Смекни!
smekni.com

Шляхи подолання правового нігілізму в Україні (стр. 5 из 6)

Події в Росії і в Москві на початку вересня 1999 року, коли внаслідок вибухів у житлових будинках загинуло близько 230 осіб, свідчать про те, що тероризм дедалі впевненіше закріплюється на теренах країн колишнього СРСР. Однак, слід констатувати. Що наша держава вживає всіх необхідних заходів щодо запобігання поширення тероризму як в самій державі, так і “імпорту” з зовні.

Указом президента України на базі СБУ було створено антитерористичний центр, завданням якого є координація зусиль правоохоронних органів по боротьбі з тероризмом. Позитивною є директива Президента України щодо посилення боротьби з даним явищем, у якій зокрема. Накреслені напрями взаємодії правоохоронних органів а також передбачається чіткий розподіл функцій щодо забезпечення ефективного виконання завдань, спрямованих на ліквідацію цих видів злочинів та правового нігілізму в цій сфері суспільного життя. Водночас, слід зауважити, що законодавчо тероризм не був визначений як злочин у колишньому Кримінальному кодексі , отже фактично була вітсутня чітка дефініція цього питання. В новому Кримінальному кодексі з´явилася стаття 264 – Терористичний акт.

Слід чітко розмежовувати терористів і бандитів, а тероризм, в свою чергу, поділяти на два основні види:

- політичний

- кримінальний.

З огляду на викладене, проведемо компаративний аналіз для розмежування тероризму і бандитизму.

Згідно з статті 263 ККУ, термін ”бандитизм” визначається як організація озброєної групи з метою нападу на підприємства, установи, організації, або на окремих осіб, а також участь в такій банді чи у вчинюваному нею нападі.

Якщо аналізувати етимологію слова “бандит”, то воно визначається, як “озброєний грабіжник, розбійник, той, хто належить до банди”. У свою чергу “банда” визначається, як “озброєна група злочинців, що чинять розбої, грабежі, вбивства”. “Бандитизм” визначається, як злочинна діяльність озброєних банд, що чинять грабежі, розбої, вбивства, терористичну діяльність”. Законодавець, враховуючи формальну визначеність і чіткість норм права, закріпив відповідальність за бандитизм без ототожнення з тероризмом, тому, що в самій диспозиції зазначається мета – напад на підприємства, установи, організації. Отже, цілі бандитизму обмежуються досягненням повного матеріального, або іншого зиску, проте, процес його отримання не має пролонгованого характеру.

Банда може створюватися як для вчинення грабежів, так і інших протиправних діянь. Тут головним чинником виступає стійкість угрупування та озброєність, як конструктивна ознака бандитизму взагалі. Банда не має за мету використовувати вплив, як засіб для досягнення певних цілей тому, що умисел членів банди обмежується досягненням результату внаслідок вчинення конкретного злочину. Тобто, якщо банда здійснює напади на жінок з метою пограбування, то саме отримання матеріальних цінностей внаслідок вчинення злочину і є кінцевою метою. Якщо банда вчинює вбивства підприємців з метою отримання грошей, то умисел на вчинення злочину теж обмежений лише досягненням корисливої мети. В той же час, якщо організована озброєна група вчинює вбивства підприємців, щоб залякати інших, використати цей стан пригніченості певних, нехай і корисливих цілей, то це вже є кримінальний тероризм.

Слід чітко усвідомлювати механізм тероризму:

Вчинення злочину певними особами проти інших з метою впливу на третіх осіб.

Тільки в даному випадку, коли на створення стану занепокоєності були спрямовані дії злочинців з метою використати його для досягнення інших цілей, йдеться про тероризм.

В.Ф.Антипенко – один з науковців, який вивчає питання тероризму, визначає його, як застосування насильства для впливу шляхом залякування на недоторканість національних та наднаціональних інститутів, яке призвело до невинних жертв, або настання суспільно небезпечних наслідків, чи таке, що створює загрозу їх настання.

Дане визначення має надто абстрактний характер, бо не зовсім зрозуміло, що автор вкладає в поняття “національний” та “наднаціональний” інститут. Вважається недоречним вживання поняття “невинні жертви”. Зрозуміло, що автор хоче продемонструвати, що постраждати від терактів може будь-яка людина, не причетна ні до терористів, ні до людей, від яких вони будуть вимагати виконання певних дій, чи утримання від них. Взагалі, немає винних жертв, бо будь-яка з жертва є невинною.

На науковому семінарі “Проблеми боротьби з тероризмом і злочинами терористичної спрямованості”, що проходив у Харкові 21 травня 1998 року, В.П.Ємельянов визначив тероризм, як “такі загальнонебезпечні дії, або загрозу ними, що вчиняються публічно і посягають на суспільну безпеку, спрямовані на створення в соціальній сфері обстановки страху, неспокою, пригніченості з метою прямого, або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення, або відмови від нього в інтересах винних”.

Таке визначення чітко відображає сутність тероризму. По-перше, вказано на дії, які є загальнонебезпечними. По-друге, вказана альтернатива вчиненню загальнонебезпечних дій, або “загрози ними”, що повніше розкриває саме характер цих дій. Заслуговує уваги також диференціація “спрямованості” і “цілей”. Як було сказано вище, більшість попередників не поділяли термінів “спрямованість” і “ціль”, тому в багатьох випадках створення обстановки страху було водночас і спрямуванням, і ціллю, тобто – метою і засобом одночасно, що не давало змоги:

1. визначитися конкретно щодо мети тероризму.

2. як наслідок, унеможливлювало правильну кваліфікацію тих чи інших протиправних діянь.

Проаналізувавши поняття бандитизму і тероризму, було зроблено спробу продемонструвати відмінність цих понять за змістом. Позитивним було б юридичне визначення кримінальної відповідальності за тероризм. Це остаточно сприяло б розумінню тероризму, притаманних йому ознак і, відповідно з цього, чіткому усвідомленню небезпеки даного явища, як окремого суспільнонебезпечного діяння.[12]

На сьогоднішній день в проекті кримінального кодексу визначено поняття “терористичний акт”, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу або інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадкості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.

Дане визначення сформульоване не досить вірно з точки зору правил формальної логіки, оскільки не можна будувати дефініції шляхом перерахування конкретних родових понять, які воно охоплює. Будемо сподіватися, що у майбутньому саме питання визначення терористичного акту буде вирішене у кращу сторону.

Сьогодні у багатьох країнах відбувається комп’ютеризація всіх сфер життя, що створює нові можливості для розвитку національних економік та поширення інформаційних технологій. Водночас, це має і свій негативний бік, бо відкриває ще один шлях прояву правового нігілізму. Комп’ютерні системи містять у собі нові можливості для вчинення невідомих раніше правопорушень а також традиційних злочинів, але нетрадиційними засобами і способами.

Безумовно, від комп’ютерних злочинів потерпають переважно розвинені у технічному відношенні держави. Так, через мережу Інтернет висококваліфікований спеціаліст може увійти до відомчої системи, в тому числі й військової будь-якої країни. У порівнянні з США національна безпека України поки що залежить від комп’ютерних мереж значно менше. Сьогодні ми стикаємося з комп’ютерними злочинами в осному в фінансово-кредитній сфері. Але в далекому майбутньому такі злочини можуть привести до глобальних катастроф, екологічних, транспортних, тощо. Запровадження сучасної системи платежів, використання комп’ютерів у діяльності правоохоронних органів та керування військами значно розширили діяльність так званих “хакерів”.

Протягом 1990-1997 років науковцями вивчалися проблеми, пов’язані з розвитком правового нігілізму у глобальних мережах відомого у всьому світі під назвою “комп’ютерна злочинність”. На сьогоднішній день це поняття включає всі протизаконні дії, при яких електронне опрацювання інформації було знаряддям їх скоєння. Або їх об’єктом. Таким чином, до кола проблем потрапили не тільки злочини, безпосередньо пов’язані з комп’ютерами, але й такі, як шахрайство з кредитними магнітними картками, злочини у галузі телекомунікацій (шахрайство з оплатою міжнародних телефонних переговорів), незаконне використання банківської мережі електронних платежів, програмне “піратство”, шахрайство з використанням ігрових апаратів тощо.

З 1991 року при Генеральному секретаріаті Інтерполу діє робоча група з проблем комп’ютерної злочинності. За час свого існування вона створила класифікацію комп’ютерних злочинів, розробила уніфіковану форму повідомлення (запиту) про них, працює над створенням довідника “Комп’ютери та злочини”, намагаючись стандартизувати методи та процедури розслідування у різних країнах, щороку організовує навчальні курси фахівців національних кадрів .

Для оперативного обміну інформацією, щоб уникнути правового нігілізму хаккерів Генеральний секретаріат Інтерполу рекомендував усім країнам-членам організації – створити національні консультативні пункти та закріпити контрактних співробітників для роботи з інформацією про комп’ютерні злочини. На даний час 18 європейських країн уже створили такі пункти і надіслали інформацію до Генерального Секретаріату Інтерполу. Відповідний пункт в Україні був створений 18 вересня 1996 року. Це дало можливість накопичити матеріал про законодавче регулювання та організаційний досвід боротьби з комп’ютерною злочинністю в різних країнах, підготувати ряд аналогічних оглядів і публікацій, ознайомити співробітників МВС з новим для України видом злочинів, внести конкретні пропозиції з удосконалення кримінального законодавства України.