Важливу роль у захисті місцевого населення відіграло козацтво. Більш того, зміцнівши козацтво не тільки відбиває татарсько – турецькі напади на Україну, а й саме розгортає наступ на Туреччину і Кримське ханство. Спершу відбувалися сухопутні походи, перші відомості про які датуються 80-ми роками XV ст. У 1489 р. козаки брали участь у поході польського війська проти татар. На початку 90-х років XV ст. козацькі загони, очолювані отаманами Богданом, Голубцем і Жилою, билися з татарами біля Таванської переправи на Дністрі.
У кінці XV – на початку XVIст. козацькі походи на татар досягли достатньо значних масштабів і ставали регулярними. У 90-х роках XV ст. козаки завдали татарам ряд поразок на Дніпрі. У 1512 р. козацькі загони під проводом П. Лянцкоронського та О. Дашкевича відбили грабіжницький напад кримських татар на південноукраїнські землі. У 1516 р. та 1528 р. козаки на чолі з П. Лянцкоронським розбили татарські орди під Очаковим, у 1531 р. – на чолі з О. Дашкевичем відбили напад ординців на м. Черкаси.
Для захисту від козаків татари навіть змушені були побудувати в гирлі Дніпра і на Перекопі систему оборонних укріплень, однак це їм не допомогло. У 1575 р. козаки на чолі з гетьманом Богданом Рушинським завдали нищівного удару Кримському ханству. Вони прорвалися за Переком, розгромили м. Кафу, де містився один із найбільших невільничих ринків. З Кримським ханством у XVII ст. активно боровся кошовий Запорозької Січі Іван Сірко, який провів проти татар близько 60 успішних боїв і декілька разів розорював татарські улуси.
На початку XVII ст. козаки здійснили ряд успішних морських походів проти турків і татар, величезну роль в яких зіграв гетьман Петро Сагайдачний.
У 1606 р. під керівництвом П. Сагайдачного запорожці з моря взяли турецьку фортецю Варну, перед цим оточивши і знищивши флот з десяти галер. У 1608 р. Сагайдачний пройшов уздовж узбережжя Криму, розгромивши турецький флот і зруйнувавши татарське місто Ахтіяр (нині Севастополь). У 1614 р. козацький флот перетнув Чорне море і захопив турецькі міста Синоп і Трапезунд.
У 1616 р. козаки напали на турецьку столицю Константинополь, спалили кораблі, які знаходилися у гавані, та, взявши велику здобич, повернулися на Січ. У цьому ж році козаки захопили Кафу(Феодосія), звільнили тисячі полонених, а саме місце спалили.
Ряд успішних морських і сухопутних походів козаків на Туреччину і Крим було здійснено також протягом 1620-1621 рр. У значній мірі козацкі успіхи були зумовлені талановитим керівництвом П. Сагайдачного, який, за підрахунками істориків, провів 60 боїв на суші і на морі й жодного не програв.
Петро Сагайдачний. Петро Конашевич-Сагайдачний (близько 1570-1622 рр.) народився на Львівщині у родині дрібного українського шляхтича, навчався в Острозькій академії.
З 1605р. до 1622 р. із перервами він обирався гетьманом Війська Запорозького. У політичній діяльності П.Сагайдачний виходив з реалій тодішніх українсько-польських відносин і діяв насамперед дипломатичними способами, уникаючи відкритого протистояння з Польщею, але в той же час постійно працюючи над закладанням фундаменту майбутньої української державності. Мирне співіснування з Польщею було засновано на взаємній вигоді: для польського уряду козаки були безкоштовним військом, яке захищало кордони, а уряд, в свою чергу, гарантував їхні привілеї. Фактично саме П.Сагайдачному вперше удалося організувати розрізнені козацькі ватаги в єдине велике (до 40-50 тис. осіб) військо з міцною дисципліною і високою боєздатністю.
Головною заслугою П.Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси трьох найбільш активних частин українського суспільства – козацтва, культурно-освітньої верстви та духовенства. Гетьман зміг домогтися фактично визнання прав козаків як польським королем, так і місцевими воєводами і старостами.
П.Сагайдачний був першим гетьманом, який відкрито виступив на підтримку православ’я. У 1620 р. він разом з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства, взявши під протекторат культурний і духовний центр України та його школу, що згодом розвинулась у Києво – Могилянську академію. У 1620 р. на його запрошення під охороною козаків у Київ таємно прибув єрусалимський патріарх Феофан, який відновив православну церковну ієрархію в Україні.
Одним з основних напрямків зовнішньої політики П.Сагайдачного було створення могутньої антитурецької коаліції. З цією метою він установив і підтримував дипломатичні зв’язки з Росією, Грузією, Іраном. У 1617 р. за його підтримки Військо Запорозьке стало членом Європейської ліги боротьби з Портою (турецькою Османською імперією).
У 1618 р. П.Сагайдачний на чолі 20-ти тисячного козацького війська вирушив в похід на Москву, щоб допомогти польському королевичу Владиславу. Цей похід успіху не приніс, поляки ж, замість подяки, скоротили козацький реєстр. Це призвело до скинення (1622 р.) Сагайдачного з гетьманства.
Участь козацтва в Хотинській війні. Становище Польщі після поразки її війська від турок влітку 1620 р. під Цецорою (Молдавія), різко ускладнилося. Вона виявилася практично беззахисною перед загрозою турецько-татарського вторгнення. За цих умов польський уряд звернувся за допомогою до козаків, обіцяючи розширення їхніх прав і привілеїв.
На початку липня 1621 р. на спільній раді реєстрові і нереєстрові козаки вирішили виступити на боці поляків, оскільки вторгнення турків загрожувало також і українським землям. Козаки поставили перед польським урядом ряд вимог: розширення реєстру, визнання прав козацтва, рівноправність православної церкви з католицькою, визнання відновленої православної церковної ієрархії. На чолі посольства, відрядженого козаками з цими вимогами до короля, був поставлений П.Сагайдачний, якого знову обрали гетьманом.
Центральним пунктом бойових дій стала фортеця м.Хотина (Чернівецька область). На початку вересня 1621 р. козацьке військо прибуло під Хотин. Воєнні дії козаків очолив П.Сагайдачний, який на той час повернувся із Варшави. Під його керівництвом козаки відбили дев’ять турецько-татарських штурмів фортеці, здійснили ряд успішних нічних атак. На козаків припав по суті основний тягар війни, оскільки поляки обмежувалися обороною фортеці.
Майже цілий вересень велися бої поблизу Хотина, але турки не змогли взяти фортеці. 9 жовтня 1621 р. між Польщою і Туреччиною була укладена Хотинська мирна угода. Згідно з нею: кордон Польщі і Туреччини встановлювався по Дністру; турки і татари зобов’язувалися не чинити грабіжницькі походи на територію Речі Посполитої; польський уряд погодився заборонити козацькі експедиції проти Криму і Туреччини. Загалом це був вигідний для Польщі мир: ослаблена турецька імперія надовго відмовилася від планів завоювання європейських країн.
В той же час Польща не виконала навіть скромних козацьких вимог щодо виплати сталої платні, забезпечення воєнних інвалідів, виведення польського війська з Київського воєводства тощо, не кажучи вже про заборону козакам виходити в Чорне море. Підступність польського уряду, а також отримане на початку війни поранення прискорили смерть П.Сагайдачного, який помер 10 квітня 1622 р., заповівши перед цим усе своє майно українським братствам Києва і Львова.
1.7Козацько–селянські повстання кінця XVI – початку XVII ст.
Остаточне юридичне оформлення в 70-80-х рр. XVIст. кріпосного права та захоплення польською шляхтою українських земель, репресивні заходи проти козацтва та інші антинародні дії польської влади до краю загострили соціально – політичну ситуацію в Україні, спричинивши декілька хвиль активного протесту проти існуючих порядків.
Перше значне козацьке повстання відбулося у 1591-1593 рр. під проводом К.Косинського. Розпочавшись на Київщині здобуттям Білої Церкви, Трипілля, Переяслава, з часом воно охопило Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. На підконтрольних територіях відбувалося масове покозачення і запровадження козацького ладу. Налякана успіхами повстанців влада кинула проти них значні сили. Зазнавши поразки від урядових військ під П’яткою (Волинь), козаки не склали зброї. У травні 1593 р. вони розпочали новий наступ. Але, залишившись без свого лідера – Косинського, якого було підступно вбито під час облоги Черкас, козаки зазнали поразки.
У 1594-1596 рр. українські землі стали ареною ще більш потужного козацького повстання під керівництвом С.Наливайка, М.Шаули та Г.Лободи. Уже навесні 1595 р. у лавах повстанців налічувалось понад 12 тис. осіб. Наприкінці 1595 – на початку 1596 рр. селянсько-козацькі виступи охопили Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля та білоруське Полісся. Селяни і міщани оголошували себе вільними і встановлювали козацький устрій. С.Наливайко у своєму листі до Сигізмунда III висунув власний проект улаштування козацтва, що передбачав передачу йому земель між Бугом і Дністром південніше Брацлава, при цьому під єдиною козацькою юрисдикцією опинялася територія від Дніпра до Дністра.
Для ліквідації загрози, що нависла над шляхетською Польщею, влада кинула проти повстанців коронне військо С. Жолкевського, яке змусило відступити козацько-селянські загони на Лівобережжя. В урочищі Солониця біля м. Лубен козацьке військо потрапило в оточення і зазнало поразки. Наливайка та шістьох соратників було відправлено до Варшави і у квітні 1579 р. після тривалих і жорстоких тортур страчено.
На початку 20-х років XVII ст. стосунки козацтва з польською владою знову загострюються. Відігравши вирішальну роль у Хотинській війні, козацтво сподівалося, що уряд визнає його як стан та збереже органи його управління на місцях, зрівняє православну церкву в правах з католицькою. Але Сигізмунд III відмовився задовольнити ці вимоги. Крім того, уряд не виплатив зароблених козаками грошей, скоротив до 5 тис. реєстр та взявся суворо контролювати умови миру з турками (1621 р.) в частині утримання козаків від походів на татарські і турецькі володіння та заборони козацького судноплавства по Дніпру і Чорному морю.