ЛІБЕРАЛЬНИЙ НАПРЯМОК почав відігравати визначальну роль в чеській історіографії в 60-х роках XIX ст.
А. ГІНДЕЛІ (1829 - 1892) - директор Земського архіву, публікатор джерел, медієвіст. Ф. Палацький вважав його продовжувачем своєї справи. В двотомнику "Історія Громади чеських братів" розглядав їх як спадкоємців гуситів.
4-томник "Історія чеського повстання 1618 р." підготовлений на основі широкого кола джерел, вперше впровадженого до наукового обігу автором, що не втратив значення і сьогодні. Повстання 1618 - 1620 рр. висвітлюється на тлі європейської історії, прослідковано позиції різних держав щодо чеських подій. Визнається правомірність і закономірність антигабсбургської боротьби на початку ХVП ст. Засуджено відмову керівництва спертися в ході повстання на широкі маси народу. Поразку біля Білої гори в 1620 р. розглядав як національну трагедію.
Г. ІРЕЧЕК (1827 - 1909) - автор першої узагальнюючої праці з історії чеського права - тритомника "Слов'янське право в Чехії та Моравії". Автор виявляє романтичне розуміння слов'янського права, як відмінного своєю демократичністю від німецького.
Й. КАЛОУСЕК (1838 - 1915) - в праці "Чеське державне право" доводив, що землі чеської корони зберігали після поразки 1620 р. свій попередній юридичний статус, тобто мали державний суверенітет, визнаний в міжнародних відносинах. Цей висновок аргументувався насильницьким приєднанням чеських земель до імперії Габсбургів.
ПОЗИТИВІСТСЬКИЙ НАПРЯМОК заснував Я. Голл (1846 - 1929). Видатний учений і організатор підготовки істориків-професіоналів, один з керівників семінару з історії на філософському факультеті Карлового університету в Празі. Учасники семінару, представники трьох поколінь дослідників склали школу Голла.
Вважав, що всесвітня історія повинна відображати утворення людських спільностей, оскільки ця наукова дисципліна є сукупністю праць, які розглядають окремі питання. Кожну сферу людської діяльності, а не лише політичне життя слід досліджувати окремо. Між окремими явищами слід виявити внутрішні зв'язки, причинну залежність, враховуючи соціальні, політичні та інші чинники. Заперечував закони історичного розвитку, зв'язок історичного пізнання та ідеології.
Проблематика досліджень Я. Голла - політична та релігійна історія Чехії ХШ - ХV ст., насамперед реформації, Громади чеських братів. Найбільші праці присвячені П. Хельчицькому, якого вважав виразником інтересів чеського народу.
Досліджував умови виникнення Громади чеських братів, вказував на велике значення її діяльності в житті чеського суспільства ХV ст., особливо в розвитку культури. Зробив висновок, що поразки гуситів неминуче спричинили спад реформаційного руху. Виправдовував позицію Хельчицького - проповідь покори, непротивлення злу, прагнення до морального самовдосконалення на противагу тактиці збройної боротьби, яку обстоювали таборити.
Намагався подавати події в Чехії в контексті європейської історії, досліджував відносини між Чехією та Прусією, Польщею. Довів підробку Краледвірського та Зеленогірського рукописів.
На початку XX ст. виступав за збереження Австро-Угорщини, за що зазнав критики і залишив університет. Завдяки діяльності Я. Голла чеська історична наука досягла рівня західноєвропейської історіографії.
А. РЕЗЕК (1853 - 1909) - відомий політичний діяч проавстрійської орієнтації, досліджував політичну історію Чехії, релігійні рухи ХVІ-ХVП ст., чесько - польські відносини. В двотомнику "Історія Чехії та Моравії нового часу", в якому висвітлено період 1637-1664 рр., доводить, що загострення відносин між імператором та станами чеського суспільства обумовлювалася боротьбою за владу. Для політичної боротьби в Чехії характерним було переплетіння політичного, релігійного та національного факторів. Позитивно оцінював поразку станів у повстанні 1618-1620 рр. що, на його думку, дозволило уникнути шляхетської олігархії та інших бід.
Ч. ЗІБРТ (1864-1932) - відомий своїми працями з історії культури, етнографії, фольклористики, збагатив науку новими даними з історії ремесла, торгівлі, права, музики тощо.
А. СРБ в праці "Політична історія чеського народу від 1861 р. до приходу міністерства Бадені в 1895 р." та З. ТОБОЛКА разом з К. КРАМАРЖЕМ в книзі "Історія чеської політики нового часу", які були видані наприкінці XIX - на початку XX ст., складний процес розвитку чеської нації в ІІ половині XIX ст. розглядали як діяльність політичних лідерів.
Й. ПЕКАРЖ (1870 - 1937) - видатний учений, прихильник консервативної концепції національної історії, учень Голла. Відмовився від оцінки періоду після 1620 р. як "епохи темряви", заперечував революційний бік гуситського руху та його прогресивне значення. Підкреслював занепад чеського суспільства в період станової монархії, що обумовило, на його думку, неминучість поразки повстання 1618-1620 рр. В його трактовці гуситський рух мав націоналістичний характер, розглядався як лише національно-релігійний рух, позбавлений соціального забарвлення.
В праці "Історія вальдштейнівської змови" з психологічних позицій висвітлював діяльність Альбрехта Валленштейна під час тридцятилітньої війни. В дискусії про суть чеської історії, що відбувалася на межі XIX та XX століть, виступив проти концепції Т.Г. Масарика про пріоритет в ній релігійних ідей.
В працях про часи раннього середньовіччя відкинув теорію про специфічний слов'янський характер та слов'янське походження громади - задруги, підкреслював подібність державного і суспільного життя чехів та німців. Ці праці були просякнуті ідеями космополітизму та клерикалізму. Сучасники оцінили їх негативно.
В двотомнику "Книга про замок Кост" змалював широку панораму життя феодального маєтку, дослідив як в ХVП-ХVШ ст. зростали податки, погіршувалося становище селян. Намагався довести, що період після 1620 р. не був часом економічного занепаду. Доповненням до цієї праці була робота "Чеські кадастри.1654-1780", яка складалася з документів, зокрема про збирання податків з селян, про політику Габсбургів, спрямовану на економічне підкорення чеських земель.
Після утворення незалежної Чехословацької республіки продовжував активну діяльність. Впливав на формування історичної свідомості суспільства як автор підручників з історії. .
В чотиритомнику "Жижка та його час" використав непрямі джерела, щоб мати змогу критикувати гусизм. Наприкінці 20-х - на початку 30-х років XX ст. оцінював гуситський рух як першу велику революцію в ім'я загальнолюдського прогресу, яка була незрівняною в Центральній Європі за силою, піднесенням пафосом. Вбачав в призмі соціалістичний та демократичний зміст. Проте згодом, обмежив гусизм лише національно-релігійним змістом, причиною його вважав чесько-німецькі суперечності і боротьбу за виправлення церкви. Суть гусизму вбачав в національному моменті. Гусизм досяг мети - підірвав позиції німецького елементу серед духовенства та чеських містах.
Висловлювався проти прославлення істориками гусизму, тому, що це означало прославлення заколоту проти держави і суспільства. На думку Пекаржа, гуситська революція послабила чеський народ і державу, розколола суспільство на гуситську більшість і католицьку меншість, перешкодила розвитку Чехії, розірвала її зв'язки з Європою. Відповідальність за подальший розвиток країни покладав на таборитів, засуджував їх радикалізм, який в 1620 р. не дав змоги досягти угоди з католицькою церквою і призвів до спустошливих воєн.
Досліджував події ХVП-ХVШ ст. за схемою в основу якої покладено католицизм і апологію шляхти. Її діяльність оцінював лише позитивно. Ідеалізував політичну систему Австро-Угорщини, відповідальність за всілякі утиски переносив з династії Габсбургів на виконавців. В монографії "Біла Гора", її причини та наслідки" виклав своє розуміння поразки чехів у битві біля Білої Гори. Поразка, втрата незалежності, контрреформація не означали занепаду. Всіляко перебільшував роль католицизму та "німецького елементу" в розвитку чеських земель. За виключенням візантійського впливу у стародавній період чеська історія була результатом впливу Західної Європи. Риси концепції Пекаржа - антидемократизм, апологія католицизму, впливу Заходу, негативна оцінка революцій в історії, - були використані після 1938 р. німецькими окупантами та колабораціоністами.
Т.Г. МАСАРИК (1850-1937) - мав визначальне значення на розвиток історико-соціологічного напрямку.
В 1883 р. об'єднав навколо себе гурток молодих вчених, почав видавати часопис "Атенеум", в якому заперечувалася вірогідність Краледворського та Зеленогірського рукописів. Масарик розглядав історію крізь призму політичної боротьби. Праці - "Чеське питання", "Ян Гус", "Наша нинішня криза" та інші, - мають філософсько-соціологічний характер. Як послідовник давньогрецького філософа Платона, Масарик розглядав історичний світ як недосконале відбиття якогось ідеального прообразу. Суть чеської історії вбачав у досягненні гуманістичного ідеалу в якому поєднувалися б гуманізм та релігійність. Перебільшував роль релігійних уявлень в житті суспільства та інтерпретував історичний процес в релігійному дусі.
В чеській історії бачив дві тотожні епохи - чеську реформацію ХVП ст. та національне відображення XIX ст. між ними існував період контрреформації, який знищив суть "чеського гуманізму". Втіленням його була діяльність Громади чеських братів.
В праці "Карел Гавлічек" Празьке повстання 1848 р. вважав помилкою, негативно оцінював його керівників. Проповідував необхідність релігійно-морального самовдосконалення, оновлення чеського суспільства. Схвалював реформізм, соціальний лібералізм, класовий мир, національну єдність, виступав проти ідей марксизму та соціальної революції.