регистрация / вход

Управління духовними процесами суспільства

Управління духовними процесами суспільства як необхідність сьогодення. Основні засади та принципи проведення державними органами духовної політики. Особливості державного управління у духовній сфері українського суспільства.

Зміст

Вступ.. 3

Управління духовними процесами суспільства як необхідність сьогодення. 4

Основні засади та принципи проведення державними органами духовної політики. 6

Список використаних джерел. 10

Вступ

Тому перед новою владою в Україні постали важливі завдання щодо подо­лання економічних, соціальних, правових, політичних, етнічних суперечностей. -Але вихідною ланкою усіх цих перетворень має стати духовне оздоровлення нації, оскільки тільки "високий рівень національної самосвідомості і відповідна соціаль­на і політична активність народу є єдиним справжнім гарантом вирішення всього комплексу назрілих у суспільстві проблем".

У зв'язку з цим актуальним на сьогодні є створення теоретичної управлінсь­кої моделі впливу на формування та розвиток духовних цінностей українського суспільства із чітким визначенням мети, завдань, принципів, напрямів діяльності та основних суб'єктів державного управління, які забезпечуватимуть втілення у суспільне життя цієї моделі.

Проблеми управлінського впливу на духовне життях об'єктом досліджень багатьох вітчизняних науковців. ажливою для розуміння проблем державної регуляції у сфері духовної культури є праця О.Гаєвської "Управління як соціальний феномен", у якій автор висвітлює основні аспекти управління духовним виробництвом. Для аналізу сучасного стану діяль­ності суб'єктів державної політики у сфері освіти, культури, засобів масової інфор­мації, питань формування національної самосвідомості та проблем гуманітарної по­літики держави цікавими є праці В.Беха, Л.Губерського, В.Андрущенка, М.Михальченка, В.Кононенка, І.Надольного, В.Огнев'юка, П.Ситника, В,Скуратівського, В.Трощинського, С.Чукут,-та ін.

Метою роботи є висвітлення особливостей здійснення управлінської діяльності основними суб'єктами державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства.

Управління духовними процесами суспільства як необхідність сьогодення.

Трансформаційні процеси останнього десятиріччя в Україні характеризуються серйозними прорахунками у здійсненні розбудови держави. Ігнорування органами державного управління духовної складової розвитку суспільства призвело до виникнення суперечностей не тільки в духовному житті, але й у соціально-економічному розвиткута політичній сфері, взаємовідносинах між етносами. Як зазнанає Шадольшш, оез досягнення певного рівня духовності важко сподіватися на при­скорення процесів економічного реформування, а без сформованої україноцент-ристської свідомості з чітко визначеними параметрами духовної культури, мови традицій, історичної пам'яті, базових національних цінностей складно змінити атмосферу на всіх рівнях суспільного життя.

Управління у будь-якій сфері вимагає, насамперед, чіткого визначення його структурних складових. Інакше кажучи, при організації управлінського процесу, передусім, необхідно виокремити суб'єкти управлінського впливу, які забезпечу ватимуть його здійснення, та реалізацію поставлених завдань на певних етапах чи протягом усього процесу для досягнення поставленої мети. Здійснення управлінської діяльності у духовній сфері не є винятком, хоча й має свою специфіку. Ця специфі­ка полягає, у тому, шо при управлінні духовними процесами жит­тя суспільства, управлінський вплив не є безпосередньо спрямований на об'єкт управління, а на створення умов для саморозвитку та самоорганізації духовного життя. Пряме втручання органів державної влади у духовні процеси було притаманне командно-адміністративній системі управління радянської доби. Відхід від директивних методів управління змінює роль суб'єктів державної політики у про­цесі організації духовного життя. Органам державного управління слід враховувати, що у процесах формування та розвитку духовних цінностей повинні функціонувати чинники саморегулювання[1] . Безпосереднє управління духовними процесами при­зводить до неприйняття суспільством насаджуваних ціннісних систем, тим самим не виправдовує використаних матеріальних та людських ресурсів, а також вносить у суспільну свідомість ціннісну дезорієнтацію. Оскільки суспільство є саморегульова­ною системою, роль органів державного управління у сфері формування та розвит­ку духовних цінностей полягає, насамперед, в усуненні негативних тенденцій та проявів у духовно-ціннісних процесах; матеріальній та фінансовій підтримці со­ціальних інститутів, які справляють вплив на духовне життя населення; координації та узгодженні діяльності різноманітних суб'єктів духовного життя для конструктив­ної взаємодії, спрямованої на розвиток та збагачення духовного потенціалу нації.

Управлінський вплив держави на духовну сферу життя суспільства відбувається через здійснення гуманітарної політики. Гуманітарна політика - це систе­ма принципів, цілей, механізмів, послідовних заходів, що мають на меті створення умов для соціально-гуманітарного розвитку суспільства, соціальної інтелектуаль­но-духовної безпеки людини й суспільства, реалізацію її соціальних, духовних по­треб, формування і збагачення творчого потенціалу особи, всебічну самореаліза-цію її сутнісних сил, соціодинаміку освіти, науки, культури тощо[2] . Основними складовими гуманітарної політики є державні освітня і наукова, культур­на, мовна, інформаційна, етнонаціональна, релігійна політики, політика у сфері охорони здоров'я, туризму, фізичної культури та спорту.

Головним завданням гуманітарної політики у сфері розвитку духовного життя суспільства полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духовності й культури. цНадзвичайно важливе також створення умов для всебічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини, власного духовного світо­бачення та світосприйняття[3] .

У здійсненні управління процесом формування та розвитку духовних цінностей суспільства держава володіє високоефективними засобами постійного розвитку цієї сфери суспільного життя. Безпосередню управляють цими засобами представницькі та виконавчі державні органи.

Основні засади та принципи проведення державними органами духовної політики.

Засади державної політики щодо розвитку духовності українського суспіль-I ства визначає Верховна Рада України, а забезпечує її проведення Кабінет Міністрів. Суб'єктами державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства є - органи державного управління, які справляють цілеспрямований організаційний вплив на забезпечення розвитку та функціонування освітньої, культурної та інформаційної сфер жига суспільства. У сучасній системі органів державної влади такими суб'єктами є: Міністерство освіти і науки, Міністерство у справах молоді та спорту, Міністерство культури та туризму, На­ціональна рада з питань телебачення та радіомовлення, Державний комітет теле бачення та радіомовлення. Завдання цих державних інституцій полягає в розробці та втіленні державних програм з урахуванням стратегічної важливості розвитку духовно-ціннісних орієнтацій у суспільстві. Реалізацію державної політики у цій сфері забезпе­чують на відповідних територіях Рада Міністрів АРК, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції.

Вплив на формування та розвиток духовних цінностей суспільства є поступовим і вимагає чіткої взаємодії та порозуміння між усіма його суб'єктами. Практична реалізація політики держави в сфері духовного виробництва полягає насамперед у тому, що вона забезпечує цілеспрямоване, ско­ординоване функціонування та розвиток усіх галузей цієї сфери, всіх її складових частин[4] . Взаємодія інститутів державного управління та органів місцево­го самоврядування щодо розвитку духовного житія неможлива без єдиної держав­ної стратегії, координації діяльності вищезгаданих державних інститутів.

Основні засади та принципи державної політики, визначені науково-обґрунтованими концепціями розвитку духовної сфери суспільства, втілюються у про­грамі діяльності Кабінету Міністрів України. Головними пріоритетами діяльності органів державної влади ця програма, зокрема, визначає людський розвиток і гідність, духовність і свободу, рівність і солідарність, розвиток громадянського суспільства та демократії, забезпечення єдності, міжнаціональної та міжконфесійної злагоди, взаємної поваги і толерантності, справедливості і добра

У реалізації державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей суспільства органи державного управління використовують різні засоби, методи та підходи. Виходячи з цієї різноманітності, ми виділяємо три моделі управлінського впливу держави на духовні процеси суспільства. Для характеристики цих моделей пропонуємо розглянути їх у кількох аспектах, відповідно до основних напрямів здійснення гуманітарної політики у сфері духовного життя.

Перша модель - агресивна, для якої характерним є тотальний вплив держави на суспільну свідомість через освітні, культурні та інформаційні інститути. Основними ознаками такої моделі є:

• духовний розвиток суспільства базується на єдиних принципах, які складають основу державної ідеології;

• в освітній сфері простежується заідеологізованість навчальних програм та політизація виховного процесу;

• культура та мистецтво використовуються як пропагандистські засоби для впровадження в суспільну свідомість системи духовних цінностей;

• церква та релігійні організації використовуються як "транслятор" не тільки релігійних, але й ідеологічних догм та постулатів;

• держава повністю контролює діяльність засобів масової інформації і використовує їх як потужний інформаційний канал впровадження (або швидше насадження) системи духовних цінностей;

• молодіжні організації створюються та провадять свою діяльність під наглядом органів державної влади.

Такий тип управління є характерним для командно-адміністративної системи і, на перший погляд, здається найефективнішим у реалізації державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей. Але, як уже зазначалося вище, духовне життя суспільства є саморегульованою системою і тому безпосереднє управління, процесами у цій системі дає негативний результат.

Ліберальна модель управлінського впливу держави характеризується невтручанням у процеси духовного життя суспільства. Вплив держави зводиться лише до формальних визначень напрямів та пріоритетів діяльності освітніх, культурних інститутів та засобів масової інформації. Такий управлінський вплив не заперечує принципів саморегуляції духовного життя суспільства, але практично є ігноруванням розвитку духовної сфери, що неминуче призводить до виникнення духовної кризи. Така модель управління, на думку автора, є характерною для сьогодення України.

Найбільш ефективною для сучасного гармонійного духовного розвитку суспільства є, на нашу думку, конструктивна модельздійснення управлінського впливу держави на духовні процеси. Саме в реалізації цієї моделі покладена основна особ­ливість діяльності органів державної влади щодо формування та розвитку духов­них цінностей українського суспільства. Вона полягає не в безпосередній участі у процесі вироблення духовних цінностей та впровадження їх у суспільну свідомість, чи навпаки - невтручанні у процеси духовного виробництва та споживання, а у створенні сприятливих умов у суспільстві для інтелектуального, творчого та інди­відуального розвитку особистості, що є основою для вироблення та сприйняття суспільством єдиної духовно-ціннісної системи.

В освітній політиці при такій моделі управлінського впливу основними напрямами діяльності органів державного управління є: гуманізація освіти та науки; створення рівних можливостей у здобутті освіти для всіх прошарків населення; розви­ток національної системи виховання, в основу якої закладені глибинні пласти на­ціональної культури і духовності.

У здійсненні культурної політики пріоритетними напрямами є: забезпечення умов повноцінного розвитку сучасної української культури через розробку та впровадження державних інвестиційних програм; збереження та популяризацію досягнень національної матеріальної та духовної культури; реалізація комплексу освітніх, культурно-мистецьких програм і проектів для дітей та молоді, спрямованих на духовний розвиток підростаючого покоління.

При конструктивній моделі справляння управлінського впливу щодо формування та розвитку духовних цінностей суспільства діяльність органів державного управління щодо засобів масової інформації полягає в регулюванні аспектів, що мають загальнонаціональне значення. Це, передусім «захист українського інформаційного простору; визначення кількості та національного інформаційного продукту; обмеження чи заборона поширення інформації, яка криє в собі небезпеку для суспільної свідомості»[5] .

Для втілення конструктивної моделі управлінського впливу на формування та розвиток духовних цінностей необхідними також є розробка та впровадження довгострокової Концепції духовного розвитку українського суспільства.

Підсумовуючи, слід зазначити, що ефективна реалізація державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей можлива лише за умов чіткого визначення суб'єктів та використання конструктивної моделі справляння управлінського впливу, оскільки саме у цій моделі враховані особливості державного управління у духовній сфері українського суспільства.


Список використаних джерел.

1. Кононенко В. Державна політика в гуманітарній освіті // Державна політика в гума­нітарній сфері: Матеріали круглого столу. - Івано-Франківськ, 2001. - С.10-14.

2. Скуратівський В., Трощинський В., Чукут С. Гуманітарна політика в Україні: Навч. посіб. - К.: Вид-во УАДУ; Вид-тво "Міленіум", 2002. - С. 32-33.

3. Чукут С. Реалізація державної культурної політики як пріоритетний напрям роз­витку гуманітарної сфери // Україна: поступ у XXI століття: Наук.-метод. зб. / І.Ф. Надоль-ний, В.А. Ребкало, Н.Р. Нижник та ін. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - С. 200-210.

4. Надопьний і Соціально-гуманістичний потенціал національної свідомості // Дер­жавне управління в Україні: реалії та перспекгиви: 36. наук. пр. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - С. 29-34.

5. Бех В. Гуманітарний розвиток країни: внутрішня політика держави у сучасному глобалізованому світі // Державна політика в гуманітарній сфері (матеріали круглого столу). - Івано-Франківськ, 2001. - С. 3.


[1] Кононенко В. Державна політика в гуманітарній освіті // Державна політика в гума­нітарній сфері: Матеріали круглого столу. - Івано-Франківськ, 2001. - С.10-14.

[2] Скуратівський В., Трощинський В., Чукут С. Гуманітарна політика в Україні: Навч. посіб. - К.: Вид-во УАДУ; Вид-тво "Міленіум", 2002. - С. 32-33.

[3] Чукут С. Реалізація державної культурної політики як пріоритетний напрям роз­витку гуманітарної сфери // Україна: поступ у XXI століття: Наук.-метод. зб. / І.Ф. Надоль-ний, В.А. Ребкало, Н.Р. Нижник та ін. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - С. 200-210.

[4] Надопьний і Соціально-гуманістичний потенціал національної свідомості // Дер­жавне управління в Україні: реалії та перспекгиви: 36. наук. пр. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - С. 29-34.

[5] Бех В. Гуманітарний розвиток країни: внутрішня політика держави у сучасному глобалізованому світі // Державна політика в гуманітарній сфері (матеріали круглого столу). - Івано-Франківськ, 2001. - С. 3.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий