Бенефіціальна реформа мала кілька важливих соціальних наслідків:
по-перше, значно укріпила шар дрібних і середніх феодалів, що формувався, які як професійні воїни стали основою кінного ополчення і всієї військової організації; вони були попередниками майбутнього рицарства. Разом із тим селянство, яке становило раніше основу пішого франкського ополчення, втратило значення головної військової сили, що підкреслювало його неповноправне становище в державі;
по-друге, поширення пожалувань сприяло зміцненню феодальної земельної власності та подальшому закріпаченню селян. Бенефіціарій зазвичай отримував землю разом із людьми, іноді вже залежними, які виконували на його користь панщину або сплачували податок.
Таким чином, бенефіціальна реформа сприяла подальшому зміцненню та оформленню феодальних відносин у Франкській державі.
4. Розквіт Франкської держави за володарювання Карла Великого
Інші великі землевласники також стали переходити до цієї форми пожалувань. Тому масове поширення бенефіціїв сприяло оформленню ієрархічної структури земельної власності та класу феодалів. Посилюючи військове значення магнатів і створюючи ієрархічні відносини всередині класу феодалів, бенефіціальна реформа сприяла згодом політичному розпаду Франкського королівства.
На перших порах, однак, реформа Карла Мартелл посилила центральну владу, що було однією з її цілей Карл Мартелл і його наступники значно розширили кордони Франкської держави і домоглися тимчасового посилення центральної влади.
Син і наступник Карла Мартелла майордом Піпін Короткий (741-768) врегулював взаємовідносини з церквою, загострені секуляризацією церковних земель за Карла Мартелла. Всі роздані в бенефіції церковні землі визнавалися власністю церкви, якій бенефіціарії мали вносити певні платежі. З часу цього компромісу Каролінги завжди перебували в тісному союзі з католицькою церквою та її главою – Папою Римським.
Усунутий лангобардами,папа всі свої надії покладав на допомогу франків,тому він санкціонував захоплення Піпіном королівського титулу.У 751 р. в Суассоні зі згоди папи Піпін був проголошений королем франків. Останній меровінзький король Хільдерік був ув’язнений у монастирі,де і помер.
Піпін відповів папі послугою за послугу.За закликом папи Стефана 2 Піпін здійснив походи в Італію (в 754 і 757 рр.) проти лангобардського короля Айстуль –фа, якого примусив віддати папі захоплені раніше міста Римської області і землі Равеннського екзархату (колишнього візантійського володіння ). На цих землях у Середній Італії в 756 р. виникла світська держава пап. Залишком цієї держави є сучасний Ватикан, розташований всередині міста Рима.
Час найбільшої могутності Франкської держави припадає на правління сина Піпіна Короткого –Карла Великого (768 -814 ), що став героєм багатьох легенд,оповідань і пісень.Сучасників вражала його кипуча, невтомна енергія, здатність вникати у всі деталі управління державою, у справи адміністрації, господарства, військові,дипломатичні, справи освіти тощо.За описами сучасників, Карл Великий був величезного зросту, міцної статури.Для свого часу він був досить освіченою людиною - цікавився літературою і поезією,зокрема античною,знав латинську і грецьку мови, хоч писати так і не навчився.
Внаслідок кількох воєн він значно розширив кордони Франкської держави, підпорядкувавши своїй владі різні племена і народності. У результаті походу в Італію (774) лангобардський король Дезідерій був позбавлений престолу, а його володіння приєднали до Франкської держави.
Карл перейшов також у наступ на Арабську Іспанію. Правда, його перший похід в Іспанію (778) не був успішним:дійшовши до Сарагоси,франки вимушені були повернути на свою територію ні з чим. Цей невдалий похід став пізніше сюжетною основою середньовічного французького рицарського епосу «Пісня про Роланда».
Надалі франки методично просуватися на південь від Піренеїв.У 801 р. в арабів була відібрана Барселона на території Північно-Східної Іспанії заснована Іспанська марка (прикордонна територія ), населення якої становили головним чином баски і наварці. За Карла Великого внаслідок тривалих воєн ( з 772 по804 р.) була завойована і приєднана до Франкської держави Саксонія. Прагнучи розширити свої володіння на південному сході, Карл у 788 р. скасував герцогську владу в Баварії і розділив цю область на графства. Разом із Баварією на орбіту франкського впливу потрапила і залежна раніше від неї Карінтія (Хорутанія)- область,населена слов’янськими племенами хорутан (словенців ).
Захоплення Баварії зіштовхнуло Карла з аварським ханством, що утворилося у 6ст. в Паноннії. У 788 р. авари вторглися в межі Франкської держави. Почалися затяжні аварські війни, що тривали з переривами з 788 до 803 р. Сили аварів були зломлені, їх держава, що довго наводила жах на сусідів, розпалася; спустошена Паннонія тимчасово потрапила в руки слов’ян. Надалі вся увага Карла на Дунаї була спрямована на зміцнення дунайсько- паннонського кордону.
Внаслідок усіх цих воєн кордони Франкської держави значно розширилися: на південному заході дійшли тепер до Барселони і середньої течії Ебро, на сході – до Ельби (Лаби), Богемських гір і Віденського лісу, на півдні включали значну частину Італії.
За площею держава франків наближалася до старої Західної Римської імперії і так само включала до свого складу різні племена і народності, що стояли на різних рівнях соціально – економічного і культурного розвитку.
Королівський титул більше задовольняв франкського короля. Карл чекав лише зручної нагоди, щоб проголосити себе імператором. Така нагода випала, коли слабкий і безвільний папа Лев ІІІ, що викликав проти себе опозицію римської знаті, втік до Карла, у якого шукав захист. Карл дав папі надійну охорону і сам очолив похід на Рим. У порядку за цю допомогу папа наприкінці 800р. в соборі св. Петра в Римі вінчав франкського короля імператорською короною. Так була встановлена нова імперія на Заході. Ця подія викликала різкий конфлікт між Карлом і Візантією, імператори якої вважали себе єдиними спадкоємцями старого Риму.
В останні роки життя Карл обрав постійним місце – перебуванням свою нову столицю Ахен. Головну увагу він приділяв зміцненню нових рубежів для оборони і подальших захоплень. На північному заході було створено Бретонську, а на південному заході –Іспанську марки. В Італії південні кордони франків прикривало напівзалежне Беневентське герцогство.
На протязі всього східного кордону імперії – від Балтійського до Адріатичного моря, франки межували зі слов’янськими племенами. З півночі до Рудних гір у Центральній Європі тягнулися землі полабських слов’янськими племенами: ободритів, лютичів, лужицьких сербів; далі до Дунаю йшли володіння чехів і моравів; від Паноннії до Адріатики жили південнослов’янські племена – хорутан та хорвати.
Карл Великий приділяв велику увагу зміцненню східних кордонів. На півночі, у Шлезвіга, була заснована Датська марка, яка мала відокремити датчан від слов’ян і прикрити Саксонію з півночі; далі на південь простягся Саксонський укріплений рубіж, що загрожував прибалтійським слов’янам. Від Ельби до Дунаю на сотні кілометрів тягнувся Сербський рубіж. На Середньому Дунаї була заснована Східна, або Паннонська, марка, що доходила до віденського лісу, ядра майбутньої Австрії. На крайньому півдні лінія укріплень замикалася Фріульською маркою, що прикривала Північну Італію.
5. Загибель Карла Великого та поява середньовічної Європи
На початку 9 ст. Карл користувався великим впливом не тільки всередині імперії, а й за її межами: з ним рахувалися королі англосаксонських держав Англії; його заступництва шукали королі Шотландії і сусідньої з Іспанською маркою Астурії, вожді племінних ірландських князів; імператор Візантії у 812 р. вимушений був визнати франкського короля імператором.
Однак за зовнішнім благополуччям імперії приховувалася її внутрішня слабкість. Створена шляхом завоювань, вона була надзвичайно строката за етнічним складом. Крім франків і підвладних їм племен і народностей на території колишньої Галлії ( бургундів, аквітанців та ін. ) до імперії Карла Великого входили сакси, фризи, бавари, алемани, тюринги, лангобардні залишки старого римського населення Галлії й Італії, баски і жителі Наварри, частково хорутан і авари нарешті, кельти (нащадки бритів) у Бретонській марці.
Всі ці племена і народності економічно були пов’язані одне з одним, розмовляли різними мовами і перебували на різних стадіях розвитку феодалізму.
Кожна з територій імперії без постійного військового й адміністративного примусу не хотіла підкорятися владі завойовників. Тому Карл Великий проводив усе своє життя в походах, відправляючись кожний раз туди де виникала реальна загроза відпадання тієї чи іншої території. З часом утримувати завойовані племена і народності ставало все важче. Неміцні, суто зовнішні зв’язки між окремими частинами імперії розірвались через три десятиріччя після смерті імперії Карла Великого.