавці вбивств, які входили до складу злочинних угруповань, після виконання наказу (для таких стосунків більш прийнятне інше визначення надання такого доручення - завдання) свого лідера про фізичну ліквідацію конкретної особи зі складу конкуруючого угруповання одержували гроші, автомашини і таке інше. У таких випадках йдеться тільки про певну спеціалізацію деяких членів злочинного угруповання і отримання ними або визначеної частки в злочинному прибутку угруповання, або заохочення за якісно виконану роботу.
Коли для виконання конкретного вбивства залучається особа „зі сторони”, наприклад з іншого угруповання, і виконання вбивства обумовлено одержанням виконавцем винагороди, то кваліфікуючими ознаками такого вбивства будуть корисливі мотиви та вчинення його на замовлення. Виконавець при цьому не пов’язаний з особами, що організували вбивство, якимись спільними інтересами, обумовленими належністю до злочинного формування.
Можна погодитися з думкою О.І. Бородуліна, який, пропонуючи кримінально – правове визначення цього злочину, відзначає, що вбивство на замовлення є умисним вбивством, яке вчиняється за договором між його організатором та особою, як правило, особисто не зацікавленою у смерті конкретної людини, за винагороду, за участю (або без неї) посередника, з корисливих або інших інтересів організатора вбивства.
У цілому доцільно було б викласти п. 6 ч. 2 ст. 115 КК у такому вигляді – умисне вбивство, „вчинене з корисливих мотивів або на замовлення ”.
Попередження умисних вбивств
У теорії та практиці оперативно-розшукової діяльності внутрішніх справ попередження злочинності розглядається як широкий комплекс взаємопов’язаних заходів, які здійснюються державними органами та громадськістю. Вони організовують попереджувальну роботу переважно не лише на соціальному рівні. Специфіка таких заходів полягає у їх спеціальному призначенні та цілеспрямованості на усунення конкретних криміногенних факторів.
Загалом, під попередженням злочинності розуміють такі заходи, що безпосередньо спрямовані на виявлення і усунення причин та умов скоєння злочинів, запобігання їм та припинення. Виходячи з цього, у діяльності підрозділів карного розшуку щодо попередження умисних вбивств слід зазначити такі напрями:
1. Виявлення і усунення обставин, які можуть обумовлювати с
скоєння вбивств.
2. Попередження реально можливих вбивств і переходу на
злочинний шлях певних осіб.
3. Припинення скоюваних умисних вбивств.
4. Виявлення і усунення обставин, які безпосередньо сприяли скоєнню вбивств та які можуть сприяти новим злочинам.
5. Попередження рецидиву.
В сучасній науці розрізняють три рівні профілактики:
1) вирішення важливих соціальних, економічних проблем життя суспільства, що забезпечує опосередкований планомірний вплив на всі ланки антисуспільної поведінки;
2) здійснення впливу на конкретні соціальні групи, в яких відбуваються негативні явища. Тут необхідне оперативне усунення різних недоліків, виявлених у житті колективу (соціальні групи);
3) індивідуальна профілактична робота, тобто позитивне змінення системи ціннісних орієнтацій людини, поведінка якої заслуговує на особливу увагу.
Коли мова заходить про припинення злочину, то маються на увазі заходи, які направлені на припинення чогось вже розпочатого, що відбувається. Повною мірою цей термін підходить і для випадків, коли діяльність відповідних органів (окремих осіб) спрямована на зменшення шкоди, очікуваної від злочинного посягання.
Профілактика вбивств полягає у проведенні заходів зі встановлення й усунення причин цього виду злочинів та умов, що сприяють їх скоєнню. Джерелами одержання відомостей про вбивство, яке замислене або готується, можуть бути дані із заяв громадян і посадових осіб, представників громадськості, негласних співробітників, інші оперативні відомості, отримані із аналізу оперативної обстановки і статистичних даних. Коли оперативний працівник отримує такий сигнал, він повинен з’ясувати, які саме причини й умови стали приводом до створення такої ситуації.
До профілактичних заходів. Що проводяться з допомогою органів державної влади і самоуправління можна віднести такі:
-усунення прогалин у законодавстві;
-розробка механізмів реалізації економічних програм;
-підвищення життєвого рівня населення;
-фінансування спеціальних програм боротьби зі злочинністю;
-робота з вихованням громадян, підвищення їх культурного рівня;
-координація роботи різних структур і установ, спрямованих на виконання цих завдань.
До профілактичних заходів, що проводяться безпосередньо органами внутрішніх справ відносяться:
-своєчасне реагування на різноманітні порушення громадського порядку і, насамперед, на ті, що посягають на життя і здоров’я громадян;
-проведення спільних із громадськістю рейдів по найбільш криміногенних об’єктах;
-заохочення громадян, які надають допомогу правоохоронним органам;
-активізація діяльності щодо виявлення осіб, які незаконно зберігають вогнепальну зброю. Встановлення шляхів її придбання або виготовлення;
-посилення нагляду за раніше судимими. Контроль за їх способом життя і джерелами матеріального забезпечення.
Важливим елементом є взаємодія з судовими органами, які можуть давати інформацію, що становить інтерес, одержану в ході розгляду цивільних справ (шлюбнорозлучні процеси, поділ майна, відшкодування заподіяних збитків тощо). Певною мірою якість судового розгляду справи також може впливати на наслідок рішень, прийнятих сторонами. Слід пам’ятати, що питома вага умисних вбивств на побутовому грунті залишається ще досить великою.
Взаємодія з органами прокуратури залишається найголовнішим напрямком боротьби з умисними вбивствами. Слідчі прокуратури не тільки розслідують кримінальну справу, а й встановлюють фактори, які сприяли її скоєнню, що є невід’ємною частиною попереднього слідства.
Важливе місце в комплексі заходів щодо попередження умисних вбивств займає боротьба з наркоманією, насильницькими злочинами, а також рецидивом, формуванням злочинних груп, з незаконним носінням та зберіганням зброї.
Затримання є основним засобом припинення замаху на умисне вбивство.
На цій стаді значення мають усі фактори: своєчасність отримання первинно інформації та її повнота, активність виконавців, обдуманість запланованих заходів, готовність оперативного підрозділу вирішувати такі завдання, роль оперативного працівника у здійсненні такої роботи. Їх ігнорування може призвести до невідворотних наслідків – смерті людини. Необхідно вжити усі можливі заходи з недопущення замаху на вбивство, а саме:
-гарантувати безпеку особи, яка може стати об’єктом злочинного посягання (особиста охорона, охорона житла і майна: видання спеціальних особистих засобів захисту або сповіщання про небезпеку; заміна документів і зміна зовнішності; зміна місця роботи і навчання; переселення в інше місце проживання);
-вжити заходи із затримання осіб, що готують вбивство, на якомога найбільш ранньому етапі підготовки до злочину на основі виявлення і використання фактичних даних, що об’єктивно підтверджують скоєння підготовчих дій.
Припинення умисних вбивств підрозділами карного розшуку може мати місце тоді, коли винний вже почав безпосереднє здійснення свого злочинного наміру, тобто в стадії замаху на скоєння злочину.
Питання караності умисних вбивств за
Кримінальним кодексом України
З часу прийняття Кримінального кодексу України 2001 року (далі - КК) предметом дискусій науковців неодноразово ставали питання караності умисних вбивств.
За вчинення умисного вбивства без обтяжуючих і без пом’якшуючих обставин в санкції ч.1 ст. 115 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.
Не можна не звернути увагу на ту обставину, що незважаючи на ті пріоритети в ієрархії соціальних цінностей, які наведені в ч. 1 ст. 3 Конституції України, законодавець досить своєрідно встановлює міру покарання за посягання на такі цінності. Це можна проілюструвати, порівнявши санкції ч. 1 ст. 115 і, наприклад, ч. 3 ст. 188 КК, якою передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років із конфіскацією майна, зокрема, за викрадення шляхом демонтажу кабельних ліній зв’язку, вчинене організованою групою, або ч. 3 ст. 289 КК, якою передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна за незаконне заволодіння транспортним засобом. Вартість якого у двісті п’ятдесят разів перевищує неоподаткований мінімум громадян.