Комісія розглядає письмові повідомлення держав — членів Співдружності про порушення прав людини. Вона також управі розглядати індивідуальні петиції (див. також Конвенцію Співдружності Незалежних Держав про права й основні свободи людини 1995 року). Контрольні механізми в рамках ОБОЄ У рамках ОБСЄ також є певні механізми контролю із дотримання прав людини, але з огляду на те, що членами цієї організації є як європейські держави, так і держави Середньої Азії (республіки колишнього СРСР), ці механізми набувають міжрегіонального характеру.
ВИСНОВКИ
Особисте життя (в юридичному аспекті) – це особлива частина приватної сфери людської життєдіяльності, яка полягає в різноманітних відносинах, стосунках, явищах, подіях і т.ін., що не мають публічного значення, визначається й регулюється самою особою на основі соціальних умов, гарантується та охороняється правом від неправомірних втручань.
Аналіз юридичної літератури підтверджує, що дослідженню проблем недоторканності особистого життя, незважаючи на виняткову її актуальність, присвячені лише деякі роботи вчених-юристів. Особисте життя, на думку фахівців в області цивільного права і процесу, це поводження людини за межами її роботи, навчання і суспільної діяльності. Згідно ст. 271 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна людина вправі вільно, за своїм розсудом, визначати своє поводження в сфері особистого життя, а фізичні і юридичні особи, згідно ст. 273 ЦК України, зобов’язані утримуватися від діянь, якими ця воля може обмежуватись. На наш погляд, в сфері приватного життя людини можна виділити кілька аспектів:
− конфіденційність самої сфери існування людини – недоторканність житла («мій дім – моя фортеця») чи то іншого володіння особи, приватність робочого місця, певних відділень салону автомобіля чи іншого транспорту, приватність речей, що знаходяться при людині;\
− конфіденційність творчого і духовного життя (включаючи недоторканність інтелектуальної власності, сімейних реліквій, родоводів, геральдичних знаків, антикварних речей і інших духовних, історичних і культурних цінностей, що мають пріоритетне значення для людини, таємницю віросповідання, конфіденційність політичних симпатій і інтересів);
− конфіденційність медико-біологічних обставин життєдіяльності людини – інформації щодо здоров’я і фізичного розвитку людини, наприклад, даних медичних аналізів та лікарських рецептів, відомостей про результати досліджень ДНК на предмет наявності спадкових хвороб, інформації щодо анатомічних чи фізіологічних особливостей людини («тілесна приватність»);
− конфіденційність інтимного і сімейного життя людини – сфери кохання, переживання, інтимних стосунків, інформації щоденників, листів (збережених чи навіть не відправлених), не призначених для оприлюднення, присвячених певній особі віршів, відомостей щодо статевого та іншого інтимного життя, тощо;
− інформаційно-комунікаційна конфіденційність – недоторканність як безпосереднього особистого спілкування з іншими людьми (розмов віч-на-віч) так і спілкування шляхом використанні поштово-телеграфних, телефонних, комп’ютерних та інших технічних комунікацій, неприпустимість протизаконного збирання, накопичення і використанні будь-якої конфіденційної інформації про особу без її згоди.
Сфера особистого (приватного) життя людини – це обставини особистого існування людини, таємниця віросповідання, конфіденційність творчого і духовного життя; обставини життєдіяльності людини, дані щодо здоров’я, фізичного і інтелектуального розвитку людини; інтимні стосунки; обставини як безпосереднього особистого спілкування з іншими людьми (розмов віч-на-віч) так і спілкування шляхом використання поштово-телеграфних, телефонних, комп’ютерних та інших технічних комунікацій; взаємовідносини в сім’ї, спілкування та стосунки з іншими людьми, зміст приватних щоденників, листів та записок, образ життя та всі інші конфіденційні обставини існування людини, які вона сама не вважає потрібним або можливим розголошувати.
Сфера особистого життя – це комплекс різних обставин існування людини і інформації про неї, якому вона сама надає статус конфіденційності, закриваючи його для стороннього нагляду та втручання, це така сфера, де людина сама визначає, що і в якому обсязі вона може оприлюднювати, а що – ні, сфера, де людина, образно кажучи «сама собі законодавець».
Цивільно-правовий інститут охорони особистого життя, складають: норма-принцип неприпустимості свавільного втручання в сферу особистого життя людини; норми, які закріплюють право на особисте життя та деякі інші особисті немайнові права, спрямовані на охорону окремих проявів особистого життя; норми, які встановлюють обмеження і заходи захисту вказаних прав.
Що стосується особливості особистих немайнових прав, спрямованих на охорону особистого життя, а також способів неправомірних втручань в особисте життя і характер завданої ними шкоди зумовлюють вибір уповноваженою особою форми захисту, яка може бути судовою, третейською, адміністративною або самозахистом. Вважаємо, при судовому захисті цих прав можуть бути застосовані такі способи: визнання права, відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, поновлення порушеного права, заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.
Таким чином,необхідно удосконалити норми, що встановлюють особисті немайнові права, спрямовані на охорону окремих проявів особистого життя, а саме: право на особисті папери повинно повністю відповідати своїй особистій немайновій суті і не мати в своєму змісті елементів речового права; слід поширити недоторканність житла не лише на житлову будівлю, а й на прилеглу до неї територію (садибу); доцільно обмежити здійснення права на індивідуальність у випадках, коли це суперечить етичним засадам професії чи роду занять фізичної особи; у цивільному законодавстві слід встановити не лише заходи охорони і захисту фізичної особи при зйомці і використанні її зображення, а й закріпити право фізичної особи на власне зображення.
СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
2. Конституція України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР // ВВРУ. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. (зі змінами та доповненнями) // ОВУ. – 2003. - № 11. – Ст. 461.
4. Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 р.// Права Людини: Міжнародні договори України, декларації, документи. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 18 - 24.
5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. // ОВУ. — 2006. — № 32. — 23 серпня. — Ст. 2371.
6. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16.12.1966 р. // Права Людини: Міжнародні договори України, декларації, документи. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 36 - 62.
7. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 р. // Права Людини: Міжнародні договори України, декларації, документи. – К.: Юрінформ, 1992. – С. 24 - 36.
8. Білоусов Ю.В. Судовий захист цивільних прав: окремі питання процесуальної юрисдикції // Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. 29-30 квітня 2004 р., м. Харків. — К.: Академія правових наук України, НДІ приватного права і підприємництва, НДІ інтелектуальної власності, Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, 2004. — С. 601-610.
9. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. - К.: Наукова думка, 2000. — 304 с.
10. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т. – 2-е вид., перероб. і доп. / Н.С. Кузнєцова, І.О. Дзера, В.М. Коссак та ін. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — Т. І. — 832 с.
11. Загальна декларація прав людини. Прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року.