Смекни!
smekni.com

Голодомор 1932-1933 (стр. 8 из 11)

У 1938 р. Борис Суварин опублікував класичний твір “Сталін”, але й там не було згадки про голод на Україні. Сам же Безансон запізнав сутність голоду як геноциду у 1970 р., коли прочитав твір Василя Гросмана “Все течет”. Французька ж компартія потурбувалася про те, щоб книга не потрапила до читача. Книга Василя Барки “Жовтий князь” вийшла тільки в 1981 році.

Лише через п’ятдесят років новоусвідомлений світ дещо по іншому побачив трагедію українців у 30-х роках. Починаючи з 1980 р., на сторінках журналів “Soviet Studies”, “Slavic Review”, різноманітних європейських газетах розгорнулося обговорення про ціну соціалізму і людського життя, про колективізацію в СРСР та її наслідки, про непомірні людські втрати (вражаючі уяву цифри), друкувалися документальні дані.

У польських “Зошитах історичних” Богдан Осадчук надрукував ряд документів до 50-ї річниці великого голоду в Україні. У вступі він, зокрема, зазначав, що голод 1933 року “це була зорганізована й спланована акція, що мала на меті знищення українського селянства – головної сили і резервуару для поповнення робітництва й інтелігенції в містах. Настав той час коли селянський рух відновився по вікових спустошеннях, що їх здійснювала Росія, починаючи від битви під Полтавою.”

Розглядаючи причини голоду, Б.Осадчук зазначає, що колективний спосіб господарювання зовсім не притаманний українцям. Колгоспи не були готові до таких змін ні організаційно ні технічно, що потягло за собою великі втрати при збиранні врожаю, які сягали 30-40%. Окрім того, в 1931 р. із зібраних 11 мільйонів тон збіжжя конфісковано шляхом примусу 7 мільйонів тон. Сталін вибрав для цього вигідний час. У Німеччині Гітлер прийшов до влади і починав будувати новий лад нацистку диктатуру. В порівнянні з цим трагедія українського селянства була для західної опінії публічно нічим.

Варто зазначити, що на початку 80-х років українським політичним емігрантам вдалося пробити не тільки міцний мур мовчання західних ЗМІ, а й вплинути на уряди країн, зокрема, США по створенню комісій з розслідування голодомору. Зібрані у 1983 р. Клубом друзів України матеріали “50 років потому французька та зарубіжна преса”, засвідчують той світовий резонанс, що мали заходи українських політичних емігрантів по відзначенню 50-ти річчя голодомору в Україні, й показують, що світова громадськість дещо по-іншому почала сприймати те, що відбувалося в Радянському Союзі. Зі шпальт газет не сходило слово “голодомор.” Про голод писали французькі газети та журнали : Le Guotidien De Paris, Le Monde, Lire, L’Alternative; швейцарські, зокрема, Gazette de Laussane; англійські: The Daily Telegraph та інші.

У відповідь на масові публікації в зарубіжній пресі в Радянському Союзі як в союзній пресі, так і республіканській (українській) публікувалася низка статей відповідей “буржуазним наклепам.” Особливо піддавалися критиці книжки Р. Конквеста, що побачили світ у 80-х рр. Було організовано й серію передач на українському радіо. Радіо “Київ” почало повторення циклу бесід доктора історичних наук I.Хмеля “Агогнія відчаю” 2 грудня 1986 р., проведено бесіди з істориком Іваном Курасом “Ватажки буржуазно-націоналістичних угруповань викривляють історію України” – аналіз фільму “Жнива розпачу.” 21 листопада 1986 р. та ін. однією з форм боротьби з безпам’ятством та відповіддю на фальсифіковану інформацію українських вчених у передачах українського радіо та газетних публікаціях стали радіопередачі на радіо “Свобода”.

Аналізуючи чималий внесок української політичної еміграції в усвідомлення українцями й світовим співтовариством історії України варто наголосити, що різні періоди в історії національно-визвольної боротьби українців викликали спротив і фальсифікацію радянськими істориками, проте, найбільш гострою виявилася дискусія з приводу голоду 1932-1933 р. Саме в українських еміграційних виданнях і під їхнім впливом у свідомості незалежних дослідників різних країн було зроблено висновки з приводу голодомору 1932-1933 р.

По-перше, голод в Україні був штучний, спровокований політикою радянського режиму в Україні; по-друге, голод носив локальний характер (охопив Україну, Північний Кавказ, де проживали українці), а отже, висновок – голод є етноцидом – цілеспрямованою акцією на винищення українського селянина (українців як нації), який чинив спротив встановленій владі. Голод набув загрозливого масового характеру (і хоча цифри виморених голодом у різних публікаціях розходилися, проте, загалом, називалися від 5 до 10 млн. осіб).Звернемо увагу на вплив катастрофи 1933-1933 рр. на сільському господарстві, то мусимо зазначити, що його неефективність і досі загальновідома.

У січні 1933 року Сталін заявив, що п’ятирічку виконано за чотири роки і три місяці, причому з реалізації максимальних завдань це було цілковитою неправдою, скільки невиконаними залишилися навіть основні завдання промисловості. Вони виступили лише трохи більше третини запланованого виробництва чавуну, трохи більше половини сталі, три п’ятих електроенергії. У виробництві товарів для сільського господарства справа була ще гіршою: одна восьма запланованої кількості мінерал, добрив менша третина тракторів, тощо.

Головним наслідком масових репресій було винещиння фізичне винещиння найбільш активної та інтелектуальної частини нації і моральне розстріляння тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни сталінський терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився в пам’яті людства під назвою Великого Терору.

Масштаби та наслідки трагедії українського народу

Мільйони людей, які загинули у 33 р. голодною смертю у часі і просторі. Про них пам’ятають ті, хто вижив, їх діти та онуки. Пам’ятають про загиблих і вікова піраміда народонаселення, яка складається із сукупностей людей, народжених у кожному році.

Населення України за станом на 17 грудня 1926 року у матеріалах центрального статистичного відомства кінця 30- х р. оцінюється в 18926 тис. чол. Ця величина на 117 тис. менша від даних, які публікувалися відразу після перепису.

Аналізуючи демографічні втрати, звернемося до обліку народження і смерті, який вели відділи ЗАГС. В архівному фонді ЦОНГО.

Дані по Україні

Роки Зареєстрованонароджень Зареєстрованосмертей Природній приріст
1927 1184,4 522,6 661,8
1928 1139,3 495,7 643,6
1929 1081,0 538,1 542,3
1930 1023,0 514,7 484,9
1931 975,3 668,2 460,6
1932 782,0 18050,3 113,8
1933 470,7 483,4 88,2
1934 579,1 341,9 417,2
1935 895,0 361,3 533,7

Колективізація привела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. У 1930 р. валовий збір зерна в Україні становив 23 млн. т. , у 1931 р. – 18, у 1932 р. – 13. Цього ще вистачило, щоб прогодувати населення республіки, однак союзний уряд продовжував встановлювати для України непомірні хлібозаготівельні плани. У 1931 році республіканське керівництво звернулося до Москви з проханням знизити цифри. Сталін погодився на незначне зменшення плану, але ще це не могло врятувати ситуацію. Як наслідок, вже наприкінці 1931 р. в Україні почався голод.

Кількість померлих від голоду точно підрахувати. Різні дослідники називали цифри від 2,5 до 8 млн. жертв. За підрахунками Роберта Конквеста, автора книги про радянську колективізацію і голодомор «Жнива скорботи», від голоду померло 5 млн. селян в Україні і ще 2 млн. за її межами. На початку 90-х років С. Кульчинський (Україна) і С. Максудов (США) спробували ці цифри на підставі щойно розсекречених матеріалів радянської демографічної статистики. За оцінкою Кульчинського, прямі втрати від голоду 1933 р. в Україні коливаються в діапазоні від 3 до 3,5 млн. осіб, повні втрати (з урахуванням зниження народжуваності) – від 4,4 до 5 млн.

На думку Максудова, від голоду померло 4- 4,5 млн. осіб, повні втрати становили 5,5-6. дослідники дійшли висновку, що всі відомі людству випадки геноциду за своїми масштабами не йдуть ні в яке порівняння з тим, що скоїлось в Українській РСР на початку 30 – х років. Голод 1933 р. – найстрахітливіший серед численних злочинів сталінщини.

Аналіз даних демографічної статистики 30-х років свідчить про те, що прямі витрати населення України від голоду 1932 р. становлять близько 150 тис. чоловік, а від голоду 1933 р. – від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні витрати, включили зниження народжувальності під впливом голоду.

“В селі 1933 році померло 600 чоловік, в більшості хат були мертві. Ховали у домовинах і без них. Урожай був, але ходили по хатах спеціальні бригади по викачці хліба, ходили із щупами і шукали хліб. Я лежала на печі і піді мною було зерно. Мене зігнали з печі і забрали зерно. Щоб врятуватись, люди товкли кукурудзяні качани, варили суп з акації, їли гнилу торішню картоплю.” (Із спогадів очевидців.)

Голодомор в Україні був добре продуманий, про це свідчить політичне рішення не визнавати голоду і не допустити на Україну хлібну допомогу з Заходу. Українські еміграційні організації на Заході робили відчайдушні зусилля звернути увагу своїх урядів на голодомор 1932-1933 років в Україні. У Вашінгтоні архів Держдепартаменту переповнений зверненнями з проханням якось втрутитись у цю справу, захистити укра­їнський народ. В липні 1933 року у Львові (тодішня Польща) був створений Український центральний допомоговий комітет, який надав нелегальну допомогу потерпілим на великій Україні продуктовими посилками.

Була спроба створити міжнародний координаційний комітет для надання гуманітарної допомоги на чолі з Віденським архієпископом кардиналом Унніцером. На звер­нення Комітету Червоний Хрест відповів, що він не може діяти без згоди уряду тієї країни, якої це стосується. Представники американських та канадських українських організацій зверталися до тодішнього президента США з проханням надати гуманітарну допомогу голодуючим на Україні – у відповідь – нічого конкретного. Уряд США зробив вигляд, що він не знає про геноцид-голодомор. Дивно, що в розгар голоду (1933 рік) США встановили з СРСР дипломатичні відносини, та ще й підписали торговий договір.