Смекни!
smekni.com

Княгиня Ольга (стр. 1 из 3)

Свята рівноапостольна велика княгиня Ольга (у хрещенні Олена), дружина Київського князя Ігоря, увійшла в історію як великий творець державного життя й культури Київської Русі. Ольга – перша жінка на Русі, віднесена Церквою до лику святих.

Стать цієї державної жінки є однією з найцікавіших загадок середньовічної історії. Загадкове саме її походження, овіяне чисельними легендами і переказами. «Повість минулих літ» оповідає, що в 903 р. із Пскова молодому князю Ігореві привели дружину Ольгу. За однією легендою Ольга – дочка простого перевізника, за іншою – дочка боярина, ще інші джерела оповідають про князівське походження. Існує також гіпотеза, що княгиня Ольга – дочка князя Олега, бо ім'я Ольга, Олег – Helga – у скандинавських мовах означає «мудрий», «віщий», «святий».

Найбільш вірогідна теорія про болгарське походження княгині Ольги. Володимирський літопис повідомляє, що «Ігоря же жени (Олег) в Болгарах, поят же за него княжну, именем Ольгу. И бысть мудра велмы…». «Й приведоша ему жену от Плескова именем Ольгу».

Місто Плесков – болгарський град, який під пером численних переписувачів літопису перетворився у більш відомий східному слов'янству град Псков. Втім, є думка, що Псков колись також мав назву Плесков, а згодом перетворився у Псков під пером літописців. Думка ця нейтральна, оскільки літописців люди не читали в ті часи, літописи – це не популярна щоденна преса, і ніхто не міг знати, як і що пишуть літописці. А в народній пам'яті не збереглося імені Плескова. Перша згадка Пскова в літописі під датою 903 рік у зв'язку з одруженням Ігоря та Ольги.

В «Житії» Ольги також вказується, що вона народилася в «Плесковой стране». Деякі сучасні дослідники вважають, що болгарське походження княгині Ольги могло б дати цікаве пояснення такій дивовижній пристрасті її сина Святослава до Болгарії, який в період занепаду Болгарського царства більше за візантійців мав право на болгарський престол.

Багато таємниць, які зараз намагається розв'язати історична наука, пов'язані з родиною Ольги. Можливо, вона була близькою родичкою, або навіть внучкою знаменитого царя Болгарії Симеона.

В легенді розповідається, як одного разу син князя Рюрика Ігор під час полювання захотів переправитися на інший берег річки. Він гукнув юнака, який правив човном, і, коли той підплив, з подивом помітив, що то була дуже вродлива дівчина. Коли він заговорив з нею, то був зачарований її розумом та скромністю. Не лише зовнішньою вродою, а й надзвичайною красою розуму й серця, цнотливістю й чистотою, бо не спокусилася на двозначні натяки молодого Ігоря. Вона запала йому в душу і через кілька років милістю Божою молодий князь, згадавши про цю незвичайну дівчину-красуню, назвав її своєю нареченою.

Народ опоетизував образ юної Ольги, доньки звичайного перевізника, яка завдяки своїй мудрості піднялася до князівського престолу.

Юність княгині Ольги збіглася в часі з другою половиною правління Олега, часом бурхливих подій – походів на Візантію, Прикаспій, військових перемог і поразок, злетів і падінь.

Кожна з тих подій навіки закарбувалася в серці мудрої й мужньої княгині, яку Боже Провидіння ніби готувало до власних висот і випробувань, а найвищою стала її духовна висота – Богоспілкування, прийняття нею святого таїнства хрещення, а також сприяння поширенню християнства на Русі ненасильницькими методами.

З історії відомо, що близько 913 р. князь Олег здійснив великий похід на Каспійське море, пограбував Азербайджан, однак, повертаючись додому, його ослаблене походом військо зазнало на Нижній Волзі страшної поразки від мусульман, які були на службі в хозарів.

До Києва князь Олег уже не повернувся, а чоловік Ольги Ігор Рюрикович у 35 років став правителем Київської Русі.

914 року князь Ігор завоював древлян, 915-го – виступив проти печенігів.

Зближення Візантії й Русі історія засвідчує 930 року: за згодою з візантійським імператором Романом І руські дружини захопили хозарське місто Самкерц на Таманському березі Керченської затоки, але їх розбив хозарський полководець Песах.

941 року під тиском хозар князь Ігор виступив проти Візантії, її столиці Константинополя, але зазнав поразки. Через три роки князь Ігор знову пішов проти Візантії, з якою було укладено мир.

Бурхливі події зовнішнього життя Київської Русі та зайнятість князя Ігоря змусили княгиню Ольгу самій зайнятися розв'язанням численних державних справ, зокрема взяти на себе високу місію формування духовної культури освічених киян, серед яких дедалі більше з'являлося християн.

Княгиня Ольга спиралася у своїх справах на цих людей, поступово схиляючись до їхньої віри.

942 року в Ігоря й Ольги народився син Святослав, який єдиний з дітей княжої родини увійшов в історію.

Скоро після того, як був укладений мир з Візантією, відбулась одна з найцікавіших подій в історії Русі Х ст. – древлянське повстання 945 р., причиною якого стала спроба Ігоря запровадити в Іскоростені повічний збір данини. Повсталі древляни убили Ігоря й рушили на Київ. Однак Ольга, котра лишалася у Києві з малим Святославом, зуміла обхитрити їх і згодом розгромила. Вона швидко й жорстоко помстилася за чоловіка. Літописець Нестор так розповідає про цю помсту та про початок князювання Ольги. Після вбивства Ігоря древлянські посли приїхали до Києва і запропонували Ользі піти заміж за їхнього князя Мала. Княгиня веліла тих послів разом з човном, на якому припливли, скинути в глибоку яму, викопану за городом на теремному дворі, і потім закопати живими.

Розправившись таким чином зі сватами, Ольга звернулася до древлян з проханням прислати за нею найбільш знатних мужів – князівського роду, бояр, купців. Коли ті прибули до Києва, Ольга наказала витопити баню, яку потім запалили разом з послами. Такими були перші дві її помсти древлянам.

Сватання князя Мала на Ольгу, на думку дослідників, відбивало пережитки матріархату, архаїзм у поглядах древлян. Дії Ольги – поховання сватів у човні, наказ витопити баню для послів – прикмети поховального обряду, що сягають сивої давнини й пов'язані з кривавою помстою.

Третя помста за жорстокістю була найстрашнішою. Ольга сповістила древлян про своє бажання поплакати над труною чоловіка і вчинити тризну. Поблизу міста Іскоростеня наказала вона насипати величезний курган. Коли ж древляни повпивалися, Ольжині отроки посікли їх п'ять тисяч.

Наступного року княгиня зібрала військо, взяла з собою малолітнього сина Святослава, воєводу Свенельда й рушила в Древлянську землю, щоб остаточно «примучити», тобто приборкати древлян та обкласти їх тяжкою даниною. Битву було виграно, але древляни втекли й зачинились у своїх градах. Облога тривала цілий рік, доки Ольга не запропонувала древлянам відкупитися малою даниною: од двора по три голуби і по три горобці. Кожному з птахів Ольга звеліла прив'язати трут з вогнем й, коли смеркнеться, відпустити на волю. Птахи полетіли у свої гнізда, і спалахнув Іскоростень з усіх боків одночасно. І побігли люди з міста, а воїни Ольги ловили їх… Так узяла Ольга город хитрощами, старійшин його спалила, багато людей побила або віддала у рабство, а решту примусила платити тяжку данину. Дві третини її одержав Київ, а третину – Вишгород, що був Ольжиним городом.

Так літописець Нестор у «Повісті временних літ» розповів про початок князювання Ольги та її помсту древлянам.

Попередники Ольги на київському престолі були надто заклопотані численними війнами то з сусідами, то з іншими державами і не мали часу звертати велику увагу на внутрішнє влаштування своєї власної держави. Ця відповідальна робота випала на долю княгині Ольги. Вона обїздила на санях і на возі майже всі свої володіння – по Десні, Мсті, була у Новгороді, Пскові. Щоб оцінити цей подвиг, треба уявити тодішні дороги і способи пересування на них. Але це була не просто подорож – водночас Ольга закладала нові села, погости, міста, наставляла в них урядників. А найголовніше: вперше в історії київської держави встановила норми податків: «устави», «уроки», «дані», «оброки». Смерть чоловіка примусила її звернути увагу на оподаткування феодальних повинностей. Цікавий факт розподілу тієї данини. Відомо, що данину, яку давали древляни, ділили на три частини. Одна ішла на користь княжого міста Ольги – Вишгорода. Дві третини забирав Київ. Можна вважати, що цей спосіб поділу данини стосувався не лише деревлянської землі. Це свідчить про те, що феодальний київський уряд ясно усвідомлював ідею необхідності державного прибутку, та водночас намагався не забувати і власних потреб, які задовольняв, звичайно ж, за рахунок держави. Внутрішня реформа Ольги щодо впорядкування податків торкнулась ще однієї сторони державного прибутку – добування хутра, яке в той час становило одну з найвагоміших статей доходу державного бюджету, – відомо, що Русь торгувала з іншими державами передусім хутрами, а «куна» була формою валютного обміну.

Тож Ольга розпорядилася ставити «перевісища» та «ловища» по Дніпру і Десні – очевидно, з цих територій, відгороджених перевісищами й визначених як ловища, брали хутра для торгівлі з європейськими та арабськими країнами.

Ще одну регламентацію щодо господарчих справ запровадила княгиня Ольга – вона ставила «знамення», тобто, визначалися дерева з бджолиними роями, звідки для держави брали мед та віск, що були також предметами вивозу із Київської Русі. Про це свідчить ще перший відомий нам Рафальштеттенський митний статут (880 р. або 876 р.), яким встановлювалося мить на товари, які возили з Русі до Боварії. Тут мова йшла саме про торгівлю воском.

Княгиня Ольга заклала укріплене «місто Володимира». У ньому вона разом з онуками й улюбленим майбутнім великим князем Володимиром витримала страшну печенізьку облогу. Княгиня Ольга активно розбудовувала стольний Київ, його палацово-храмовий комплекс. За літописними свідченнями, у всій землі Київської Русі поступово було наведено лад.

Не менш мудрою була й зовнішня політика княгині Ольги, яка виявилася ефективною на наступні 200 років. Княгиня провадила самостійний багатовекторний курс, домагаючись для країни рівноправних відносин з могутніми сусідніми державами – Візантією, Німеччиною, з грецьким Сходом і латинським Заходом.