Історико-культурна спадщина І.Мазепи. Історія та сучасний стан.
ПЛАН
Вступ. 3
1. Походження І. Мазепи та його рід. 4
2. Іван Мазепа як культурний діяч. 5
3. Бароковий універсум Івана Мазепи. 9
Висновок. 12
Список використаної літератури. 14
“Ким для України і її народу є Іван Мазепа? Національним героєм чи зрадником?” — з таким питанням звертається до себе та до інших всяк, хто знаком з історією України.
Неоднозначна історична постать Мазепа залишила незгладимий слід не тільки в історії України але і в історії всього світа.
Його особистості присвятили вірші, повісті і поеми Д. Байрон, У Гюго, Д.О. Рилєєв, О. Пушкін, Б. Залеський, П. Меримо, Ю. Словацький, Б. Брехт, Р. фон Рогтшаль, Вольтер (Ф. М Аруе), створювали його портрети живописці М. Геримский, О. Верна, Л. Буланже, Е. Делакруа, Г. Жерико, В. Павлишак. оспівували композитори Ф. Лист, П.Чайковський... У "Новій британській енциклопедії" з більш ніж 40 гетьманів України згадані тільки два — Б. Хмельницький та І. Мазепа.
Багато сюжетів майбутньому письменнику Н. В. Гоголю навіяли розповіді його бабусі Тетяни Семенівни - дружини полкового козацького писаря і праправнучки гетьмана, у тому числі і про віковий, у чотири обхвати дубі, під галузями якого зустрічалися Мотря Кочубеевна — 18-літня дочка генерального судді із сивим 68-літнім гетьманом И. Мазепою. З легкої руки Я. X. Пасека, що опублікували в 1821 році у Варшаві свої мемуари, І. Мазепа перетворився в невдачливого коханця дружини польського шляхтича С. Фальбовского. І навіть у музеї В. Гюго знаходиться сьогодні мініатюра: прив'язаний до спини коня оголений І. Мазепа, покараний у такий спосіб за адюльтер.
Для того, щоб зробити свою особисту оцінку історичної постаті І. Мазепи, я і взяв цю тему для реферату.
Рід Мазепи стрічаємо ще у 1544 році, коли українському Гетьман шляхтичеві Миколі Мазепі-Колединському король Сигізмунд І дав був село Мазепинці на р. Кам’янці, в теперішній Київській губернії, за те, що він одбуватиме кінно-військову службу при Брацлавському старості (тоді, звичайно, давалися землі за службу у війську). Року 1578-го за сином Миколи — Михайлом стверджені ці землі. Михайло Мазепа мав двох синів: Федора, котрий був отаманом у козацькому війську і ходив походами на Поляків з Косинським, Лободою і Наливайком; з ними він попався до рук Поляків, з ними його й скарано на смерть у Варшаві,—і другого, Миколу; син цього Миколи, Степан, мав, як тоді водилося, ще й друге ім’я—Адам. Так само Хмельницький мав два ім'я: Богдан і Зіновій; князь Константин Острожський мав ще друге ім’я—Василь. Цей Адам—Степан Мазепа був чоловік освічений, але дуже палкий; він за часів Виговського належав до партії, котра хотіла, щоб їх рідний край був самостійною державою, жінка його, Марина, з роду Мокіевських, пішла після, у черниці і зробилася ігуменею Фроло-Вознесенського манастяря" у Києві. Як звичайно, ім’я їй у червицях перемінили, і вона підписувались так: „Марія Магдалина Мазепина, Ігуменья монастиря Дівочо-Вознесенського Київо-Печерського Глуховського". Вона була добре освічена людина, мала чималий вплив на сина свого Івана, як він був Гетьманом, і вмерла у 1707 році. У Степана і Марії був один син Іван і одна дочка, що вийшла за Войнаровського; вона покинула Войнаровського через те, що він силував її перейти на католицтво, і пішла у монастир.
Якого саме року родився Іван, напевне не знаємо; по одних джерелах, це було у 1629 році, по других—далеко пізніш: у 1644, але, здається, ближче буде до правди перше
Цьому гетьманові найбільше дісталося від істориків. Ким тільки не називали його! І зрадником російського народу, і зрадником українського народу, і великим злочинцем, і дворушником, і … Зрештою, сам перелік усіх тих ярликів забрав би тут дуже багато місця. Якщо образ Богдана Хмельницького прийнято було змальовувати всуціль світлими барвами, абcoлютно зідеалізовано, то образ Івана Мазепи – за принципом контрасту – тільки в тонах темних, похмурих, зловісних. Надто багато всяких ідеологічних спекуляцій у тому, що подавалося нам за історичний портрет українського гетьмана, одного з найвидатніших синів свого часу. Мазепа ніколи не зраджував ні російський народ, ні, тим більш український. Навпаки, своєму народові хотів він добра і волі й зробив для цього все, що було в його силах.
Гетьман Іван Степанович Мазепа походив з шляхецького православного роду Мазепів – Колядинських, до яких належало село Мазепинці коло Білої Церкви. У Мазепинцях народився наш гетьман дня 20 березня 1632 р. Його мати походила з шляхецького роду Макієвських. І Мазепи, і Макієвські служили в козацькому війську гетьмана Богдана Хмельницького. Майбутній гетьман Іван присвоював coбі ідеї свого великого попередника гетьмана Петра Дорошенка. Потім Мазепа опинився при лівобічному гетьманові Іванові Самійловичеві, при якому після упадку “Сонця Руїни“ схоронився гурток видніших дорошенківців. Як кращі політики заняли вони визначні становища при цьому гетьмані, врешті після його упадку в 1687р. один з них – Мазепа став гетьманом.
Вже в перші роки свого гетьманства Мазепа багато зусиль віддає культурному відродженню краю. Він зарекомендовує себе щедрим меценатом. Відбудовуються і споруджуються – часто на його кошт – церкви й монастирі. І – не тільки у великих містах, а й у селах. Він постійно опікувався Києво – Могилянською академією. При ньому було споруджено один із її великих корпусів, за його гетьманування з’явилися численні школи.
Мазепа – один із найосвіченіших людей свого часу, він одержав блискучу освіту – вчився в Київський академії, і за кордоном. Був людиною глибоко набожною, кохався в мистецтві й літературі, сам писав вірші, і деякі з них згодом стали народними піснями. Гетьман Мазепа визначався як великий книголюб і меценат тогочасних видань. Як книголюб мав він у Батурині власну добірну бібліотеку, в який було багато латинських книг. Книгами обдарував гетьман бібліотеку київської Aкадемії, як також різні церкви і оcoби. Лубенський монастир одержав від гетьмана дві майстерно видані Євангелії, при Вознесенському монастирі Переcoпницьку Євангелію; Степан Яворський подарував ніжинському Благовіщенському монастиреві Євангелію гетьмана Мазепи.
У 1688 р. Мазепа й архимандрит Варлаам Ясинський послали Василеві Галіцинові книгу “Вънец Христовъ“ Антона Радивилівського.
В гетьманському почоті в часи його подорожі до Москви в 1689 році був батуринський ігумен Дмитро Тупталенко, автор життєписів святих “Четьїх Миней”. Дмитро Туптало провів у Москві півтора місяця й одержав дозвіл патріарха на продовження своєї праці.
Мазепа опікувався і справою видання “Четьїх Миней“, першу надруковану частину яких привіз у 1689р. в дарунок цариці Софії. Коли Дмитро Тупталенко видав другу частину своїх “Четьїх Миней”, Мазепа, посилаючи її московському патріарху, просив його дозволити продовжувати авторові його працю. Свою працю Тупталенко закінчив вже як митрополит у Ростові в 1705 році.
У присвяченому Мазепі “Зеркалі от писанія Божественного“ зазначено, що щедрість Мазепи для православної церкви не обмежувалася тільки Україною, але виявилася також і в південно – східних країнах.
У вівтарі грецького православного coбору Воскресіння при Господньому Гробі в Єрусалимі переховується поміж іншими церковними дарами прекрасний, виcoкої мистецької вартості образ різбленої на срібній дошці плащениці – дар гетьмана Івана Мазепи до Божого Гробу. В оcoбливо важливих випадках кладуть цю плащеницю у вівтарі на престіл під чашу із Св. Дарами. Про цей дар згадав у своєму щоденнику чигиринський єпископ Порфірій Успенський: “От доля Мазепи, подумав я; в Росії його проклинають, а тут моляться за упокій його душі та прощення й оставлення цого гріхів. Не знаю, що цінніше перед Богом: чи наше (себто московське) торжественне, всенародне прокляття, чи тутешні молитви. Мабуть ні це, ні те. Бог відплатив і відплачує йому за його діла, а не відповідно до нашого бажання“.
І Мазепа посприяв відкриттю Києво – Могилянської Aкадемії. У 1693 році, ректор колегії Йосиф Кроковський за посередництвом митрополита й гетьмана просив “жалуваної грамоти на удержання прежніх шкіл…, та на мирне навчання в них дітей російських жителів і всяких православної віри ревнителів…”[2]. У відповідь на це прохання царі Іван і Петро своєю грамотою з 21 січня 1694 р. дозволяли в заснованих митрополитом Петром Могилою школах при київському Братському монастирі православним префектам, профеcoрам і вчителям навчати не тільки поетики й реторики, але й філоcoфії та богословії слов’яно – руською, грецькою й латинською мовами, застерігаючи при тому, щоб навчання було в православному дусі. На утримання колегії було визначене постійне царське жалування щорічно по 50 рублів і по 50 чверток жита московської міри.
Титул «Aкадемії» вистарав гетьман Мазепа разом із Варлаамом Ясинським і Йосифом Кроковським (з 1694 р.).
У 1703 р. гетьман подарував школі деякий сад на київському Подолі. У 1707 р. затвердив Братському монастиреві право на посідання м. Стайок. Від часів гетьмана Мазепи з військового козацького скарбу йшло щорічно на Aкадемію по 200 карбованців.
Гетьман побудував папірню для чернігівської катедри, що постачала папір для тогочасних видань. У вірші – панегірику говориться про роль гетьмана в організації чернігівської колегії, про те, що саме Мазепі завдячувала чернігівська колегія за свій розквіт.
Мазепа також має низку заслуг при будуванні й оздобленні церков. Коштом гетьмана була вибудована в 1690 р. велика камінна церква св. Миколая в київському пустинному монастирі на Печерському, що стала згодом воєнним coбором, та трапезна церква в цьому ж монастирі Покрови Пресвятої Богородиці; келії для братії. В 1695 р. було розбудовано за його коштом камінний мур у Печерський лаврі, позолочено верх та прибудовано бічні приділи з північного й південного боку великої лаврської церкви Успення Пресв. Богородиці з надбудованими над ними 5 банями. Далі в 1698 – 96 р.р. відбудовано церкву всіх Святих над Оконанською Горамою Лаври, де іззовні був виставленний ліпної роботи герб Мазепи.