Смекни!
smekni.com

Участь прокурора в цивільному процесі (стр. 4 из 6)

До аналізованої форми представництва прокурора можна віднести й положення ч. 4 ст. 46 ЦПК, яка передбачає право прокурора, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами, ознайомлюватися з матеріалами справи в суді.

Друга процесуальна форма представництва прокурора в цивільному процесі

Друга процесуальна форма – здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому ЦПК та іншими законами на будь-якій стадії цивільного процесу, тобто коли його участь визнається обов’язковою як за його зверненням, так і за зверненням до суду інших осіб. Так, у ст. 281 ЦПК передбачено, що справа за заявою про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується зазначене питання, його представника з обов’язковою участю прокурора та інших осіб, які подали заяву. Фактично цим передбачається вступ прокурора в цивільний процес для дачі висновку в справі (ст. 35 Закону України "Про прокуратуру"), хоча безпосередньо статті 45 і 46 чинного ЦПК, на відміну від ст. 121 ЦПК 1963 р., такої форми представництва прокурора в цивільному процесі не передбачають [9].

Надаючи право прокуророві вступити в процес на будь-якій стадії, законодавець, на нашу думку, мав на увазі наступну схему. За ЦПК прокурор має право подати позов у суді першої інстанції. Незалежно від участі у справі він наділений правом оскарження рішень суду як в апеляційному, так і в касаційному порядку та ін. Однак вступ прокурора в цивільний процес на будь-якій стадії зовсім не означає його право, наприклад, вступити у справу, яка розглядається судом першої інстанції, на стадії судових дебатів. Під стадіями цивільного процесу в сенсі ч. 2 ст. 45 ЦПК треба розуміти: розгляд справи судом першої інстанції (перша стадія); розгляд справи апеляційним судом (друга стадія) і т.д. Звідси випливає, що прокурор має право вступити у справу шляхом пред’явлення позову, апеляційного чи касаційного оскарження рішення, подання заяви (скарги) про перегляд справи за винятковими чи нововиявленими обставинами тощо.

Отже, порушення прокурором справи в цивільному процесі викликається необхідністю захистити права й законні інтереси громадян та державні інтереси, але ст. 45 ЦПК не визначає, коли настають такі обставини, а надає право прокуророві встановити їх у кожному конкретному випадку по будь-якій справі, підвідомчій цивільному судочинству. А це, як уже зазначалося, свідчить, що перша процесуальна форма – відкриття прокурором процесу по справі – характеризується факультативністю. Винятком із цього правила є ст.33 Закону України "Про прокуратуру", яка має імперативний характер і встановлює, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином.

Підсумовуючи вищенаведене, можемо констатувати: вступ прокурора в процес по справі можливий з власної ініціативи, і на вимогу закону. Вступ у процес за власною ініціативою має факультативний характер, за вимогою закону – обов’язковий. Від характеру волевиявлення прокурора на участь у цивільному процесі по справі – способу вступу в процес визначається вид такої участі – факультативна участь (необов’язкова) й імперативна (обов’язкова).

Обов’язкова участь прокурора в цивільному процесі.

Обов’язкова участь прокурора в цивільному процесі на вимогу закону передбачена в розгляді справ щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку (ст.22 Закону України "Про психіатричну допомогу"), про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст.33 Закону України "Про прокуратуру") та ін. Участь прокурора в цивільному процесі є також обов’язковою по справах, порушених ним за позовами й заявами. Обов’язковою участь прокурора в процесі буде й тоді, коли суд (суддя) визначає її необхідною по конкретній справі в постановленій ним про це ухвалі. Так, якщо за матеріалами справи є підстави вважати, що спірна угода, укладена між сторонами, суперечить інтересам держави й суспільства, але позовну вимогу про визнання її недійсною не заявлено, суд може на підставі ч. 2 ст.45 ЦПК визнати необхідною участь прокурора в справі. Ухвала суду (судді) про обов’язкову участь прокурора в справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання [9].

Чинний Закон України "Про прокуратуру" (ст.36-1) чітко, однозначно й у повній відповідності до ст. 121 Конституції України встановлює, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва в суді, форму його здійснення на будь-якій стадії судочинства, у тому числі шляхом внесення апеляційної, касаційної скарги на судові рішення або заяви (скарги) про їх перегляд за винятковими чи нововиявленими обставинами. Ці положення підтверджено вищезазначеним Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. Однак, у зв’язку з відсутністю цієї вказівки безпосередньо в процесуальному законі, подекуди суди займають неправильну позицію щодо цього питання.

Отже, за вказаними правовими нормами прокурор може здійснювати представництво інтересів громадян і держави на будь-якій стадії судочинства на свій розсуд. Проте, як це не прикро, чинне процесуальне законодавство України не завжди це дозволяє. Так, ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" встановлює, що прокурор бере участь у розгляді цивільних справ лише за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права. Крім того, прокурор може бути залучений судом до участі у справі або вступити у справу зі своєї ініціативи для надання висновку з метою здійснення покладених на нього обов’язків. Участь прокурора в судовому процесі є на сьогодні обов’язковою у випадках, передбачених законом, або коли це визнає за необхідне суд. Водночас процесуальний закон не визначає порядку вступу прокурора у процес за власною ініціативою у випадках, коли він не подавав позовів і заяв в інтересах громадян чи держави.

За чинним законодавством суддя може відмовити прокуророві в його праві на вступ у судовий процес на будь-якому його етапі на власний розсуд, що суперечить положенням ст.45 ЦПК, ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру". До того ж, процесуальні норми не визначають критеріїв, відповідно до яких суд може визнати необхідною участь прокурора у процесі, що суттєво обмежує його право на самостійність вирішення питання щодо його вступу в судовий процес з метою захисту інтересів громадянина чи держави.

У науці цивільного процесуального права зазнає критики положення закону про обов’язкову участь прокурора в цивільному процесі. Зокрема, В.Аргунов указує, що перелік справ, щодо яких прокурор зобов’язаний порушити цивільну справу, тільки з’ясовує ініціативу прокурора. Порушення справи в суді за наявністю такого обов’язку означає для прокурора необхідність домагатися задоволення такого позову, що може призвести до негативних наслідків. На цій підставі вчений пропонує виключити норми, які передбачають обов’язкову участь прокурора [5]. На нашу думку, право прокурора на участь у цивільному судочинстві все ж випливає із закону, але при цьому воно не повинно мати характеру прямої заборони або дозволу.

Цивільне судочинство – процесуальний порядок (форма) здійснення правосуддя в цивільних справах, захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. У великій за обсягом і складній за змістом процесуальній діяльності, яка насамперед ініціюється прокурором, можна вирізнити окремі частини або стадії: (а) пред’явлення позову; (б) відкриття провадження у справі; (в) провадження у справі до судового розгляду; (г) судовий розгляд і вирішення справи по суті; (д) заочний розгляд справи; (е) перевірка законності й обґрунтованості ухваленого по справі рішення; (є) звернення судового рішення до виконання. У цих стадіях виражено зміст правосуддя, визначений Законом "Про судоустрій". Водночас завдання цивільного судочинства по захисту прав і охоронюваних законом інтересів будуть реалізовані, коли суд за позовом прокурора ухвалить у справі законне й обґрунтоване рішення.

Потенціальним засобом, що забезпечує досягнення таких результатів, названі інші стадії, завдання й мета яких реалізуються трьома способами: (а) апеляційним провадженням, (б) касаційним провадженням, (в) переглядом судових рішень у зв’язку з винятковими й нововиявленими обставинами.

3. Правове становище прокурора при розгляді цивільних справ

ЦПК України визначає прокурора самостійним суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин — учасником розгляду цивільних справ у суді (статті 13, 121) і включає його до складу осіб, які беруть участь у справі (ст. 98 ЦПК). Правило ч. З ст. 104 ЦПК, за яким особа, в інтересах котрої розпочато справу, може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву, дало підставу визначати в теорії процесу прокурора у цих випадках позивачем, стороною в процесуальному розумінні. Його розглядали також представником сторони особливого роду або представником держави. Цивільна процесуальна правосуб'єктність прокурора відрізняється від сторони тим, що він захищає права сторони, а сторона — свої матеріальні права й інтереси. Прокурор має державний характер заінтересованості в справі, сторона — суб'єктивний матеріально-правовий. Прокурор — не сторона й у процесуальному розумінні, оскільки нашому праву невідомий поділ суб'єкта процесуальних правовідносин на дві частини — матеріальну і процесуальну. Така назва і не розкриває правової природи участі прокурора в цивільному процесі.