За досягнуті успіхи 238 металургів і будівельників Дніпропетровська в 1958 р. нагороджено орденами і медалями СРСР.
Дніпропетровськ у 50-60 рр. помітно розширився, і його населення значно зросло. У 1957 р. житловий фонд міста налічував 2 млн. 259 тис. м2. Працювали 609 магазинів та 404 підприємства громадського харчування, 84 початкові, семирічні та середні школи. Завершилось будівництво запланованих трамвайних маршрутів, почалися роботи з газифікації міста (додаток М). У 1961 р. був запущений перший в Україні шинний завод.
У цей період Дніпропетровськ перетворився на великий науковий центр. На початку 70-х рр. у місті було 29 технікумів, 9 вузів.
Учені та фахівці розробляли нову техніку, сприяли розвиткові виробництва у масштабах держави. Лише за період з 1967 по 1972 рр. вузи та науково-дослідні інститути міста підготували більше 100 докторів, понад 500 кандидатів наук. У місті були створені наукові центри академії наук УРСР. Дніпровський ракетно-космічний центр був лідером серед науково-виробничих організацій країни.
Відомчий житловий фонд ПМЗ був найбільшим у Дніпропетровську. Надбанням жителів міста стали об'єкти соціокультурного і спортивного призначення, що належать ПМЗ, Палац культури машинобудівників, Палац водних видів спорту, один з найбільших в Україні універсальний видовищно-спортивний палац -- стадіон «Метеор», водноспортивна база на Дніпрі. Вагомий внесок зроблено працівниками Південмашу у створенні громадських і пам'ятних споруд міста: театр опери і балету, аеропорт, універмаг «Дитячий світ», історичний музей ім. Д.І. Яворницького, пам'ятники Г.І. Петровському, О.М. Горькому, монумент Вічної Слави та ін. Заслужено генеральному директорові ПМЗ О.М.Макарову присвоєно звання «Почесний громадянин міста Дніпропетровська ».
ПМЗ і його КБ заклали перспективи, які сьогодні визначають основні напрями пріоритетного промислового розвитку міста, його орієнтації на виробництво високих космічних технологій.
Бурхливий індустріальний розвиток міста вже наприкінці перших повоєнних літ спричинив до виникнення проблеми енергетичного забезпечення. Для її розв'язання у 1952 р. на острові Чаплі розпочали будівництво Придніпровської ДРЕС, перший промисловий струм якої в систему «Дніпроенерго» надійшов 28 грудня 1954 р., але це лише ознаменувало пуск першої черги станції. Повністю її будівництво було завершене в 1966 р., коли ДРЕС вийшла на повну потужність у 2,4 млн. кіловат, що в 4 рази перевищувало потужність Дніпрогесу. Придніпровська ДРЕС на той час стала найпотужнішою тепловою електростанцією СРСР та Європи.
За генеральним планом 1956 р. передбачалося розширення існуючих і створення нових промислових підприємств у місті. У 1968 р. будівництво трубопрокатного цеху №4 на заводі ім. К. Лібкнехта дало можливість збільшити випуск продукції зразу на 60%. Наприкінці 50-70-ті рр. були побудовані трубоволочильний цех та стан «140» на трубопрокатному заводі ім. В.І. Леніна, цех освинцювання сталевого листа на заводі ім. Комінтерна, цех полімерного машинобудування, комбінат крупно-панельного домобудування, цех по виробництву труб нафтового сортаменту на заводі ім. К. Лібкнехта та ін. В ці роки були реконструйовані колесопрокатний цех заводу ім. К. Лібкнехта, кисневий блок і конверторний цех заводу ім. Г.І. Петровського, цех безшовних труб на заводі ім. В.І. Леніна, цех еликогабаритних шин шинного заводу, цехи заводу гірничошахтного устаткування, завод ім. І.В. Бабушкіна та ін.
У 1956 р. почалося спорудження шинного заводу, який уже 1 квітня 1961 р. видав першу продукцію. У 1968 р. стала до ладу друга черга підприємства.
Будувалися й підприємства легкої промисловості. За 60-80-ті рр. стали до ряду діючих швейні фабрики №1,5 і «Універсал», трикотажне об'єднання «Дніпрянка», комбінат дитячих іграшок, пивоварний комбінат «Дніпро», кондитерська фабрика.
Наведений перелік зростання промислового потенціалу нашого міста за повоєнні десятиліття не є повним, але саме так за цей час перепадає найбільший об’єм розширення існуючих і створення нових промислових підприємств. Але, промислове засвоєння нових територій створило серйозну містобудівну проблему для Дніпропетровська.
Південмаш, виробниче об'єднання «Дніпрошина», завод пресів та ряд інших утворили нову потужну південну промислову зону міста. Металургійний завод ім. Г.І.Петровського, завод металоконструкцій ім. І.В. Бабушкіна, коксохімічний завод ім. М.І. Калініна, трубопрокатний завод ім. В.І.Леніна, ДЗМУ та ряд інших оформили західну промислову зону міста. Західна та Південна промислові зони скоро зімкнулися. Нижньодніпровський трубопрокатний завод ім. К. Лібкнехта та ряд заводів, комбінатів, об'єднань лівобережжя, зв'язані залізничною магістраллю, утворили Амур-Нижньодніпровську промислову зону, яка дугою огорнула центральний район лівобережної частини Дніпропетровська від Дніпра до гирла Самари. З побудовою Придніпровської ДРЕС обидва напівкільця правого і лівого берегів зімкнулись у районі острова Чаплі. Таким чином, промислові райони «закували» місто в суцільне промислове кільце, яке, пройшовши кордонами центрального міського ядра, відрізали від нього нові житлові райони, які примусово виносилися на вільні зовнішні простори, віддалені від центру.
У 50-80-х рр. Дніпропетровськ був, перш за все, містом металу, машин, енергетики, великої хімії. Вирішальна роль у промисловості міста належала чорній металургії, представленій 8 підприємствами, з яких повний металургійний цикл мав тільки завод ім. Г.І. Петровського. Трубопрокатне виробництво було освоєне заводами ім. В.І. Леніна та ім. К. Лібкнехта. Машинобудування представляли Дніпропетровський завод металургійного устаткування (ДЗМУ), завод ім. І.В. Бабушкіна, завод пресів, завод сільськогосподарського машинобудування, верстатобудівний завод, завод шахтної автоматики, завод ім. Артема, Південний машинобудівний завод. Окрім заводу шахтної автоматики, електротехнічне обладнання випускали електромеханічний завод і радіозавод. Транспортне машинобудування представляли вагоноремонтний завод ім. С.М. Кірова, електровозобудівний (ДЕВЗ), завод «Світлофор». Хімічна промисловість була представлена глинним заводом, коксохімічним заводом ім. М.І. Калініна, лакофарбовим заводом. Швейна фабрика ім. Володарського, Дніпропетровське взуттєве об'єднання та ін. представляли легку промисловість, а харчову -- м'ясокомбінат, завод харчових концентратів, молкомбінат, кондитерська фабрика, млинкомбінат.
Всього ж у другій половині 80-х рр. у Дніпропетровську налічувалося більше 140 промислових підприємств і 106 будівельних організацій. До кінця 80-х рр., промислове виробництво міста невпинно зростало.
Велику допомогу місто надавало працівникам села. Міцними були зв'язки з іншими підприємствами країни, особливо Саратова і Свердловська. Тісна співпраця пов'язувала металургів і хіміків Дніпропетровська і Грузії. Постійно зростав обсяг експортних поставок. Більше як в 50 країн світу відправлялася продукція місцевих підприємств.
В 1979 р. в порівнянні з 1975 р. обсяг промислового виробництва міста збільшився на 14,7%. На 1980 р. підприємства міста від загального обсягу випуску в республіці виробляли значно більше продукції (додаток Н).
За офіційними даними приросту промислового виробництва досягнуто майже повністю за рахунок підвищення продуктивності праці. Досить значними були втрати сировини, паливно-енергетичних ресурсів.
В 70-80-ті рр., в цілому знижувалися темпу приросту загального обсягу промислового виробництва та підвищення продуктивності праці на підприємствах міста. Так, наприклад, середньорічний приріст валової продукції промисловості міста в 1975-1979 рр. становив 7,7%, а першій половині 80-х рр. близько 2,5%. У повну силу кризові явища в розвитку економіки СРСР виявили себе у 80-90-х рр., коли в результаті непродуманої політики економічних перетворень розпочався обвал економіки країни. Низькою була конкурентоспроможність багатьох товарів широкого вжитку. Ці кризові явища помітно зачепили і промисловість Дніпропетровська.
б) транспорт
До 1950 р. закінчено відбудову всіх трамвайних маршрутів, їх довжина в 1958 р. становила більше 118 км. 7 листопада 1947 р. в Дніпропетровську було відкрито рух тролейбусів, перший маршрут пройшов від вокзалу до парку ім. Шевченка. В 50-ті роки з'явилися нові тролейбусні маршрути, які з'єднали центр з густо заселеними районами міста. На 1 січня 1968 р. довжина трамвайних і тролейбусних ліній досягла 242,2 км. У 1967 р. було 441 трамвайний вагон, 212 тролейбусів, 268 автобусів. На середину 80-х років довжина трамвайних і тролейбусних ліній міста становила 340,7 км, кількість трамвайних вагонів сягала 465, а тролейбусів -- 300. Пасажирський автотранспорт міста на 1980 р. становив 4 автобусні парки на 1360 автобусів і 2 таксомоторні парки на 1200 автомобілів. Усього на 1980 р. в місті працювало 52 автобусні маршрути довжиною 631 км, 14 трамвайні довжиною 159,4 км, 15 тролейбусні довжиною 165,5 км, на яких курсували 460 автобусів, 340 трамваїв, 200 тролейбусів і 800 таксомоторів. У цьому ж році об'єднаний авіазагін обслуговував понад 80 авіаліній, перевіз 540 тис. пасажирів і більше 16 тис. т вантажів. Аеродром Дніпропетровська приймав літаки типу ТУ-154, ТУ-134 та ін.
Дніпропетровськ також був великим залізничним вузлом, який на 1980 р. складався з 16 станцій. Загальна довжина залізничних ліній, які прорізували територію міста, сягала більше 300 км.
Через річковий порт Дніпропетровська, наприкінці 60-х рр. майже повністю механізованого, проходили млн. т вантажів. Обсяг переробки вантажів у 1980 р. склав 15 млн. т.
Розділ 3. Дніпропетровськ у наші дні
3.1 Проблеми розвитку
В умовах незалежності України набули економічні проблеми. Спостерігаючи динаміку промислового виробництва за 1991-2004 рр., можна відмітити, що найбільш кризовим для промисловості виявився 1994 р., коли спад виробництва по області проти попереднього року став 29,5% і за рівнем виробництва промисловість опинилась на чверть віку позад. Така ж ситуація склалась у місті. Упродовж попередніх десятиліть промисловість міста розвивалась значною мірою в інтересах воєнно-промислового комплексу СРСР. А коли настав час конверсії, оборонні підприємства виявились не готовими до неї, що обернулось неминучим у таких випадках різким скороченням виробництва. Навіть у 1998 р., коли з'явились перші ознаки стабілізації, половина підприємств Дніпропетровська так і не вийшла на попередні виробничі показники, а на 20 підприємствах взагалі не вироблялося товарної продукції. Серед них - відомі колись АТ «Верстатобудівний завод», тепловозоремонтний завод, АТ «Завод шахтної автоматики», та ін. Справжньою бідою в ті роки для підприємств і мешканців міста була заборгованість із заробітної плати, яка сягала гігантської суми в 140 млн. грн. Соціальні проблеми дедалі ускладнювались зростанням безробіття.