Смекни!
smekni.com

Історіографія исторії Польщі (стр. 4 из 5)

Ш. АСКЕНАЗІ (1866-1935 рр.) - уважно ставився до джерел. В проблематиці досліджень пріоритет надавав національному питанню, проблемам активної збройної боротьби за незалежність. Обґрунтовував західну орієнтацію польського національного руху, наголошував на його антиросійській спрямованості.

Виклав погляди в монографіях "Князь Юзеф Понятовський", "Лукасіньський" (2 томи). В найбільшій праці - тритомнику “Наполеон та Польща” висловив захоплення Наполеоном і наголошував на важливості польського питання в європейських справах

А. ШЕЛЬОНГОВСЬКИЙ проголошував велико-державні, шовіністичні ідеї, пов'язані з претензіями на українські, білоруські, литовські землі. Стверджував, що Польща впровадила до загальної історії ідею свободи та місію на Сході по впровадженню західно-європейської цивілізації, що опирається на християнську свободу. Бурхливий розвиток промисловості, соціальні конфлікти в містах, наявність джерел з економічного розвитку спричинило виникнення економічного напрямку.

В. ГРАБСЬКИЙ (1874 - 1938 рр.) - вивчав аграрні відносини, становище селян в XIX ст., зокрема аграрну реформу 1664 р. в підросійській Польщі. Виступав за реформи на селі, при збереженні панівного становища в селі за поміщиками та заможними селянами.

Ф. БУЯК (1875-1953 рр.) - один з фундаторів економічної історії. як наукової дисципліни. В працях "Західно-галицьке село наприкінці XIX ст. ", "Галичина" (2 томи) та інших, використовуючи широке коло джерел, досліджував історію сіл та містечок, економіку та населення Галичини, прагнув узагальнити соціально-економічні відносини західної польської частини регіону. Для праць притаманні детальний опис фактів, розгляд економічних проблем без зв'язку з політичними.

Наприкінці XIX от. виникає МАРКСИСТСЬКИЙ НАПРЯМ в польській історіографії. Прихильники крайніх методів політичної боротьби в ряді праць використовували історичні матеріали для аргументації своїх поглядів.

Р. ЛЮКСЕМБУРГ (1871-1919 рр.) - в праці "Промисловий розвиток Польщі" (1898 р) доводила, що в останній третині XIX ст. в країні переміг капіталізм. Виявивши тісний економічний зв'язок розшматованих польських земель з економікою країн-поневолювачів, вважала, що досягнення незалежності в цих умовах є утопією і виступала за право на самовизначення.

Ю. МАРХЛЕВСЬКИЙ (1866-1925 рр.) в працях "Фізіократизм в давній Польщі", "Конституція 3 травня 1791 р. ", виступав проти концепції В. Калінки, доводив, що фізіократи намагалися обмежити сваволю шляхти та духівництва. Поділи Польщі вважав закономірним наслідком егоїстичної політики шлях та магнатів. Обмежений характер травневої конституції пояснював тим, що її автори виражали лише інтереси шляхти.

Марксисти, які поділяли погляди лідерів ІІ Інтернаціоналу знаходились під впливом ідей позитивізму та неоромантизму.

Б. ЛІМАНОВСЬКИЙ (1835-1935 рр.) - учасник повстання 1863 р. в двотомнику "Історія національного руху 1861-1864 рр." критикував позицію поміркованої шляхти. Переглянув свої погляди на співробітництво з російськими революціонерами від позитивної оцінки до негативної. Ряд праць присвятив історії демократичної думки і революційного руху в XIX ст., зокрема подій 1846 р.

Л. КУЛЬЧИЦЬКИЙ (1866-1941 рр.) - в праці "Історія соціалістичного руху на польських землях Росії" ввів до обігу значний фактичний матеріал, відзначив існування двох течій серед соціалістів.

Ф. ПЕРЛЬ (1871-1927 рр.) в праці з історії соціалістичного руху в підросійській Польщі протиставляв польський революційний рух російському, який нав'язував, на його думку, терористичні форми боротьби.

Після відновлення Польської держави, в 1918-1939 рр. відбувся бурхливий розвиток історичної науки. Центрами її були 5 університетів, історичне товариство, що об'єднувало 1300 істориків. Відбулося три з'їзди істориків до 1939 р.

Важливе значення мало повернення чисельних архівних матеріалів та інших джерел з поліської історії з Радянської Росії, Німеччини, Австрії. Швейцарії.

Видавалося більше 10 історичних часописів. Продовжували плідно працювати відомі вчені, об'єднані в наукові школи, з'являються нові напрямки. Переважали ідеї неопозитивізму. Розгорнулася дискусія навколо проблеми про існування феодалізму в Польщі. Дослідники, які ідентифікували феодалізм лише з ленною системою, вважали, що феодалізму в слов'янських країнах, зокрема в Польщі, не було.

О. БАЛЬЦЕР в тритомнику "Королівство Польське.1295-1370" доводив, що відсутність денної системи сприяла більшій згуртованості Польської держави, як і інших слов'янських держав.

З. ВОЙЦЕХІВСЬКИЙ (1900-1955 рр.) - доводив, що на відміну від Західної Європи де феодалізація означала перетворення королівських службовців в королівських ленників, а підпорядковані їм території в лени, в Польщі феодальна роздробленість мала вигляд поділу країни між членами правлячої династії. Рівність феодальних родів завадив формуванню феодальної ієрархії. Тому відбувався безпосередній перехід від родового ладу до станової державності.

К. ТИМЕНЕЦЬКИЙ (1687-1966 рр.) - висловлював Іншу думку. В ХІІІ - ХV ст. вважав "періодом феодального впливу та утворення станів", визнавав дуже значний вплив феодального ладу на суспільство та державу. Стверджував, що внаслідок спротиву шляхти впливу феодалізму не відбулося повної феодалізації суспільства. Перебільшував значення зовнішніх впливів на оформлення в Польщі феодальних відносин. Намагався показати творчі сили народу, тісно пов'язував економічну проблематику з суспільною.

С. КУТШЕБА продовжував досліджувати історико-правові проблеми. В полеміці про феодалізм в Польщі його погляди були близькими до поглядів О. Бальцера. Одним з перших видав двотомну працю апологетичного характеру про відновлення польської державності в XX ст. в якій всі заслуги в цьому віддавав буржуазним партіям. Особливу увагу приділив процесу створення і функціонування державного апарату.

Ф. БУЯК продовжував дослідження економічної історії, зокрема причин економічного занепаду Речі Посполитої в ХVІ ст., проблем розвитку ремесел, торгівлі, колонізації, еміграції з Галичини, становище селян. Для його праць характерний детальний опис подій, насиченість фактичним матеріалом.

Я. РУТКОВСЬКИЙ (1886-1949 рр.) - один з провідних учених в галузі економічної історії Польщі. Він розпочав свою наукову діяльність щодо відновлення незалежності, вивчаючи аграрні відносини в ХVП-ХVШ ст., зокрема показав погіршення становища селян внаслідок розвитку пансько-фільваркової системи. Після 1918 року прагнув до узагальнень, створення теорій історичного розвитку Польщі. Висунув концепцію "економічної історії феодального ладу". В Польщі існував аграрний феодалізм подібний до західноєвропейського, його суть полягала в існуванні двох форм власності - верховної (панської) та селянської.

Верховний власник володів судовими та адміністративними функціями, правом встановлювати повинності на підданих, що дозволяло здійснювати перерозподіл прибутку селян на панську та власне селянську частини. Підготував фундаментальну двотомну "Економічну Історію Польщі", видану після ІІ світової війни. В центрі дослідження знаходилася сфера розподілу, яка розглядалась незалежно від виробництва. Ігнорував вплив соціальних рухів на розвиток суспільства.

Продовжувались дослідження політичної історії.

С. ЗАКШЕВСЬКИЙ в монографіях про Мешко І, Болеслава Хороброго прославляв культ сильної влади, підкреслював визначаючу роль видатних особистостей в історії.

В. КОНОПЧІНЬСЬКИЙ (1860-1952 рр) - вивчав політичне життя країни ХVШ ст., видав двотомник з історії Польщі ХІХ-ХХ ст. На перший план висував націю, з апологетичних позицій зображав діяльність шляхти, католицької церкви.

В. СОБЕСЬКИЙ в двотомнику "Історія Польщі", низці робіт з історії ХVІ-ХVП ст. абсолютизував шляхетську демократію, як наріжний камінь національної історії. Під нацією розумів лише шляхту.

До нових напрямків історіографії належало дослідження ВОЄННОЇ ІСТОРІЇ.

В. ТОКАЖ (1873-1937 рр.) - з позицій позитивізму, вивчав повстання 1794р., 1830-1831 рр. Детально реконструював події, доводив їх обумовленість внутрішніми та зовнішніми факторами, розумів зв'язок боротьби за незалежність з необхідністю суспільних змін.

Здійснювалися дослідження з ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ.

А. БРЮКНЕР (1856-1939 рр.), - праці були широковідомими в світі. Опублікував пам'ятки середньовічної культури. В чотиритомнику "Історія польської культури", двотомній "Старопольській енциклопедії досить повно та об'єктивно висвітлив історію польської культури, її зв'язки з культурами інших народів.

С. ЧАРНОВСЬКИЙ (1879-1937 рр.) - вивчав ідеологію соціальних рухів, з марксистських позицій характеризував реформацію та контрреволюцію. В праці "Культура" намагався виявити соціальні фактори розвитку культури.

Я. ПТАСЬНІК (1876-1930 рр.) - досліджував історію міст, зокрема історію матеріальної культури та моралі. Розрізняв в середньовічній культурі міську та лицарську.

САНАЦІЙНИЙ НАПРЯМОК в історіографії виник після перевороту 1926 р., тісно пов'язаний з офіційними колами. В центрі історичного процесу знаходилася "сильна особистість", досліджувались воєнні аспекти повстань XIX ст. та головним чином воєнна історія І світової та польсько-радянської 1920 р. воєн. Особлива увага приділялася ролі Ю. Пілсудського. Праці просякнуті русофобською та великодержавними настроями. Торкаючись проблем середньовіччя "санаційники" прикрашували діяльність королів-завойовників, вихваляли східну політику Речі Посполитої.

О. ГУРКА (1887-1955 рр.) - перебільшував заслуги краківської школи, причини занепаду Речі Посполитої вбачав у відсутності сильної влади.