Ремесло відродилося швидше; до того ж Людовік, прагнучи до розвитку економіки країни, покровительствував міському ремеслу, металургії та металообробці, книгодрукуванню, виробництву сталі, надаючи різноманітні пільги та привілеї, виписуючи спеціалістів з Німеччини та Італії. Він приклав багато зусиль для того, щоб укріпити цехову систему, але виключно з фіскальних міркувань, тому що звання майстра викуплялось у короля. З цією метою він розповсюдив її на більшість південних міст, де до того панувало вільне ремесло. В його економічній політиці, особливо в галузі таможних тарифів, вже проступали риси майбутнього меркантелізму, на в основному вона була направлена на те, щоб країна не витрачала на імпорт дорогоцінних виробів, а виробляла їх сама, що скорочувало вивіз за кордон дорогоцінних металів, особливо золота.
Друга половина XV ст. була для Франції періодом розквіту ярмарок – загальнофранцузьких, провінційних, місцевих, - які відігравали значну роль в розвитку загальнонаціонального ринку. Забезпечуючи постійні торгові зв’язки між окремими частинами країни, ярмарки сприяли розвитку господарської спеціалізації провінцій.
Досить високо зросло значення Ліону як значного торгового центру, який зв’язував північні області з південними (але не з Лангедоком, а лише з Марселем, який в 1481 р. разом зі всім Провансом увійшов до складу Франції, і став головним французьким морським портом на середземноморському узбережжі, і відігравав велику роль в торгівлі французьких купців з Левантом, Італією, Іспанією і північним узбережжям Африки). Ліон, місто переважно прикордонне, в якому переважали італійські купці та банкіри, стало французьким містом, колискою французького шовкового виробництва і головним ярмарочним центром усієї країни. Ліонськи ярмарки, окрім свого міжнародного значення, були суттєвим фактором в розвитку загальнонаціонального ринку.
Поряд з іноземними банкірами попали діяти і французи; почала налагоджуватися система кредитування держави. Ще при Карлі VІІІ великі займи надавав владі заможний купець Жак Кьор, який нажив величезний спадок завдяки торгівлі з Левантом, використанням копалин і відкупі від податків.
Французький король уклав вигідний для місцевої буржуазії торгівельний договір з Англією та ліквідував значну частину внутрішніх митних кордонів, які затримували розвиток торгівлі.
Людовік ХІ зберіг торгівельні привілеї і повне самоуправління найважливіших портів атлантичного узбережжя – Бордо, Байони та Ла-Рошелі. На кінець XV ст. всі вони були великими й багатими портами, але продовжували бути малопов’язаними з Парижем і взагалі з Північчю.
Розквітла морська торгівля, в якій головним чином і складалися великі купецькі капітали. Французькі купці і майстри великих цехів сильно збагатіли.
Таким чином, Франція піднявшись з колін після Столітньої війни всіма засобами відбудовувала свою економіку та налагоджувала зовнішньоторгівельні зв’язки з іншими країнами.
Слід зазначити, що з процесом політичного та економічного об’єднання французьких земель в єдину централізовану державу відбувався процес формування елементів французької нації, стійкої спільності людей, що історично склалася, виникла на базі спільної мови, території, економічного життя і психічного складу, який проявляється в сільності культури.
На кінець ХV ст. всі ці риси у Франції вже почали проявлятися. Це був період завершення об’єднання Франції в єдину централізовану державу, початок формування капіталістичного укладу, що зв’язує країну в єдине економічне ціле.
Франція у другій половині ХV ст. виходить на міжнародну арену як сильна централізована країна з відпрацьованими механізмами внутрішньополітичної діяльності і приорітетами зовнішньої політики. Не останню роль в цьому зіграв французький король того часу Людовік ХІ.
Людовік ХІ – політичний діяч, видатна людина, яка багато зробила для збереження національної цілісності, соціально-економічного та культурного розвитку Франції, просто цікава людина і суперечлива особистість.
Вмілий владика користувався величезним авторитетом серед народних мас та у сильних світу цього. Страшний для феодалів, Людовік ХІ був своєю людиною для буржуа, яких він іноді фамільярно називав своїми "кумасиками" і приймав у себе запросто у палаці.
Своєю зовнішністю – худий, сутулий, одягнений в потертий довгий камзол, постійно заклопотаний і зайнятий справами – Людовік ХІ більше скидався на людину з "середнього класу", ніж на короля величезного і вже досить централізованого королівства, що починало наводити жах сусіднім менш централізованим або зовсім ще нецентралізованим державам.
Людовіка ХІ не любили і боялися в Європі, його порівнювали з павуком, що снує тонку павутину різних дипломатичних інтриг, в яку він намагається заманити свого противника.
Особистість цієї людини викликає інтерес до цього часу. Все життя він присвятив служінню своїй країні. Не дивлячись на те, що в Європі його вважали деспотом і завойовником, саме за часів його правління Франція збільшила свої володіння і досягла розквіту завдяки проведеним Людовіком реформам в різних галузях життя ( політика, економіка, культура ).
Отримавши державу під своє керівництво, він намагається торкнутися не тільки цікавістю, але й дійсними перетвореннями і змінами на краще всі сторони життя народу, укріпити його благоустрій, а особливо відновити всі сфери життя суспільства після довготривалої Столітньої війни.
На фоні історії Людовіка ХІ розкривається картина всіх політичних подій, пов язаних з його керуванням.
Загальна оцінка Людовіка ХІ не проста. Він відрізнявся головним чином особливою активністю і наполегливістю у досягненні мети. Головною з них було приєднання нових земель, перш за все територій володінь інших сюзеренів.
Інтерес до особи французького короля мабуть пов’язаний з тим, що потрібне більш повне пізнання коренів минулих історичних явищ – і не тільки тих, які лежать в основі реакційних традицій, але й тих, з яких витікають інші національні особливості та риси.
Остаточне об’єднання Франції на кінець ХV ст. стало можливим тому, що до цього часу в ній вже в значній мірі склався єдиний внутрішній ринок і виникли реальні економічні передумови для подібного об’єднання. Єдність територій, що засновувалася на посиленні економічних зв’язків між різними областями, а також формування єдиної французької мови показали, що вже склалися передумови для утворення французької нації.
1. Люблинская А., Прицкер Д. Кузьмин М. Очерки истории Франции с древнейших времён до окончания первой мировой войны. – Л., 1957
2. Хачатурян Н. Сословная монархия во Франции ХІІІ – ХV вв. – М., 1989
3. Всемирная история /под ред. Г. Поляка, А. Марковой. – М., 1997
4. Джеджула К. Історія Франції. – К., 1954
5. Семенов В. Історія середніх віків. – К., 1975
6. Рыжов К. Все монархи мира. Западная Европа. – М., 1999
7. Всемирная история. – Т. 3. - М., 1985
8. История Франции / ред А. Манфред. – Т. 1. – М., 1972.
9. Дейвис Н. Європа: Історія. – К., 2001
10. Коммин Ф. Мемуары. – М., 1989
11. Эпштейн А. История Германии от позднего средневековья до революции 1848. – М., 1961
12. История средних веков / под ред. Удальцовой К., Карпова С. – М. 1990
13. История Италии. – Т. 2. - М., 1971
14. История дипломатии. – М., 1959. – Т. 1.