20 березня знов почалася війна проти Австрії. Але три дні опісля армія Карла Альберта потерпіла поразку при Новаре. Військовою катастрофою скористалася зовнішня і внутрішня контрреволюція. У травні 1849 р. австрійська армія зайняла Флоренцію, де ще до того стався монархічний переворот, а війська неаполітанських Бурбонів, вигнані в 1848 р. з острова Сицилія, знов опанували острів. З липня 1849 р. об'єднаними силами європейської контрреволюції (Франції, Австрії, Іспанії, Королівства обидвох Сицилій) була розгромлена Римська республіка, в героїчній обороні якої величезну роль зіграв Дж. Гарібальді. Останньою (22 серпня) лягла затиснута в кільце облоги Венеція.
Революційна боротьба італійського народу зустрічала підтримку прогресивних сил у всіх європейських країнах. К. Маркс і Ф. Енгельс виявив глибоку цікавість до подій на Апеннінському півострові, розглядаючи їх як важливу складову частину загального фронту боротьби пригноблюваних народів проти феодально-абсолютистської реакції і чужоземного гніту, головним носієм якого в Європі була Габсбургськая Австрія.
Поразка революції викликана рядом причин. Найвищий її підйом збігся періодом спаду революційного руху в Європі, що сприяло створенню інтервенціоністського блоку держав. Ослабило революцію також відсутністю єдності між окремими її вогнищами. Проте одна з основних причин поразки революції полягала в тому, що буржуазія, у тому числі і найбільш прогресивні її шари, не виявилася здатною здійснити до кінця свою роль гегемона, здійснити поставлені історією завдання. Так, передове її політичне крило - буржуазні демократи не зуміли створити міцного союзу з народними масами, перш за все з селянством, не зважившись пов'язати антифеодальний, національно-визвольний рух з селянською боротьбою за землю.
Не дивлячись на поразку, революція 1848—49 рр. в Італії, що прийняла в періоди найвищого підйому буржуазно-демократичний характер, зробила значний вплив на подальший розвиток визвольного руху італійського народу. Це була перша буржуазна революція, що розвернулася в Італії в загальнонаціональному масштабі. Виявивши революційну самодіяльність мас, вона збагатила італійський народ бойовим досвідом і укріпила традиції боротьби за незалежність, демократію і свободу Італії.
Список використаних джерел і літератури
1. Авербух Р.А. Революция и национально-освободительная война в Венгрии. 1848-1849 гг.- М., 1965.
2. Авербух Р.А. Революция в Австрии (1848-1849 гг.). – М., 1970.
3. Берти Д. Демократи и социалисты в итальянском Рисорджименто. - Новая и новейшая история. - 1965. - № 4. - С. 53 - 62.
4. Бондарчук В. С. Крестьянство.: Аграр. отношения и социал. движение в Сардинском королевстве. - М.: Изд- во МГУ. - 1980. -236 с.
5. Виллари Р. Движение за реформи и зволюция итальянской деревни в XVIII в. В свете последних исследований. - В кн.: Проблеми советско - итальянской историографии. - М. - 1966. - С. 105 - 132.
6. Жаботинський В. Мракобіс: Італія Гарібальді // Жаботинський В. Вибрані статті з національного питання. - Сучасність. - 1983. - С. 80 -88.
7. Зак Л. А. Венский конгрес и итальянский вопрос. В кн..: Європа в новое и новейшее время. - М. - 1964. - С. 175 - 205.
8. Итенберг Б. С. Завершаючий етап воссоединения Италии в оценке легальной и подпольной печати России. - В кн.: Розсип и Италия. -М, 1968.-С. 211 -216.
9. Канс С.Б. Революция 1848 г в Австрии и Германии. – М.,1948.
10. Кин Ц. И. Италия конца XIX века. - М: Наука. - 1971. - 200 с.
11. Кирова К. 3. Джузеппе Мадзини и утопический социализм (1830 -1840). - В кн.: История социалистических учений. - М. - 1964. - С. 58 -74.
12. Ковальская Н. И., Веселовский А. Н. Итальянское Рисорджименто // Проблема итальянской истории. - М. - 1987. - С. 229 - 249.
13. Ковальская Н. И. Италия в борьбе за национальную независимость и единство: От революции 1831 г. к революции 1848 - 1849 гг. - М.: Наука.-1981.-272с.
14. Лишила А. К. Русский гарибальдиец Мечнико Лев Илич. - В кн. Россия и Италия. - М. - 1968. - С. 167 - 186.
15. Мижано К. Ф. Итальянское Рисорджименто и передовоеобщественное движение в России XIX века . - В кн. Россия и Италия.-М.-1968.-С. 95- 133.
16. Моронцева О. В. Жизнь и деятельность Джузеппе Гарибальди.Современный взгляд // Новая и новейшая история.- 2002. - № 1. - С.152-172.
17. Невлер В. Е. Народные движения и восстания в Сицилии в 1859 - 1860 гг. - В кн.: Невлер В. Е. Демократические силы в борьбе за обьединение Италии. 1831 - 1860. - М. - 1982. - С. 224 - 282.
18. Невлер В. Е. Демократические сили в борьбе за обьединение Италии.1831-1860.-М.-1982.-С. 154-210.
19. Невлер В. Е Даниэле Манин и Венецианская республика 1848 – 1849гг. - М: Наука. - 1971.
20. Невлер В. Е. Мартовское восстание 1848 г. в Венеции. // Новая и новейшая история.- 1976. - № 2. - С. 105 - 119.
21. Невлер В. Е. Поход гарибальдиискои тисячи и массовые движения вЮжной Италии. - В кн.: Проблеми итальянской истории. - М.- 1975.-С. 192-220.
22. Невлер В. Е. Новейшие роботи итальянских историков обобьединении Италии. // Вопросы истории. - 1964. - № 4. - С. 173 -181.
23. Невлер В. Е. Джузеппе Мадзини и создание первых организацийитальянских робочих. // Новая и новейшая история. - 1980. - № 6. -С. 25-31.
24. Невлер В.Е. Джузеппе Гарибальди и его век. - В кн.: Дж.Гарибальди. Мемуары. - М. - 1978.
25. Степанова Е.А. и Левиова С.З. Борьба за единую демократическую Германию в период революции 1848-1849 годов. – М., 1955.
26. Революции 1848-1849 гг. Т.1-2. Под редакцией Ф.В.Потемкина и А.И.Молока. – М., 1952.
Удальцов И.И. Очерки по истории национально-политической борьбы в Чехии в 1848 г. – М., 1951.