регистрация / вход

Функції та принципи державного управління

Характеристика державного управління як виду соціального управління. Аналіз функцій та принципів державного управління. Функції та організація санітарно-епідеміологічного нагляду у сфері забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення.

міністерство освіти і науки україни

ХМЕЛЬНИЦЬКЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

ЗАОЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ВІДДІЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ СПЕЦІАЛІСТІВ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ „ПРАВОЗНАВСТВО”

Навчальна дисципліна:

адміністративне право України

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Варіант № 10

Виконав: Тисяк Л., студент

третього курсу, група №2 ВПО

Перевірив:

Хмельницький

2007

План

1.Дайте характеристику державному управлінню як виду соціального управління. Проаналізуйте функції та принципи державного управління

2.Розкрийте поняття, функції та організацію санітарно-епідеміологічного нагляду

3. Завдання

4. Нормативно-правові акти та література

1. Дайте характеристику державному управлінню як виду соціального управління. Проаналізуйте функції та принципи державного управління.

У вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі немає за­гальновизнаного поняття державного управління, що пов'яза­но з різними підходами до розв'язання цього важливого пи­тання. Державне управління тлумачать з погляду змісту, сут­ності, форм, яких воно набуває і в яких функціонує, відмежування від інших форм (видів) державної діяльності (законодавчої, судової). Представники загально-соціологічних наукових напрямів під час дослідження проблем управління виходять з його реального змісту як специфічного виду су­спільної діяльності, спрямованої на систематичне здійснення певного впливу людей на суспільну систему в цілому або на її окремі ланки, на підставі пізнання й використання властивих системі об'єктивних закономірностей і тенденцій, з метою за­безпечення її функціонування та досягнення поставлених цілей.

«В адміністративно-правовій науці найпоширенішим є по­няття державного управління як самостійного виду держав­ної діяльності, що має організуючий, виконавчо-розпорядчий, підзаконний характер, особливої групи державних органів (по­садових осіб) щодо практичної реалізації функцій і завдань дер­жави в процесі повсякденного й безпосереднього керівництва економічним, соціально-культурним та адміністративно-по­літичним будівництвом»1 . Незважаючи на деякі відмінності, всі автори відзначають організуючий, виконавчо-розпорядчий характер управлінської діяльності, спрямований на виконан­ня завдань і функцій держави.

Особливості сучасного державного управління, його еволю­ція пов'язані з процесами зміни соціально-економічної та по­літичної систем. Значення держави та її управління економі­кою і соціально-культурною

1 Адміністративне право України. (підручник для юридичних вузів і факультетів. / Ю.П, Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Паращук та ін.); за ред.. Ю.П. Битяка. –Харків. «Право». 2000. -520с.

сферою за сучасних умов не тільки не послаблюються, а й посилюються, про що свідчить інтен­сивна правотворча діяльність, спрямована на регулювання відносин у цих сферах. Конституція України також дозволяє державі активно впливати на економічні, соціальні, культурні, політичні процеси, на формування ринку й ринкових відно­син. Звичайно, діяльність держави та її органів не завжди можепозитивно впливати на ринкові процеси, але органи виконав­чої влади якраз і створюють для стимулювання державою рин­кової економіки. Цю діяльність і мають оцінювати за резуль­татами функціонування управлінської системи, змінами в ме­тодах управління, його характері.

Зміни в соціально-економічній системі й державному ладі, перехід до ринкових відносин, місцевого самоврядування обу­мовили зміни в мотивації та методах державного управління — воно не зводиться лише до прямого управління економікою та соціально-культурною сферою, прямого управління діяльністю окремих підприємств і установ з боку вищих органів на основі принципу «влада — підкорення». Відбувається процес розроб­лення заходів, спрямованих на стимулювання самостійності в діяльності підприємств і установ, пошук напрямів заохочення такої діяльності. Владна управлінська діяльність може вияв­лятися по-різному, а державне регулювання має свої особли­вості не тільки в сферах економіки, соціальної, культурної, ад­міністративно-політичної діяльності, а й у окремих галузях.

У деяких випадках управління пов'язано з безпосереднім розпорядництвом, носить «командний характер», ґрунтується на імперативних приписах, заборонах, що обмежують са­мостійність. Проте воно дедалі більше здійснюється у формі нормативного регулювання, використання дозволів і рекомен­дацій, надання допомоги, сприяння й координації. Застосуван­ня лише жорстких варіантів управління суспільними процеса­ми суперечить заданій моделі розвитку суспільства, та й сама система вже не «дозволяє» державі втручатися в усі питання управління й практичної діяльності, як це було до проголошен­ня Україною незалежності. Державне управління і зараз охоп­лює ті самі галузі та сфери суспільства, але його роль у них стає новою, принципово змінюється вплив на здійснювані про­цеси. Превалюючого значення набуває функція державного регулювання, від якої жодна держава не може відмовитися, оскільки законодавство поширюється на всі галузі та сфери і є прерогативою держави. Однак законодавче регулювання саме значною мірою залежить від того, державними чи недержав­ними є ті чи інші об'єкти та які структури здійснюють управ­ління галуззю, сферою, об'єктом. Від цього залежить і рівень державного впливу на розв'язання питань управління й діяльності. Але в основі того, що відбувається, все ж таки лежать особливості й значення галузей і сфер, а також процеси прива­тизації, зміни форм власності, лібералізації цін, розвитку зов­нішньоекономічної діяльності тощо, які впливають на від­повідні галузі та сфери.

Система державного управління складається з повсякден­ного здійснення певних функцій. Термін «функція» застосо­вують для позначення діяльності будь-яких державних органів незалежно від їх мети. Функціонувати — значить діяти, бути в дії, виконувати обов'язки. Функція є і обов'язок, і коло діяль­ності, й призначення. Функція управління як поняття — це певний напрям спеціалізованої діяльності виконавчої влади, зміст якої характеризується однорідністю та цільовою спря­мованістю.

Характер завдань, пов'язаних із управлінням, впливає на сутність управлінських функцій. Завдання, що здійснюють органи державного управління, є вельми різноманітними. Кож­на управлінська акція передбачає наявність певної мети та ви­користання для її досягнення відповідних засобів. Сутність і призначення управлінських функцій обумовлено системою соціально-економічних, соціально-політичних та інших чин­ників, що існують у державі1 .

1 Див.: Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Авер'янова В.Б. - К.: Юрінком Інтер, 1998. – с. 59.

Відповідно до ст. З Конституції України права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяль­ності держави1 .

Змістом виконавчої влади як самостійного виду державної діяльності є комплекс функцій, у яких безпосередньо вияв­ляється владно-організуючий зміст державного управління, яке здійснюють у різних процесуальних формах через пос­тійний інформаційний обмін між суб'єктом та об'єктом управління на основі прямих і зворотних зв'язків. Функція управлін­ня пов'язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльність по виконанню намічених завдань і одержаний ре­зультат.

Функції управління — це відносно самостійні й однорідні частини змісту управлінської діяльності, в яких виражається владно-організуючий вплив суб'єкта управління на об'єкт.

Отже, функцію державного управління можна визначити як частину управлінської діяльності держави, яку здійснюють на основі закону чи іншого правового акта органи виконавчої влади притаманними їм методами для виконання завдань дер­жавного управління.

Особливості державного управління полягають також у тих функціях, на виконання яких його спрямовано. Ці функції складають зміст державного управління як самостійної фор­ми діяльності, що має певну мету, однак запланований резуль­тат може бути досягнутий лише в разі правильного встанов­лення завдань управління, забезпечення матеріальними, люд­ськими ресурсами, законодавчою основою, об'єктивною інформацією.

Державне управління як вид соціального управління обо­в'язково містить три елементи: прийняття рішення, його вико­нання та контроль за реалізацією. Державне управління — це частина державної діяльності, що має своїм основним призна­ченням здійснення виконавчої влади. Державний

1 Див.: Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР//ВВР.- 1996.- № 30 Ст. 141. (зі змінами та доповненнями внесенеми Законом України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV.) ст. 46

характер та­кого управління полягає в тому, що в його процесі реалізуються завдання, функції та інтереси держави. Для його здійснення створюють спеціальні органи (встановлюють посади), які діють у рамках законів і в межах своїх повноважень.

Виконавча діяльність є основним призначенням державно­го управління й складає першу, найважливішу його сторону. Разом з тим, для безпосереднього управління економікою, со­ціально-культурним будівництвом і адміністративно-політич­ною діяльністю характерною є розпорядча діяльність, яка ста­новить інший бік державного управління. Виконавча й розпо­рядча діяльність органів виконавчої влади виявляється у відносинах влади і підпорядкування, наданні суб'єктам, що її здійснюють, юридично-владних повноважень.

Як самостійній формі державної діяльності державному управлінню притаманні характерні риси, що випливають з його природи — здійснення виконавчих і розпорядчих повноважень:

а) загальнодержавний характер, оскільки воно охоплює най­важливіші сторони життя держави й суспільства;

б) спрямованість на виконання Конституції та законів Ук­раїни (підзаконна діяльність);

в) юридично-владний, розпорядчий характер;

г) організаційний зміст, за допомогою якого досягають ре­гулювання й координації спільної праці людей;

ґ) активність і цілеспрямованість, має безпосередніми об'єк­тами свого впливу галузі економічного, соціального й адміні­стративно-політичного будівництва;

д) безперервне та постійне здійснення.

Змістом державного управління є комплекс функцій, які називаються функціями управління. Через їх реалізацію суб'єк­ти виконавчої влади здійснюють управлінські процеси, дося­гають поставленої мети. Функція управління пов'язує в одне ціле запланований результат, практичну діяльність з виконан­ня намічених завдань і одержаний результат. Запланований результат може бути досягнутий лише у разі, коли правильно, з урахуванням реальних можливостей (забезпечення матері­ально-фінансовими, людськими ресурсами (фахівцями), об'єк­тивною інформацією, законодавчою основою тощо) визначе­но управлінські завдання. Функції державного управління є відносно самостійними елементами виконавчої державної діяльності, що здійснюється на основі закону чи іншого право­вого акта спеціальною системою органів виконавчої влади при­таманними їм методами. За мету функції управління мають ви­конання завдань держави та суспільства шляхом владно-орган­ізуючої діяльності в різних процесуальних формах.

Державне управління здійснюють відповідно до принципів (засад), закріплених Конституцією України. В сучасній юри­дичній літературі систему принципів державного управління, як правило, не розглядають. Проте слід зазначити, що будь-яка діяльність, а тим більш управлінська, має певну основу. Конституція України дозволяє віднести до принципів держав­ного управління такі: відповідальності органів виконавчої вла­ди (посадових осіб) за доручену справу перед людиною і дер­жавою; верховенства права; законності; участі громадян та їх об'єднань в управлінні; рівноправності громадян в управлінні; гласності.

Принцип відповідальності органів виконавчої влади (посадо­вих осіб) за доручену справу перед людиною і державою випли­ває зі змісту статей 3,17,19 Конституції України тощо. Згідно зі ст. З Конституції держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Органи виконавчої влади відповідальні перед Президентом України, підконтрольні й підзвітні Верховній Раді України в межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України, органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним і обласним радам у межах, установлених законом. Рішення ви­щих органів є обов'язковим для нижчих згідно з розподілом їх повноважень. Взаємовідносини вищих і нижчих органів вико­навчої влади здійснюються на основі субординації.

Принцип верховенства права в Україні закріплений у ст. 8 Конституції. Відповідно до нього Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. За­кони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України й повинні відповідати їй.

Принцип законності безпосередньо пов'язаний з принципом верховенства права і з нього випливає, а також базується на по­ложеннях Конституції України, згідно з якими Україна є суве­ренною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Органи державної влади й органи місцевого самовря­дування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законність повинна бути реальною. Закон став в Україні основним джерелом права, прийнятим відповід­но до Конституції. Реальність законності гарантовано насампе­ред обов'язком державних органів та їх посадових осіб додер­жуватися її, відповідальністю перед народом України, а також судовим контролем (у тому числі з боку Конституційного Суду України), прокурорським наглядом, контролем з боку спеціаль­но створених органів виконавчої влади (інспекцій, адміністрацій, комісій, комітетів) і правом громадян на звернення в державні та громадські органи, в тому числі суд.

Відповідно до ст. 38 Конституції України1 громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, всеук­раїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів державної влади та органів місцевого са­моврядування. У здійсненні функцій державного управління громадяни беруть участь шляхом об'єднання в

1 Див.: Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР//ВВР.- 1996.- № 30 Ст. 141. (зі змінами та доповненнями внесенеми Законом України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV.) ст. 4

політичні партії та громадські організації. Через такі об'єднання громадяни здійснюють захист своїх прав і свобод, задовольняють по­літичні, економічні, соціальні, культурні та інші інтереси. Громадяни користуються рівним правом доступу до держав­ної служби, а також до служби в органах місцевого самовряду­вання. Вони мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Обмеження на участь у державному управлінні встановлюються виключно законом (засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, недієздатні).

Принцип гласності в державному управлінні пов'язано на­самперед з вільним доступом громадян до інформації про діяльність органів виконавчої влади всіх рівнів, окрім відомо­стей, які є державною таємницею або іншою захищеною зако­ном таємницею. Кожному гарантовано право вільного досту­пу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Таку інфор­мацію ніким не може бути засекречено (ст. 50 Конституції).

Кожному гарантовано право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, а недоведені є нечинними.

Стаття 32 Конституції гарантує кожному судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шко­ди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поши­ренням такої недостовірної інформації.

2. Розкрийте поняття, функції та організацію санітарно епідеміологічного нагляду.

Законом України «Про забезпечення санітарного та епіде­мічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р.1 вре­гульовано суспільні відносини, що виникають у сфері забезпе­чення санітарного й епідемічного благополуччя населення, визначено відповідні права й обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян у цій сфері, вста­новлено порядок організації державної санітарно-епідеміоло­гічної служби та здійснення державного санітарно-епідеміоло­гічного нагляду в Україні.

Відповідно до Положення про державний санітарно-епіде­міологічний нагляд в Україні2 такий нагляд здійснюють уста­нови й заклади державної санітарно-епідеміологічної служби системи МОЗ України: Головне санітарно-епідеміологічне управління МОЗ України; управління з медичних проблем аварії на Чорнобильській АЕС МОЗ України; центральна са­нітарно-епідеміологічна станція МОЗ України; Кримська рес­публіканська санітарно-епідеміологічна станція; обласні, міські, районні, районні у містах санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції; центральні санітарно-епідеміо­логічні станції на залізничному, повітряному, водному транс­порті, санітарно-епідеміологічні станції на залізницях, а також станції басейнів і портів; відповідні установи, заклади, з'єднан­ня, частини й підрозділи державної санітарно-епідеміологіч­ної служби Міноборони, МВС, Держкомкордону, Служби без­пеки України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очо­лює головний державний санітарний лікар України — перший заступник Міністра охорони здоров'я України.

1 Див:. Закон України від 24 лютого 1994 року "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" // ЗУ. - Т.6. – С.197-220.

2 Див:. Постанова КМУ від 22 червня 1999 року №1109 "Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні" //ОВУ. -1999. - №25. - Ст.1178.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною служ­бою АРК здійснює головний державний санітарний лікар АРК.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною служ­бою області, міст Києва та Севастополя здійснює відповідно головний державний санітарний лікар області, міст Києва та Севастополя, якого призначає на посаду й звільняє з посади головний державний санітарний лікар України за погоджен-ням із відповідною обласною, Київською та Севастопольською міською державною адміністрацією.

Державну санітарно-епідеміологічну службу в районі, місті, районі в місті очолює головний державний санітарний лікар відповідно району, міста, району в місті.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною служ­бою на водному, залізничному, повітряному транспорті здійснює відповідно головний державний санітарний лікар водного, залізничного та повітряного транспорту, якого при­значає на посаду та звільняє з посади головний державний са­нітарний лікар України.

Здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагля­ду є найважливішим напрямом діяльності державної санітар­но-епідеміологічної служби. Його мета — контроль за додер­жанням юридичними та фізичними особами санітарного зако­нодавства, попередження, виявлення й усунення шкідливого впливу небезпечних чинників на здоров'я людей і застосуван­ня в необхідних випадках заходів правового характеру щодо порушників.

Для виконання покладених на них завдань органи санітар­но-епідеміологічного нагляду мають право застосовувати ад­міністративно-попереджувальні заходи, заходи адміністратив­ного припинення та заходи адміністративного стягнення.

До адміністративно-попереджувальних заходів, зокрема, належать: відвідування об'єктів для проведення перевірок до­держання санітарного законодавства; витребування від юри­дичних осіб і громадян даних, що характеризують санітарний та епідемічний стан об'єктів, здоров'я людей; введення каран­тину; проведення обов'язкових профілактичних щеплень; обо­в'язковий медичний огляд стану здоров'я відповідних груп працівників, громадян тощо.

Заходи адміністративного припинення застосовують у ви­падках, коли в примусовому порядку необхідно припинити протиправні дії та запобігти їх шкідливим наслідкам. Прикла­дами таких заходів можуть слугувати: вимога до порушника санітарного законодавства припинити протиправну поведінку; обмеження, тимчасова заборона чи припинення будівництва, реконструкції та розширення об'єктів; обмеження, зупинення чи заборона викидів (скидання) забруднюючих речовин; вилучення з реалізації продуктів харчування, хімічних і радіоак­тивних речовин, біологічних матеріалів; опечатування при­міщень, джерел енергії, агрегатів, механізмів та іншого облад­нання.

Адміністративні стягнення накладають за вчинення право­порушень, передбачених КпАП у сфері, яку розглядаю. У КпАП встановлено адміністративну відповідальність за: пору­шення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних пра­вил і норм (ст. 42); виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препара­ти понад гранично допустимих рівнів концентрації (ст. 42і ); заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених про­дуктів харчування чи іншої продукції (ст. 422 ); виробництво, зберігання, транспортування або реалізацію продуктів харчу­вання чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганіз­мами та іншими біологічними агентами понад гранично допус­тимих рівнів (ст. 423 ); незаконне виготовлення, придбання, збе­рігання, перевезення, пересилку наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); ухилення від обстеження й профілактичного лікуван­ня осіб, заражених венеричною хворобою (ст. 45); порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалі­зації та застосування донорської крові або її компонентів і пре­паратів (ст. 45і ); умисне приховування джерела зараження ве­неричною хворобою (ст. 46) тощо1 .

Справи про ці правопорушення розглядають адміністра­тивні комісії, районні (міські) суди (судді), органи внутрішніх справ (міліції), органи, установи й заклади державної санітар­но-епідеміологічної служби. Стягненнями, що накладають, є штраф, конфіскація або вилучення предметів правопорушен­ня, адміністративний арешт.

1. Див:. Кодекс України про адміністративніправопорушення з постатейними матеріалами: Станом на 1 січня 2006 року / Відп.ред. Е.Ф.Демський. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 1088с.

3. Завдання.

К. відбув покарання за хуліганські вчинки, але після звільнення з місць позбавлення волі не став на шлях виправлення: пиячив, тричі протягом півроку притягувався до адміністративної відповідальності за розпивання спиртних напоїв у громадських місцях, двічі його доставляли до райвідділу органів внутрішніх справ і робили офіційні попередження за протиправні вчинки, що порушують громадський порядок. Після цього начальник райвідділу ОВС виніс постанову про встановлення за К. адміністративного нагляду строком на три роки і про застосування щодо нього таких обмежень: заборона виходу з будинку з 21 год. до 6 год. ранку; заборона керування транспортними засобами; заборона виїзду з району проживання в особистих справах.

Проаналізуйте відповідність даного рішення чинному законодавству.

Складіть проект протоколу про розпивання спиртних напоїв у громадських місцях.

РОЗВ’ЯЗОК:

Начальник райвідділу ОВС не мав права застосовувати своєю постановою адміністративний нагляд за гр.. К., оскільки відповідно до ст. 5 ЗУ "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" яка встановлює порядок встановлення адміністративного нагляду, таким правом наділений виключно суд.

Крім того в ст.. 10 зазначеного закону не передбачається такого обмеженняяк заборона керування транспортними засобами. І ще одне порушення полягає в тому що строк адміністративного нагляду встановлюється від одного року до двох років і не може перевищуватитермінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості. (ст.. 6 вказаного закону). Отже тільки суд може за поданням начальника райвідділу ОВС встановити адміністративний нагляд за гр.. К.


ПРОТОКОЛ

про адміністративне правопорушення

м. Дрогобич "12" червня 2007 року

Я, уповноважена посадова особа райвідділу МВС України в Дрогобицькому районі, лейтенант міліції, Іванов Іван Іванович,керуючись ст. 254, 255, 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, склав цей протокол про те, що по вул. Шевченка 5, біля будинку творчості, о 3 год. 00 хв. зафіксував розпивання спиртних напоїв на вулиці, появу в громадському місці у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, що суперечить ст.. 178 КУпАП та передбачено за її порушення відповідальність.

Свідки правопорушення:

1) Сидорук Микола Миколайович

2) Федоренко Федір Федорович

Відомості про особу, стосовно якої складено протокол:

Петренко Петро Петрович, 1978 року народження, м. Дрогобич, вул.. Челюскіна 2д/45. Паспорт серії ХМ №125689 виданий Дрогобицьким РВУМВС України в Житомирській області 01.02.1996 р. Проживає за зазначеною адресою. Тел. 23-45-69. Тимчасово не працює.

Гр. Петренко Петру Петровичуроз'яснено зміст ст. 63 Конституції України, а також його права та обов'язки, передбачені ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення (має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право надавати правову допомогу особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі) .

Підпис _____________________

Від дачі пояснень відмовився

Підпис особи, щодо якої складено протокол, _____________________________________________

Підпис свідків :

1. __________________________________________________

2. ______________________________________________________

Протокол подається на розгляд до

Дрогобицького районного суду

Уповноважена посадова особарайвідділу МВС

України в Дрогобицькому районі Іванов Іван Іванович

Ознайомлений

____________

(підпис)

Петренко Петро Петрович

4. Нормативно-правові акти та література.

1. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96- ВР//ВВР.- 1996.- № 30 Ст. 141. (зі змінами та доповненнями внесенеми Законом України від 8 грудня 2004 року N 2222-IV.) ст. 46

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення. Київ. «Аттіка» 2006 р.

3. Кодекс України про адміністративніправопорушення з постатейними матеріалами: Станом на 1 січня 2006 року / Відп.ред. Е.Ф.Демський. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 1088с.

4. Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практическийкомментарий). - X.: ООО "Одиссей", 2000. - 1008с.

5. Закон України від 24 лютого 1994 року "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" // ЗУ. - Т.6. – С.197-220.

6. Закон України від 1 грудня 1994 року "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" // ВВРУ. - 1994. - №52. -Ст.455; 1995. - №10. - Ст.64; ОВУ. - №25 Спеціальний випуск. - Ст.1146.

7. Постанова КМУ від 22 червня 1999 року №1109 "Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні" //ОВУ. -1999. - №25. - Ст.1178.

8. Законодавство України про адміністративну відповідальність // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1997. - №3. - 240с.

9. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. Авер'янова В.Б. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 432с.

10. Адміністративне право України. (підручник для юридичних вузів і факультетів. / Ю.П, Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Паращук та ін.); за ред.. Ю.П. Битяка. –Харків. «Право». 2000. -520с.

02.07.2007 р. Тисяк Л.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий