Роботи опубліковані в роки війни базувались в основному на повідомленнях Совінформбюро, матеріалах періодичних видань, особистих спостереженнях, бесід авторів з партизанами і підпільниками. Доступ до архівних матеріалів був обмежений. Обмеженість джерельної бази впливала на тематику і зміст робіт, їм не вистачало всестороннього історичного аналізу.
В наукових збірниках, журналах, газетах післявоєнного періоду друкувались статті, повідомлення, замітки про діяльність партизан і підпільників в роки війни, проводились перші повідомлення про кількість знищених фашистських гарнізонів, складів, мостів, поїздів, розкривались умови життя людей на окупованій території.
Розвиток партизанського руху в Україні та діяльність комсомольського підпілля в своїх працях висвітлювали Г.В. Кузовков «Партизанський рух на Україні в період Великої Вітчизняної війни», Д. І. Бедзик «Плем’я нескорених: нариси про комсомольське підпілля на Україні в дні Вітчизняної війни».
Однією з особливостей цього періоду була наявність великої кількості спогадів учасників і керівників партизанського та підпільного руху на Україні:Ковпака С.А., Федорова А.Ф., Сабурова А.Н., Сабурова О.М., Вершигори П.П., Наумова М. І., Медвєдєва Д.Н., Шеремета М.С., Руднєва С.В. та інших.
З другої половини 50‑х років історики одержали більш широкий доступ до документальних джерел, ширше розгорнулись публікації документів і статистичних матеріалів, були сформовані великі авторські колективи істориків з метою розробки даної проблематики, відкриті наукові установи і підрозділи, почали видаватись нові історичні журнали.
Великий розмах дослідницької роботи викликала постанова ЦК КПРС від 12 вересня 1957 року «Про створення багатотомної історії Великої Вітчизняної війни», яке визначило напрями організаційної, науково-дослідної роботи по вивченню і розробці праць з історії війни.
Особливе місце займає шеститомна «Історія Великої Вітчизняної війни». В ній вперше вводиться в обіг ряд партійних документів по організації народної боротьби в тилу ворога, дані про кількість партизанських формувань, підпільних організацій, про організаторів боротьби.
У 1956 році вийшла в світ монографія Н. І. Супруненка «Україна в Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу», де вперше зроблено спробу систематизації важливих аспектів з історії України в роки Великої Вітчизняної війни.
На основі архівних, документальних джерел, з використанням мемуарної літератури написана праця Клокова В., Кулика І., Слинько І. «Народна боротьба на Україні в роки Великої Вітчизняної війни». Цінність її полягає в тому, що тут висвітлюються такі питання, як організація і розвиток підпільного і партизанського руху, патріотизм народу в боротьбі з ворогом, бойові дії підпільних груп, партизанських загонів і з’єднань.
В цьому ж році вийшла праця Тронько П.Т. «Безсмертя юних: з історії боротьби комсомольського підпілля України в роки Великої Вітчизняної війни», присвячена боротьбі молоді і комсомолу України проти ворога.
В монографії Демьянчука І. Л. «Підпільна преса України », досліджується питання друкованих засобів підпільних організацій і партизанських формувань України.
Однак ці праці були лише окремими епізодами боротьби. Була потреба в створені праць, які б цілісно висвітлювали всі сторони цієї боротьби. Етапним у вирішенні цієї проблеми стало видання колективної праці «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941–1945 рр.» в 3‑х томах, підготовленої Інститутом історії партії при ЦК Компартії України – філіала ІМЛ з участю наукових співробітників Інституту історії Академії наук УРСР, викладачів вузів і воєнних істориків. В ній найбільш повно висвітлюється боротьба народу на окупованій території, подається новий матеріал про діяльність підпільних партійних органів, організацій і груп підпілля, партизанських загонів і з’єднань.
Тему продовжили монографіїТронька П.Т., Яценка В.Д., Стафійчука І. П., Слинька І. І.
Виходить збірник листівок партійного підпілля і партизанських загонів.
З другої половини 60‑х видаються праці, в яких детально висвітлюється діяльність підпілля і партизанських формувань в окремих районах України: Кизя Л.Е., Степанова Л.С., Міщенка Г.П. і Матвійчука М.М., Замлинського В.О..
Видається 26 томів історії міст і сіл Української РСР, де подається фактичний матеріал по боротьбі народу в тилу ворога по більшості населених пунктів і районів республіки.
З 1973 року почали виходити 12 томів «Истории Второй Мировой войны 1939–1945 гг.», остання книга була видана в 1982 році. 7‑й том українського і 8‑й том російського видання багатотомної «Истории Украинской ССР», «Очерки истории областных партийных организаций». Тут розглядалось широке коло питань партизанського руху, його розвиток і ефективність.
Становлення і розвиток партизансько-підпільного руху в західних областях України, специфіка і особливості розвитку тут народної боротьби вперше розкрито в монографії Замлинського В.О. «З вірою у перемогу: комуністична партія на чолі партизанської боротьби проти німецько-фашиських загарбників у західних областях України 1941–1944 рр.». Партизанська боротьба населення Буковини знайшла відображення в монографії Комарницького С. І. «Радянська Буковина в роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.».
З’являються праці, присвячені тематичній розробці проблеми, що можна вважати наступним етапом в дослідженні народної боротьби на території України. В ряді праць розглядаються окремі форми боротьби, виділяються постановкою питань, науковою аргументацією їх вирішення, новизною фактологічного матеріалу. Монографії Клокова В.Н., Коваля М.В., Кучера В. І., Зінченка Ю. І., Григоровича Д.Ф..
Колективна монографія «Народная война в тылу фашыстских оккупантов на Украине 1941–1944 г.» складається з двох частин: «Борьба в подполье» та «Партизанская борьба»,матеріал викладений в проблемно – хронологічному плані. Ця праця дозволяє детально простежити всі напрями боротьби, їх місце у всенародній боротьбі в різних регіонах республіки, розкрити механізм керівництва. В другій книзі висвітлюється бойова і диверсійна діяльність партизанських загонів і з’єднань України, розкривається взаємозв’язок і взаємозалежність її форм і методів в різні періоди війни, бойова взаємодія партизан з частинами Червоної Армії, їх розвідувальна діяльність для радянських військ, життя і побут в партизанських загонах і з’єднаннях. Автори праці опираються на документальні джерела не лише радянські, але й зарубіжні.
В першій книзі висвітлюється створення і укріплення на Україні партійно – комсомольського підпілля, форми і методи ідейно-виховної, організаційної роботи підпільників серед населення, бойова діяльність підпільних диверсійних груп, їх допомога партизанам і частинам Червоної Армії. Велика увага приділена не збройним формам боротьби населення, частково зриву планів окупанта по використанню промислових, природніх і людських ресурсів республіки.
На реакції різних прошарків українського населення на німецьку окупацію зупиняються ряд англійських і американських дослідників. Зокрема, в книзі «Советские партизаны в Второй мировой войне» йдеться про те, що радянське населення в ході війни проявляло як лояльність так і не лояльність до режиму. Зокрема, серед молоді та частково серед міського населення, насамперед серед промислових робітників прорадянські настрої були сильніші, ніж серед старшого населення. В той час іноземні автори вважали, що селяни – колгоспники були особливим джерелом прихованого невдоволення, що й значна частина інтелігенції не була віддана радянській владі, оскільки особливо потерпіла під час сталінських репресій і її представники були готові підтриманим будь-який антисталінський рух.
Протягом першого-другого етапу стан історичної науки виключав об’єктивне і неупереджене вивчення проблеми партизансько-підпільної боротьби. Увага переважно зосереджувалась на постійному підкреслюванні керівної ролі компартії в організації останньої, міфологізації збройної боротьби у ворожому тилу, героїзації її учасників. У працях радянських істориків наполегливо проводилася думка про те, що партизанський, підпільний рух мав всенародний характер. Замовчувався той факт, що в західних регіонах республіки більшість населення підтримувало ОУН, УПА і сприймала радянських партизанів як зайд, котрі прийшли, щоб за наказом Москви знищити український визвольний рух. Не висвітлювалася така проблема, як стосунки партизанів, підпільників з ОУН, УПА, їх ставлення до населення західних областей України, котре нерідко розглядалося як вороже середовище відносно останніх.
Після здобуття Україною незалежності в серпневі дні 1991 року питання партизанської, підпільної боротьби 1941–1944 років не знайшли на жаль належної зацікавленості у науковців. Ми маємо лише окремі дослідження. Зокрема, праця Чайковськиого А.С. Невідома війна: партизанський рух на Україні 1941–1944 рр., присвячена Рухові Опору на окупованій фашистами території України в роки Великої Вітчизняної війни. Побудована на документальних матеріалах та архівних джерелах, висвітлює широкий аспект проблеми «малої війни», роль і місце партизанського руху в розгромі загарбників, подається оцінка антифашиської боротьби ОУН, УПА.
Клоков В.Н. в праці «О стратегии и тактике советских партизан в борьбе против фашистских оккупантов на Украине », розглядає військові аспекти радянського партизанського руху на території України
У стислій формі окремі питання руху опору відбито в працях, матеріалах наукових конференцій, проведених Інститутом історії України НАНУ.
Вийшло науково– довідкове видання «Українська партизанка 1941–1945 рр. Партизанські формування та органи керівництва ними», підготовлене архівістами ЦДАГОУ.