Все ж наступні події привели до того, що музей було відкрито лише у травні 1919 р. на приватній квартирі художника В.Ф. Коренева.
Окрім музейної справи, започатковувалась і архівна. Ініціатором її творення на Поділлі виступило командування IIПодільського корпусу. Зокрема, згідно з наказом командира корпусу від 14 липня 1918 р. при штабі його помічника було сформовано окремий відділ для збору і сортування військово-історичного майна. 26 липня тимчасовий штат військово-історичного відділу приступив до виконання своїх обов'язків, а у жовтні був затверджений командиром корпусу Петром Ярошевичем. Головою військово-історичного відділу 31 липня 1918 р. було призначено сотника Володимира Копилова, діловодом – Володимира Карловського, урядовцем - Марію Вікул. З 19 вересня відділ перебував у готелі «Пасаж» на Миколаївському проспекті.
Основним періодичним виданням цього періоду у Вінниці була щоденна російськомовна газета «Слово Подолии», яка почала виходити з 15 травня 1918 р. Редактором її був О.П. Баранов. З номера 89-го тимчасовим редактором призначено П.М. Ренненкампфа, а із 107-го - Г.М. Мантулу. Цього року вийшло також два номери гумористично-сатиричного журналу «Красный Смех». В його першому номері було вміщено 7 шаржів роботи художника Г. Розенблата. В другому (останньому номері журналу, який побачив світ у серпні 1918 р„ читачі зустріли на його сторінках віршований памфлет Ю.В. Радбіля «Засідання Міської Думи», а також шаржі, літературні пародії тощо.
17 жовтня 1918 р. мешканці Вінниці в приміщенні Польського дому могли зустрітися із відомим польським художником професором К. Кржижановським, який того ж дня читав лекцію на тему «Творчість Матейка». У Вінниці професор Кржижановський перебував не просто як гість: йому була доручена реставрація картин у католицькій церкві. У себе на батьківщині гість був відомий не лише як художник, твори якого виставлялись за кордоном, але й як драматург (його п'єса «Перелом» ставилась на багатьох європейських театральних сценах)[29].
Надзвичайно важливий вплив у цей час для зростання національної самосвідомості українців, підвищення їх освітнього та культурного рівня мала діяльність товариства «Просвіта» (у Вінниці воно виникло навесні 1917 p.). Очолював його І.Ю. Озерянський. У 1918р. це товариство вже розгорнуло свою активну діяльність. Містилося воно в приміщенні Народного дому, мало свою бібліотеку, кінотеатр та утримувало їдальню для учнів української гімназії. Осередок «Просвіти» створили також лікарі і співробітники Вінницької психіатричної лікарні[30].
З вересня 1919 р. розпочалися заняття у Першій та Другій гімназіях «Просвіти», через два місяці відкрилася просвітянська читальня. З ініціативи «Просвіти» в місті було створено Союз українок і Спілку вчителів.
У ці важкі для культури часи в місті діяло декілька видавництв: при шкільному відділі Подільського губернського земства, потім відділі народної освіти Подільської губернської народної управи, кооперативне видавництво «Наука», Подільська філія Всеукраїнського державного видавництва. Найбільше здобутків серед них мало видавництво Подільського товариства «Просвіта».
У місті виходили навчальні підручники й посібники (К. Стеценко. Українська пісня в народній школі; С. Русова. Коротка історія українського письменства; С Русова. Початковий підручник французької мови та ін.), науково-популярна література, наукові праці (С. Іваницький, Ф. Шумлянський. Російсько-український словник: У 2-х т.), художні твори Т. Шевченка (двічі), І. Франка (тричі), Л. Мартовича, М. Старицького, С. Васильченка, зарубіжних письменників в українських перекладах — Г.Х. Андерсена, П. Бомарше, А. Чехова, Г. Сенкевича.
На початку липня 1918 р. «Просвіта» спільно з Подільським товариством охорони культурно-історичних пам'яток організувала для слухачів учительських курсів виставку українського народного мистецтва та кустарних промислів. І такі культурні заходи були непоодинокими. Наприклад, газета «Слово Подолии» за 26 липня вмістила повідомлення про те, що вчителі народних училищ Вінницького, Літинського та Летичівського повітів, які побували на місячних курсах українознавства, дали два концерти української пісні: один 21 липня в Народному домі, а другий 23 липня в Білому залі. У хорі нараховувалося 60 чоловік, диригував ним киянин Б. Левитський. Під час концертів лунали українські народні пісні, а також твори М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича, О. Кошиця. Окрім аматорів хорового співу, в концерті в Білому залі взяла також участь артистка Львівського оперного театру Любеч, яка своїм співом зачарувала слухачів.
Прибуток від концерту пішов на підтримку хворих учителів та допомогу учням — дітям учителів, які її найбільше потребували[31].
Багатим і різноманітним на події в період гетьманату було також театральне і музичне життя міста. З числа багатьох місцевих та заїжджих театральних колективів, які у цей період працювали у Вінниці, варто відзначити насамперед українську трупу Павла Прохоровича, яка поставила на вінницькій сцені п'єси «Нещасне кохання» Манька, «Безталанна» Карпенка-Карого, «Чайка» Фокіна (за мотивами однойменної п'єси А.П. Чехова), «Глитай або ж павук» Кропивницького, «Лісова квітка» Яновської. З великим успіхом у цих п'єсах виступали актори Ганна Олексієнко, Кушнарьова, Мельник, Левицький та інші[32].
Варто відзначити також вдалий виступ 4 серпня 1918 р. в саду польського товариства «Спуйня» відомої співачки Саріуш-Вількошевської за участю скрипаля Бельфора. За відгуками критиків, ця співачка, «володарка прекрасного і сильного голосу (сопрано) з дуже доброю школою», перейняла «всі особливості правильної італійської школи». Того ж дня на сцені міського театру польське товариство-любителів драматичного мистецтва поставило п'єсу М. Балуцького «Радники пана радника», сатиричну комедію, в якій автор висміював тогочасне суспільно-політичне життя.
Не пройшов непоміченим серед сучасників і виступ З серпня в театрі «Уранія» в літньому саду Королівської угорської фронтової трупи під керівництвом Детідера Івані. Публіці особливо сподобався водевіль «Двоє друзів», чардаш у виконанні Ані Елекі. У перерві між виступами грав струнний оркестр 309 гонведського піхотного полку. Окрім того, варто відзначити гастролі з 9 серпня артистів київського театру Кручиніна. їхній виступ у Вінниці розпочався в Літньому театрі із показу комедії Сабурова «Нічна жінка». Одночасно з ними виступали артисти театру «Інтермедія». У концертному відділенні виступив відомий виконавець циганських романсів В.Д. Шумський.
Великим успіхом у слухачів користувався і концерт 2 серпня в міському театрі відомого баса Цесевича, який виконував твори найрізноманітнішого жанру: баладу Мефістофеля з опери «Фауст», романс Чайковского «Осінь», рахманіновський «Христос Воскрес», російську народну пісню «Калістратушка» та твір українською мовою «Гетьмани». Разом із Цесевичем виступала також оперна співачка Савченко, яка виконала романси Чайковського і Гріга, а також арію з «Ромео та Джульєтти» і «Підсніжник» Мусоргського.
30 серпня 1918 р. в Білому залі міської думи відбувся вечір російського романсу за участю відомої петроградської співачки, головної організаторки загальнодоступних концертів знаменитого оркестру графа А.Д. Шереметьева М. Тобук-Черкас (Кривецької).
З 12 по 20 жовтня 1918 р. у Вінниці гастролювала Американська єврейська трупа, яка на сцені міського театру поставила оперету «М-ль Гопля», п'єси «Ханче в Америці», «Брехунець (Джекеле Блоффер)», «Пупсик», «Єврейський король Лір», «Дер Американер» та інші.
Все ж вінницьких слухачів приваблювали насамперед кращі твори у виконанні місцевих митців. Так, вечір української пісні, який проводив місцевий хор під керівництвом Я. Бартка 14 жовтня 1918 р. у Білому залі думи, зібрав повний зал публіки На концерті хор виконав твори «Сійтеся, квіти» К. Стеценка, «Коломийка», «Козаченьку, куди йдеш?» М. Лисенка та цілий ряд інших[33].
У період гетьманату у Вінниці існував також свій кінематограф. Щоправда, на цей час у місті залишились лише три великі кінотеатри: «Експрес», «Патеграф» та «Ампір». Певне пожвавлення у життя місцевих любителів кіно вніс театральний діяч В. Й. Снарський. 13 жовтня 1918 р. він відкрив у Вінниці власну кіностудію (того ж дня у ній розпочалися вступні екзамени). Для читання лекцій у студії В. Снарський мав намір запросити таких відомих майстрів екрану, як В. Холодна, М. Горячева, В. Максимов, В. Полонський та О. Руніч.[34] Кіностудія В. Снарського розпочала зйомки міста та його околиць. Відзнята стрічка демонструвалася у нашому місті з 17 жовтня 1918 р.