У другій половині XVII ст. Нідерландська Ост-Індська компанія зміцнила свою владу на Малайському архіпелазі, Молуккських о-вах, на Сулавесі і Західній Яві. Більше того, вона перейшла до територіальної експансії, на протязі другої половини XVII – першої половиниXVIII ст. вона підкорила держави Яви і Мадури. В Індії НОІК зміцнила свої позиції на Малабарському березі, в Короманделі і Бенгалії, на Цейлоні – південно-західних і північних районах о-ва. В Африці голландці захопили ряд важливих пунктів на західному побережжі – Аргуїн, Гуре, Ельміну, Сьєра-Леоне. В 40 – 50х роках XVII ст. виникли голландські колонії на о-ві Маврикій і Мисі Доброї Надії (Капська колонія). Третім районом голландської імперії стала Америка., Гвіана, деякі із малих Антильських островів, бразильським побережжям. Була заснована голландська колонія в Північній Америці, у гирлі р. Гудзон (Нові Нідерланди).
Англійська Ост-Індська компанія довгий час задовольнялась створенням окремих факторій на Молуккських островах, Сулавесі, Яві, Суматрі, в Індії і Сіамі. Хоча англійці теж досить активно боролися з португальцями (в 1615 р. вони розбили біля Сурата португальський флот, а в 1622 р. допомогли Персії вигнати португальців із Ормуза), як правило, вони слідували за більш сильними голландцями (Голландія в серединіXVII ст. мала на Сході в 70 разів більше кораблів ніж Англія). Дуже скоро конкуренція з голландцями, які мали більш міцний фундамент у ПСА, привели до війни між компаніями, які суперничали.
В 1619 р. голландський флот в декількох боях розгромив англійський у Сіамській затоці і Зондській протоці, а на початок 20-х років голландці витіснили своїх суперників із Молукк. Остаточний удар по Англійській Ост-Індській компанії в ПСА завдала так звана амбонська різня, коли в лютому 1623 р. службовці англійської факторії о-ва Амбон були звинувачені голландським губернатором в змові проти нього і страчені. В боротьбі за прянощі перемогла Голландія, а англійці змушені були шукати інші райони для своєї торгової діяльності. І вони сконцентрували свою увагу на Індії. Їм вдалося отримати ряд торгових привілеїв в Могольській імперії, і з 1615 р. там розпочався швидкий ріст англійських факторій (Сурат, Масулипатам, Мадрас, Пуликат).
Положення стало змінюватися з другої половини XVII ст., коли почалися торгові війни, які заповнили історію колоніалізму аж до кінця XVIIІ ст. Не дивлячись на збереження і навіть розширення своєї колоніальної імперії на протязі цього часу, Голландія поступово втрачає колоніальну, морську і торгову гегемонію. В трьох англо-голландських війнах другої половини XVII ст. колоніальна і морська могутність Нідерландів була зламана, а четверта англо-голландська війна (1780 - 1784) закріпила англійську перевагу. Голландія втратила більшу частину колоній в Америці і Африці і зуміла зберегти володіння в Азії тільки дякуючи англо-французькому суперництву, яке розпочалося в кінці XVII ст.
Після війн епохи Французької революції і Наполеона Голландія, яка стала другорядною державою, втратила ще ряд колоній, а за Лондонським договором 1824 р. відмовилася на користь Англії від володінь в Індії і Малайї (взамін англійської факторії на Суматрі) і визнала захоплення в 1819 р. Англією о-ва Сінгапур. Основною (практично єдиною) колонією Голландії в Азії залишилася Індонезія, яку Нідерланди зуміли зберегти і змушені були допустити туди англійський капітал (після війни 1780 – 1784рр.).
З другої половини XVII ст., коли на авансцену колоніальної політики виходять Англія і Франція, боротьба між ними проходить червоною ниткою через всю історію полонізму XVIIІ і більшості ХІХ ст.
Після закінчення епохи громадянських війн і зміцнення абсолютної монархії почалася французька колоніальна експансія. При Людовіку XІV була заснована Французька Ост-Індська компанія (ФОІК), з’явилися перші опорні пункти в Індії (Чандранагар, Пондішері), були захоплені території у Північній Америці (Луїзіана), розширена колонізація Канади і Антильських островів.
Відсталість соціально-економічного і політичного, феодально-абсолютистського ладу у Франції, засилля дворянства, безправ’я буржуазії, деспотизм королівської влади, бюрократичні методи керівництва колоніальною політикою наперед визначили кінцеву поразку Франції в боротьбі з Англією за колонії. Французька Ост-Індська компанія, яка виникла в 1664 р., була поставлена під повний контроль уряду, від якого залежало її фінансування; придворні чиновники управляли володінням компанії, командували її армією і флотом. Компанія виявилася набагато слабшою свого основного суперника – Англійської Ост-Індської компанії, в 1708 р. остання була реорганізована за зразком голландської і опиралась не тільки на підтримку парламенту і королівської влади, але і на підтримку могутнього Сити. Головними районами англо-французьких зіткнень стали Північна Америка, Антильські острови та Індія.
У війні за Іспанську спадщину (1701 - 1714)Англія не допустила переходу до Франції іспанських колоній, захопила Гібралтар, забрала в Іспанії право асьєнто – поставки африканських рабів в іспанські володіння в Америці.
Основна боротьба між Англією і Францією за першість в Індії, яка стала головним об’єктом англо-французького суперництва в Азії, розгорнулася з 40-х років XVIIІ ст.
У війні за Австрійський спадок (1740 - 1748) французи, спираючись на свою військово-морську базу на о-ві Маврикій, захопили Мадрас – центр англійських володінь в Індії. В особі губернатора Пондішері Дюплекса англійці зустрілися з розумним противником, який уміло використовував протиріччя між індійськими князями для зміцнення позицій Французької Ост-Індської компанії і який створив перші загони сипайської (із місцевих жителів) армії. Боротьба між компаніями в Індії продовжувалася і після Аахенського миру, який завершив війну в Європі. В кінці 40-х років XVIIІ ст. у Південній Індії переважаючим став вплив Франції. Але в Семилітній війні (1756 - 1763) капіталістична Англія, яка стала на шлях промислового перевороту, завдала феодально-абсолютистській Франції важкої поразки і остаточно підірвала колоніальну міць союзниці останньої – Іспанії. Франція втратила Канаду і ряд островів у Вест-Індії. Остаточну поразку вона потерпіла в Індій: англійці розбили французів під Вандевашем і захопили Пондішері. За умовами Паризького миру 1763 р. Франція відмовилася від своїх володінь в Індії і обіцяла не будувати укріплень у п’яти містах (в тому числі і Пондішері), які їй були повернуті. Перемога Англії відкрила їй шлях до утвердження панування в Індії.
Англія почала процес завоювання Індії: в 1757 – 1764 рр. була захоплена Бенгалія, в 1799 р. підкорено сильну державу Південної Індії – Майсур, в 1818 р. англійці розгромили маратхів. Із захопленням Пенджабу в 1849 р. завоювання Індії було завершено. Опираючись на володіння в Індії, англійці активізували свою діяльність і в інших країнах Азії. В 1786 р. вони захопили о-в Пінанг чим поклали початок експансії у Малайї, в 1824 р. почали першу війну з Бірмою.
Суперництво Англії і Франції за колонії продовжувалося в нову історичну епоху, яка наступила після Французької революції XVIIІ ст. Захоплення Бонапартом Єгипту, який формально входив до складу Османської імперії (1799 р.), був спробою Франції стати твердою ногою на Сході. Але єгипетський похід закінчився розгромом французів (1802 р.).
Англія спираючись на свою промислову, торгову і морську могутність, не тільки зуміла утримати позиції в колоніях, але і значно зміцнити їх. Крім нових територіальних надбань в Індії в тому числі французьких володінь у Бенгалії і на Коромандельському березі, Англія ніби захищаючи права штатгальтера Нідерландів, якого в 1795 р. вигнали французькі війська, захопили в 1795 – 1796 рр. Капську колонію, Цейлон, Малакку, голландські форти і факторії на Суматрі, а також о-в Амбон і о-ви Банда в Малайському архіпелазі. В 1811 р. англійці захопили Яву і о-ви Банка і Біллітон біля східного побережжя Суматри. Хоча згідно Лондонської конвенції 1814 р. і угодою на Віденському конгресі 1814 – 1815 рр. Англія повернула Голландії більшість колоній, вона зберегла Капську землю, Цейлон і ряд островів у Вест-Індії.
Історія людства почала набувати істинно всесвітній характер з епохи Великих географічних відкриттів і часу створення колоніальної системи. Колоніальна система, зв’язавши воєдино світ, одночасно поділила його на дві групи країн: метрополії і колонії. На одному боці виявилась група капіталістичних націй, на іншому – велика кількість народів, за рахунок яких в значній мірі відбувався розвиток капіталізму в метрополіях.
Коли ми говоримо про роль раннього колоніалізму в капіталістичному розвитку Західної Європи (і Північної Америки), в тому числі і в складуванні основ первісного нагромадження, слід відмітити наступне. В останній час (перш за все як реакція на заперечення первісного значення ендогенних факторів ґенези капіталізму, які панували раніше) підкреслюється, що європейська колоніальна торгівля складала в XVI – XVIII ст. незначну частину зовнішньоторгового обігу Азії і у зв’язку з цим не могла грати вирішальної ролі в процесі первісного нагромадження. Підкреслюється також, що в торгівлі Заходу із Сходом останній мав активний торговий баланс, так як на початковому етапі колоніальної експансії він не міг служити реальним ринком збуту для європейських товарів. Не заперечуючи цього, важко заперечувати стимулюючий вплив колоніальної експансії і формування світового ринку на зміцнення капіталізму в Європі (Нідерланди і Англія, до певної міри – Франція і балтійський регіон). Тут слід звернути увагу на дві обставини. По-перше, по мірі розширення колоніальної експансії і зміни її лідерів росли прибутки від торгівлі зі Сходом та прямого пограбування, а також експлуатації населення його регіонів (Бенгалія – у XVIII ст., Ява – у XVIІ– XVIII ст.). По-друге – втягнення в систему світового ринку робило вплив на загальну структуру європейських країн капіталізму (нагромадження капіталу, технічний прогрес, ріст міст, особливо портових, розвиток транспорту, економічні інститути – страхування, банківська справа і т. д.).