Смекни!
smekni.com

"Домоводство" В.Н.Каразіна - українська паралель європейських економічних теорій (стр. 2 из 3)

Висловлені В. Н. Каразіним думки про необхідність обмеження залежності селян від поміщиків співзвучні з концепціями фізіократів, що мали послідовників у державних структурах ряду європейських країн, зокрема Франції та Австрії. Наприклад, у Галичині, яка потрапила в кінці XVIIIст. під владу Австрії, імператор Йосиф IIпроводив аграрні реформи, спрямовані на обмеження поміщицького свавілля. Про ці реформи в сусідній Галичині, безумовно, було відомо Каразіну, який добре знав економічну і політичну ситуацію на українських землях, що перебували у складі Австрійської монархії.

В. Н. Каразін виклав доволі широку програму економічного розвитку, подавши пропозиції стосовно всіх основних секторів економіки, центральне місце в яких зайняли аграрно-селяиські проблеми. Разом з тим він відстоював інтереси промисловості та торгівлі. Цим сферам економіст відводив велику роль у господарському розвитку. «Торгівля,— твердив В. Н. Каразін, — оживляє всі частини політичного тіла, весь стан людей приводить у рух: отже, участь її повинна бути дорогоцінна».

У статті «Про причини постійного занепаду курсу в Росії і про засоби підняття його» В. Н. Каразін писав: «Дерзновенно беру на себе завдання: по-перше, доказати, що передача в руки приватних людей усіх казенних маєтків не зробить казні і престолу найменшої шкоди; по-друге, окреслити, наскільки дозволяють мені сили, способи до можливих і найвигідніших розпоряджень цього великого державного перетворення; по-третє, показати благотворний вплив, що має відбутися на всі галузі промисловості й торгів, на весь стан підданих». Наведені слова дають змогу не тільки проникнути в економічні погляди Каразіна, а й відчути його стиль і методи аргументації власної концепції.

Вчений доводив необхідність економічних змін, що мали поступовий характер. Особливо його турбувала доля державних селян, наявність яких не приносила користі ні їм, ні суспільству. В. Н. Каразін виходив з того, що кожне господарство повинне мати відповідне управління, а казенні селяни залишені самі на себе. Без нагляду, без поділу праці, без знання будь-яке господарство, підкреслював він, затухає. Економіст радив продати казенні землі, перетворити їх у «грошові», що створить такий капітал, одних процентів від якого буде достатньо на різні надзвичайні заходи. В основу граничних цін при продажу державних маєтків можна покласти повинності селян. Така оцінка, на думку Каразіна, буде зручніша від усіх інших і ближча до справедливості. «Я,— признається економіст,— приймаю за істину думку, визнану господарями майже всієї Європи, що з найпосереднішим доглядом всяке нерухоме майно повинно приносити своєму власникові щорічно чистого доходу двадцяту частку або п'ять процентів своєї ціни» .

Такі висловлювання не тільки характеризують економічні погляди В. Н. Каразіна, а й розкривають їх ідейні джерела. Протягом тривалого часу дослідники при вивченні економічних поглядів Каразіна, як, до речі, й інших українських економістів, аби не відступати від офіційних доктрин, шукали світоглядних джерел тільки у північного сусіда, принагідно вказуючи на українські обставини і українських попередників. Наприклад, В. І. Козловський до попередників Каразіна зараховував М. В. Ломоносова та інших російських учених і публіцистів, навіть не згадавши про тогочасний стан європейської економічної і філософської думки . В цілому ж маємо всі підстави розглядати наукові концепції Каразіна не як запозичення, а як українську паралель. До речі, саме так тлумачив їх І. Франко.

У 1805 р. В. Н. Каразін зробив спробу реалізувати деякі свої ідеї на практиці. В його селі Кручику в присутності селян, у тому числі з інших місцевостей, була проведена оцінка робочого дня. Встановили ціну однієї десятини землі. Вона дорівнювала 15 дням сільськогосподарських робіт. Тим же методом визначили ціну лісу, кубометра дров, будівель тощо. Селянин, одержавши ту чи іншу кількість сільськогосподарських угідь, мав платити поміщикові відповідну ренту. Тим, хто залишався без батьків, В. Н. Каразін виділяв хутір (0,5 десятини землі під будівлі, 7,5 десятини орної, десятину сіножаті). На думку економіста-реформатора через десять років, коли селянин відчує всі переваги свого володіння, йому треба буде надати право заборговувати і продавати свою ділянку з умовою, щоб не дробити землі через-смужками.

Вчений гадав, що таким способом можна полегшити долю селян.

Суть аграрної концепції В. Н. Каразіна зводиться до переведення поміщицьких селян на грошові чинші, щоб згодом надати їм атрибутів власників, тобто залучити селянські господарства до товарно-грошових відносин. Це був оригінальний метод звільнення селян від кріпосної залежності.

В. Н. Каразін надавав право сільським родинам віддавати своїх дітей на навчання різним ремеслам, після чого ремісники одержували хату на тих же умовах, що н селяни, але без земельних ділянок. Кожний ремісник повинен був заплатити поміщикові грошима або відробити 150 днів на рік. Як бачимо, передбачалося, що доброчинність поміщика сприятиме збільшенню його прибутків.

Розмірковуючи далі про організацію сільського життя, Каразін вважав, що двірська служба повинна складатися з вільнонайманих або з їх дітей. Ще у 1793 р. у селі Кручнку він створив сільську думу, куди входили, крім нього, ще двоє селян. Каразін застосовував систему податків і повинностей, яка враховувала вікові особливості працівників. Ці та інші новаторства сприяли впорядкуванню відносин у сільській громаді, будувалися на принципах раціоналізації і протистояли поміщицькій сваволі. В. Н. Каразін надавав великого значення економічним механізмам і мотиваціям у господарських процесах, які щораз більше детермінувалися товарно-грошовими відносинами.

Спираючись на господарський досвід і економічні експерименти у власному маєтку, український вчений у 1818 р. склав статут села Ане-шкіно поблизу Москви.

Економічні погляди Каразіна фактично передбачали руйнування кріпосницької системи в Російській імперії. І тому він мав моральне право написати 9 травня 1820 р. у листі до міністра внутрішніх справ В. П. Кочубея: «Я сміливо можу стати на суд потомків з моєю системою і на суд божий з моїми намірами».

Звичайно, в економічних поглядах В. Н. Каразіна є і консервативні елементи, які були даниною тій добі й тим умовам, в яких формувався і розвивався його світогляд. Однак учений постійно був у пошуку нових засобів і методів удосконалення господарських відносин, приведення їх у відповідність з вимогами суспільного поступу. При цьому він спирався на надбання української, російської та західноєвропейської економічної думки, залишаючись завжди патріотом свого краю.

Патріотичними мотивами вчений, здається, керувався в усіх своїх задумах і проектах, спрямованих на розвиток сільського господарства, промисловості, реформування аграрних відносин, науки і освіти.

В. Н. Каразін твердив, що домоводство повинно стати «пізнанням, зведеним до правил як математика, фізика і хімія». Він радив на державному рівні створити департамент статистики, щоб мати якомога повнішу картину економічного становища в імперії, зокрема в Україні.

Український вчений прагнув власними розрахунками показати неточність, а нерідко і надуманість статистичних описів його батьківщини іноземцями. Він цитував одного західноєвропейського дослідника, який писав, що Україна — це «безмежна долина, гарна і плодоносна, але не щаслива тому, що її спустошує саранча». Зрозуміло, що довіряти таким іноземним сентенціям, як казав В. Н. Каразін, не можемо, і повинні розвивати власні статистичні дослідження.

У контексті поглядів В. Н. Каразіна на статистику цікавим і цінним є його дослідження під назвою «Пояснення деталей таблиці обставин народонаселення в Слобідсько-Українській губернії і порівняння виводимих із її перечнів (результатів) з детальними їм зробленими із таких же обставин інших губерній Російської імперії та інших земель Європи». Ця праця, очевидно, була зреферована 26 листопада 1826 р. на засіданні Філотехнічного Товариства. Спираючись на тогочасну де-мостатистичну науку, використовуючи праці Т. Мальтуса, український вчений провів аналіз розвитку населення за 1808—1817 рр. у розрізі сіл і повітів Слобідсько-Української губернії. У таблиці наводяться дані про кількість народжень, смертей і шлюбів за 10 років у порівнянні з такими ж даними в інших регіонах Російської імперії та країнах Західної Європи . На основі проведеного аналізу дослідник зробив оптимістичні висновки щодо розвитку населення в Слобідсько-Українській-губернії та й взагалі в Російській імперії.

Зібрані й проаналізовані В. Н. Каразіним демостатистичні матеріали свідчать про велику працездатність і широку зацікавленість їх автора, а також становлять надзвичайно цінне джерело для проведення історико-порівняльних демостатистичних досліджень. Це говорить про те, що на той час йшло вже формування демостатистичної науки в Україні. Адже завдяки роботі, проведеній вченим, нині є можливість порівняти розвиток населення Слобідської України протягом майже 200 років.

У своїх дослідженнях, проектах, задумах В. Н. Каразін, як правило, виходив з практичних потреб. Більшість його статей, доповідей, листів є спробою відповісти на питання, які ставило тогочасне життя, пізнання якого давало йому змогу вдосконалювати дослідницький інструментарій. Саме це зробило Каразіна прихильником статистичних методів, які він ефективно використовував насамперед в економічних розрахунках. Це підтверджується і його дослідженням «Дещо про кадастр» (1839 р.), в якому Каразін намагався дати своє обґрунтування ціни землі. Оцінка землі, на його думку, має корелюватися із ціною виконуваних робіт і через кожні п"ять років змінюватися.