Смекни!
smekni.com

Італія у період об’єднання (стр. 3 из 3)

У 1869 р. був проголошений догмат непогрішності папи. Тим самим католицька церква знов показала себе оплотом мракобісся, ярим ворогом науки, передових рухів і ідей.

Лише восени 1870 р., у зв'язку з поразкою Франції у війні з Пруссією, було усунено останню перешкоду на шляху остаточного національного об'єднання Італії. Скориставшись скрутним положенням Франції, що створилося після капітуляції французької армії в Седані, війська Віктора-Еммануїла зайняли 20 вересня 1870 р. Рим. "Вічне місто" було оголошене столицею Італійського королівства. Пій IX, що зберіг владу лише в своєму римському палаці Ватикані, безуспішно протестував проти позбавлення його світської влади і оголосив себе "ватиканським в'язнем".

6. Історичні особливості процесу національного об'єднання Італії

Після 1815 р. перед італійським народом стояло складне завдання. Воно полягала в ліквідації політичної роздробленості країни, знищенні всіх засад феодалізму і абсолютизму і у вигнанні пригноблювачів-іноземців. Італійський народ зміг протягом декількох десятиліть добитися створення єдиної національної держави навіть дещо раніше, ніж німецький, не лише тому, що в ході боротьби, що розгорнулася, зумів використовувати ворожість чужоземних насильників один до одного, але і тому, що серед італійської буржуазії, було порівняно сильне революційно-демократичне крило. На чолі цього крила буржуазії стояли такі глибоко віддані народу люди, як Мадзіні і Гарібальді.

Проте революційної енергії і цієї частки італійської буржуазії все ж не вистачило, щоб повністю і до кінця, спираючись на народні низи, і перш за все на селянство, вирішити завдання, що стояли перед італійським народом. Хоча в Італії 60-х років XIX ст. "енергія буржуазії ще не була підірвана існуванням| протилежності між нею і сучасним, усвідомившим свої класові інтереси пролетаріатом", але страх перед загрожуючою селянською революцією заважав буржуазії по-якобінськи покінчити з поземельною власністю поміщиків. Італійська буржуазія опинилася недостатньо сміливою, щоб, піднявши на боротьбу міську бідноту і, головне, все селянство, забезпечити кінцеве торжество демократичних, республіканских ідеалів.

Проте, не дивлячись на незважаючи на кінцевий успіх не "демократично-бурхливого", а "ліберально-скромного" шляху національного об'єднання, боротьба Мадзіні, Гарібальді і їх однодумців з "партії дії" мала для Італії величезне історичне значення. Ця боротьба значно прискорила перетворення Італії на сучасну буржуазну державу. Вона підірвала засади ненависного австрійського панування. Героїчні традиції великих буржуазних революціонерів XIX ст. були надалі підхоплені і розвинені робітниками Італії і їх комуністичним авангардом.

Таким чином, в Італії головний тягар боротьби за національне об'єднання винесли на своїх плечах народні маси - насамперед міська дрібна буржуазія і біднота. Завершено ж було об'єднання представниками ліберальної крупної буржуазії і дворянства. Об'єднання не вирішило всіх завдань буржуазної революції, і тому подальший розвиток капіталістичних відносин відрізнявся в Італії відносною сповільненістю і протікав у формах, особливо важких для соціальних низів, при збереженні монархії і поміщицькогоземлеволодіння.