Умови вступу та перешкоди до укладення шлюбу

Поняття шлюбу, передумови виникнення сім’ї. Державна реєстрація шлюбу та її переваги. Позитивні та негативні умови, обставини укладення шлюбу. Встановлення шлюбного віку. Перешкоди та заборона на реєстрацію, визнання шлюбу недійсним та фіктивним.

Міністерство освіти та науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

кафедра цивільного та трудового права

Реферат з сімейного права

на тему:

« Умови вступу в шлюб.

Перешкоди до укладення шлюбу»

Виконав: студент ЦМП спеціальності ПРЕ

Кулаковський В.В.

Перевірила: кандидат юридичних наук

Рассомахіна О.А.

Київ 2010


Зміст

Вступ

1. Умови вступу в шлюб

2. Перешкоди до укладення шлюбу

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Ще давньогрецький мислитель Платон зазначав, що у добре влаштованій державі першими законами повинні бути ті, які регулюють шлюб. І це цілком закономірно, адже ні людина, ні сім’я не можуть існувати в суспільстві самі по собі. А найважливішою передумовою виникнення сім’ї, її основою є шлюб.

Конституцією України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. З цього приводу не можна не згадати слова Л. Анспахера: „Шлюб являє собою відносини між чоловіком і жінкою, де незалежність обох сторін однакова, залежність – обопільна, а обов’язки – взаємні".

Статтею 21 Сімейного кодексу України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов’язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.

Шлюбна форма організації сімейного життя завжди була і продовжує залишатися основною, бажаною, домінуючою. Притягальна сила державної реєстрації шлюбу – правова, психологічна, морально-етична – зберігає свою цінність. За допомогою державної реєстрації шлюбу перевіряється дотримання нареченими законів шлюбу. Статистика шлюбів дає можливість спостерігати демографічні процеси, виробляти засоби впливу на них з боку держави.

Зміни, що відбуваються в Україні сьогодні в сфері політики, економіки, права впливають і на демографічну ситуацію в країні, зокрема на шлюбно-сімейні відносини. Тому проблеми сім’ї визначаються як один з пріоритетних напрямків державної політики. Сім'я визнається однією з ключових суспільних цінностей.

Умовами вступу в шлюб є взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу, досягнення на день реєстрації шлюбу шлюбного віку та відсутність перешкод до укладення шлюбу.


1. Умови вступу в шлюб

Під умовами укладення шлюбу слід розуміти обставини, наявність яких необхідна для того, щоб шлюб мав юридичну силу.

В теорії сімейного права розрізняють позитивні та негативні умови укладення шлюбу. Наявність позитивних дає можливість укладення шлюбу, що ж стосується негативних, то саме їх відсутність дає таку можливість (перешкоди до укладення шлюбу).

Спочатку розглянемо умови вступу в шлюб, відповідно до Сімейного кодексу України.

Досягнення шлюбного віку (ст. 22 СК). Відповідно до ст. 23 СК право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. СК, як і КпШС, встановлює особливе шлюбне повноліття тільки для жінок. Відповідно до ч. 1 ст. 22 шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років.

Встановлення шлюбного віку пояснюється не тільки тим, що особа, яка прагне зареєструвати шлюб, повинна досягти статевої зрілості, а це пов’язується з завершенням фізичного росту організму, а також і тим, що особа має досягти відповідного стану психічного, розумового, морального та соціального розвитку.

Досягнення шлюбного віку повинно відбутися на день реєстрації шлюбу, а це означає, що подати заяву може і особа, яка ще не досягла шлюбного віку, але досягне його не пізніше, як протягом одного місяця з дня подачі заяви.

СК передбачає можливість надання права на шлюб особі, яка ще не досягла шлюбного віку. Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано таке право, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. У зв’язку з цим З. В. Ромовська вважає, що таким чином запроваджена відносно нова правова категорія “надання права на шлюб” особі, яка не досягла шлюбного віку, інші ж правники, зокрема Ю. С. Червоний, наполягають, що, як і в ч. 2 ст. 16 КЗпШС у ч. 2 ст. 23 СК мова йде про зниження шлюбного віку. Вважаємо, що слід погодитися з тим, що йдеться саме про надання права на шлюб неповнолітній особі, бо щодо неї не вирішується питання про зниження шлюбного віку. Їй лише надається право на шлюб, якщо буде встановлено, що таким чином захищаються її інтереси. Але за яких обставин може бути прийняте судове рішення? Виходячи з указаної норми, можна дійти висновку, що це можливо у будь-яких випадках, якщо буде доказано, що надання права на шлюб відповідає інтересам неповнолітньої особи (фактичне утворення сім’ї, вагітність, народження дитини, тяжке захворювання тощо). З такою заявою може звернутися до суду лише особа, яка досягла чотирнадцяти років. Суд розглядає заяву за правилами окремого провадження, повідомивши про це батьків і піклувальників неповнолітньої особи.

СК не встановлює ні різниці у віці між особами, що бажають зареєструвати шлюб, ні віку, по досягненні якого особа вже не може одружитися.

У дореволюційному законодавстві право на шлюб втрачала людина, яка досягала віку 80 років, незалежно від статі.

Добровільність шлюбу (ст. 24 СК). Це означає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушення їх до укладення шлюбу не допускається. Діяти вільно може лише дієздатна особа, тобто та, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Виходячи з цього, недієздатна особа, а також особа, що формально була дієздатною, але на момент реєстрації шлюбу страждала на тяжкий психічний розлад, перебувала у стані алкогольного, токсичного, наркотичного сп’яніння, в результаті чого не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, не має права на укладення шлюбу.


2. Перешкоди до укладення шлюбу

Перешкоди для вступу в шлюб визначено в ст. 25, 26 та ч.2 ст. 24 Сімейного кодексу України

Перебування хоча б однієї з сторін в іншому зареєстрованому шлюбі. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному зареєстрованому у відповідних органах шлюбі, а право на повторний шлюб виникає в кожного з них лише після припинення попереднього шлюбу (ст. 25 СК).

Дана заборона відповідає принципу моногамії і належить до абсолютної заборони, тобто ні за яких умов цей шлюб не може бути дійсним. Слід зазначити, що сучасне сімейне законодавство не містить заборони на вступ до наступного шлюбу за чисельністю його попередніх укладень.

Знаходження жінки та чоловіка між собою у родинних зв’язках прямої та в деяких випадках побічної (бокової) лінії споріднення та відносинах, що прирівнюються до родинних. Так, відповідно до ст. 26 СК не допускається укладення шлюбу: між родичами прямої лінії споріднення; між рідними (повнорідними і неповнорідними) братами і сестрами; між двоюрідними братами і сестрами; між рідними тіткою, дядьком і племінником, племінницею; між усиновлювачем і усиновленим; між дітьми, що були усиновлені усиновлювачем.

Заборону реєстрації шлюбів у цих випадках можна поділити на заборону абсолютну і заборону відносну.

Заборона абсолютна характерна для шлюбів між родичами прямої лінії споріднення. Родичами прямої лінії споріднення визнаються особи, які походять один від одного – батьки і діти, онуки і баба, дід тощо. Абсолютною є також і заборона шлюбів між деякими з родичів побічної лінії споріднення, тобто тими, хто має спільного предка, а саме заборона шлюбів між рідними (повнорідними і неповнорідними) братами і сестрами.

До побічної лінії споріднення відносять також і двоюрідних братів і сестер, тіток і дядьків тощо.

Закон забороняє укладення шлюбів між двоюрідними братами і сестрами; між рідними тіткою, дядьком і племінником, племінницею, але ця заборона відносна. Заборона укладення шлюбів між родичами прямої і побічної лінії споріднення має як соціально-етичні, так і фізіологічні передумови.

Закон забороняє укладення шлюбів між усиновлювачем і усиновленим та між дітьми, що були усиновлені усиновлювачем. Ця заборона пов’язується з тим, що між ними виникають відносини, що прирівнюються до відносин між батьками і народженою ними дитиною.

Між тим, з цього правила існує виняток. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, що були усиновлені ним (ч. 4 ст. 26 СК).

У випадку скасування усиновлення допускається укладення шлюбу між усиновлювачем і усиновленою ним дитиною (п. 5 ст. 26 СК).

Визнання особи недієздатною (п. 3 ст. 39 СК). Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК). Дана заборона належить до абсолютної. Згода — обов’язкова умова одруження, а особа, визнана недієздатною, не усвідомлює значення своїх дій, а отже, і не може усвідомлювати наслідки даної згоди на одруження.

Порядок визнання громадянина недієздатним встановлений цивільним процесуальним законодавством.

Внаслідок того, що недієздатні особи не можуть розуміти значення своїх дій або керувати ними, вони не здатні висловити свою усвідомлену волю на вступ до шлюбу. Зазначений заборону також викликаний турботою з боку держави і суспільства про створення нормальної сім'ї і здорове потомство подружжя, тому що деякі захворювання психічного характеру можуть передаватися в спадщину. Наведені обґрунтування введення в сімейне законодавство даної заборони розцінювалися як що визначають як у радянській, так і в сучасній юридичній літературі.

Слід звернути увагу на те, що перешкодою до, укладення шлюбу є недієздатність особи, що вступає в шлюб, встановлена рішенням суду до державної реєстрації укладання шлюбу. Якщо ж чоловік визнаний недієздатним після укладення шлюбу, то дана обставина може розглядатися в якості підстави для розлучення з ініціативи другого з подружжя (ст. 19 СК), але не для визнання шлюбу недійсним.

Психічні захворювання в тій чи іншій формі, а також інші хвороби, не стали підставою для визнання особи судом недієздатним, не є перешкодою до укладання шлюбу. У такому разі державна реєстрація укладення шлюбу з вказаною особою може стати неможливою через відсутність у нього усвідомленої волі на вступ до шлюбу. А якщо шлюб був зареєстрований, не дивлячись на те що в момент його укладення психічний розлад особи було очевидно, хоча рішенням суду недієздатність особи і не встановлена, то шлюб в подальшому може бути визнаний судом недійсним через порушення умови, передбаченого ст. 12 СК, тобто відсутності добровільного усвідомленої згоди на одруження.

У той же час обмеження дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами (ст. 30 ЦК) не є перешкодою до укладення шлюбу.


Висновки

Однією з основних підстав утворення сім’ї та виникнення сімейних правовідносин є шлюб. Поняття шлюбу раніше не було закріплене в законі і тлумачилося по-різному.

У Сімейному кодексі України шлюбом визнається сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Характерними ознаками шлюбу як юридичної категорії є: захист з боку держави (регулюється правовими нормами); обов’язковість встановленої державою форми (юридичні наслідки породжує лише шлюб, зареєстрований в офіційному порядку); добровільність (укладається виключно за взаємною згодою чоловіка і жінки, не допускається будь-який примус чи вплив на волю осіб, які укладають шлюб); моногамність (одношлюбність; вУкраїні не допускається багатожонство), рівноправність (чоловік і жінка рівні в шлюбі); довічність (укладається безстроково і може бути припинений за життя подружжя лише шляхом розірвання у встановленому законом порядку).

Для укладення шлюбу необхідні дві умови: взаємна згода осіб, які одружуються, та досягнення ними шлюбного віку. В Україні встановлено шлюбний вік для жінок 17, для чоловіків — 18 років. Досягнення шлюбного віку має визначатися на момент реєстрації шлюбу (а не подачі заяви). За заявою особи, яка досягла 14 років, рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Для цього повинні бути поважні причини. На практиці такими причинами можуть бути вагітність жінки, народження дитини, фактичне складення шлюбних стосунків чи інші підстави, які будуть визнані поважними. Різниця у віці осіб, які одружуються, не має значення. Не обмежується законодавцем і максимальний вік, вякому можна укласти шлюб.

Жінка та чоловік можуть одночасно бути лише в одному шлюбі. Право на повторний шлюб виникає лише після припинення попереднього шлюбу.

Не дозволяється укладення шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій чи не могла керувати ними.

Закон встановлює певні обмеження й щодо можливості укласти шлюб між особами, які перебувають у родинних (сімейних) стосунках. Так, не можуть перебувати у шлюбі між собою: особи, які є родичами прямої лінії споріднення; рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра (повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків; неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька); двоюрідні брат та сестра, рідна тітка, дядько та племінник, племінниця; усиновлювач та усиновлена ним дитина. Разом з цим за рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.

Порушення вимог закону щодо перешкод до укладення шлюбу призводить до недійсності такого шлюбу.


Список використаних джерел

1. Конституція України ( Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2222-IV ( 2222-15 ) від 08.12.2004, ВВР, 2005, N 2, ст.44)

2. Сімейний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 29 березня 2010 р.: (офіц. текст). – К.: Паливода А.В. – 96 с.

3. Цивільний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 вересня 2009 р.: (офіц. текст). – К.: Паливода А.В. – 411 с.

4. Цивільний процесуальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 29 березня 2010 р.: (офіц. текст). – К.: Паливода А.В. – 188 с.

5. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Верховна Рада УРСР; Кодекс України, Закон, Кодекс вiд 07.12.1984 № 8073-X

6. Закон України «Про органи реєстрації актів громадянського стану» від 24 грудня 1993р.

7. Консульський статут України, затверджений Указом Президента України від 18 січня 1996року № 63/96.

8. Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 р. № 52/5 (зі змінами від 9 вересня 2002 р.).

9. Порядок укладання шлюбного контракту, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993р. № 457.

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України» від 12 червня 1998р. № 16.

11. Антокольская М.В. Семейное право. — М., 2002. — С.103—116.

12. Гонгало Б.М. Крашенников П.В. Семейное право – М.: Статут, 2008.

13. Лукеча М. Під весільний вінець. — К.: Просвіта, 1995.

14. Сімейне право України / За ред В.С. Гопанчука. — К., 2002. — С.44—51.

15. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Ю. С.Червоного. — К., 2003. — С. 50—64.

16. Пчелинцева Л. М. Практикум по семейному праву. Изд. 2-е, перер. и доп. — М., 2006.

17. Співак В.М., Гопанчук В.С. Законодавство України про шлюб та сім’ю. — К., 1998. — С. 5—23.

18. Шерстнева Н. С. Принципы семейного права. — М., 2007.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ