Смекни!
smekni.com

Йосип Сліпий - голова Української підпільної церкви (стр. 6 из 15)

Наприкінці 1925 року о. Йосип Сліпий стає ректором Духовної Семінарії у Львові. Він чітко усвідомлював своє завдання на цій посаді - виховання майбутніх душпастирів, які відродять духовне життя народу. Сам о. Йосип Сліпий у книзі "Греко-Католицька Духовна Семінарія у Львові", Львів, 1935 рік, так писав про виховання священиків: "Найважнішу роль в Церкві сповняє, безсумнівно, духовенство. В його руки вложив Христос надприродні скарби і йому доручив провід вірних. Отже, зрозуміло, що Церква мусить звертати на виховання священиків особливу увагу, йдучи за прикладом Христа, який вибрав апостолів і учнів, щоб підготовити їх під оглядом знання і вправно в чеснотах до високого післанництва. Та треба відразу ствердити, що спосіб підготовки до Тайни Священства не був завжди той самий: він упродовж століть змінявся і удосконалювався". [51] Ця зміна і удосконалення залежала від багатьох умов. Період, коли о. Йосип Сліпий займав пост ректора семінарії характерний тим, що вже майже не поступали на навчання, за рідким винятком, колишні військові і інші люди з так званими "пізніми покликаннями", а кандидатами на священики були переважно молодші випускники гімназій". [52] Тому перед ректорами, а перш за все ректором стояло завдання виховати цих молодих людей духовних.О. Йосип Сліпий опрацював "Правила Духовної Семінарії", що складалися з дванадцяти розділів і нормували поведінку вихованців. Ці правила мали за мету вже в стінах семінарії підготовити до майбутнього життя і служіння: "З огляду на те, що вихованці силою свого покликання будуть жити і працювати серед вірних мусять вже тут, в семінарії присвоїти собі правила товариської чемності, без котрих їх праця була би дуже тяжка, а іноді - даремна". [53]

Приділялася велика увага духовному життю семінаристів, їх науковому та культурному розвитку. Було організовано "Читальню студентів богослов'ї імені Маркіяна Шашкевича", духовий оркестр, різні братства. Але всім цим великим колективом, в деякий час число кандидатів було близько 400,[54] потрібно було керувати. І о. Йосип Сліпий, з його твердим і рішучим характером, який пам’ятають ті, хто безпосередньо мав змогу з ним спілкуватися, чи не найкраще підходив до цього. А ще Йосип Сліпий мав перед собою мрію про створення вищої школи. Про це мріяв і митрополит Андрей і йшов до цього, не зважаючи на різні перепони. В особі Йосипа Сліпого Слуга Божий знайшов свого надійного помічника і співробітника. Як пише о. Іриней Назарко: "Через увесь час о. Йосип Сліпий був одним з найближчих співробітників митрополита Шептицького. Обох мужів Української Церкви лучила велика приязнь". [55]

Тому Йосип Сліпий цілковито поділяв погляди Слуги Божого Андрея, а особливо, щодо створення в Україні вищого навчального закладу. Митрополит Андрей мав в Палаті Вельмож Австрійського парламенту виступ на цю тему (28.06.1913р.), в якій він сказав: "…питання створення самостійного університету у Львові є вже від років предметом наполегливих намагань та бажань руської нації… А проте ця справа є з багатьох причин важливішою, як це могло видаватись в першому моменті. Що заснування руського університету у Львові є потрібне, вважаю доказом незаперечним, бо якщо б русини мали вже цей університет, можна ставити під сумнів потребу другого: коли ж вони не мають жодного, тоді питання чи руський університет потрібний може в’язатися з питанням, чи взагалі потрібні університети. Бо коли університети є могутнім фактором в історичному житті народів, тоді вони є такими для всіх! Якщо університети через піднесення і ширення культури мають такий колосальний вплив на життя людської спільноти, що в новітні часи вони стали найбільшими і найважливішими центрами культурного і національного життя, тоді знову ж вони є такими для всіх! Раз вони потрібні, то вони потрібні передовсім і найбільше тим, що їх ще не мають. Треба признати, що нарід., його національний і культурний розвиток вимагає річно цілих рядів священиків, учителів середніх шкіл, урядовців, суддів та інших академічно образованих фахівців, не може довший час обійтися без університету і мусить відчувати це, як пекучу потребу, щоб такий університет був заснований". [56]

Ця промова мала добрий наслідок - цісар видав декрет, згідно з яким 1 вересня 1916 року мав бути заснований Український Університет. Та війна перекреслила ці плани. Цікаво прослідкувати реакцію на відкриття університету наших недругів. Московський амбасадор у Відні висловив протест проти "ворожих актів" австрійського уряду у відношенні до Росії. Москва не хотіла, щоб був який-небудь вплив на Східну Україну, окуповану нею. Так само і поляки неприхильно ставилися до української освіти. Фальсифікації щодо українців, зокрема, у цьому питанні про університет, які практикувалися ними у австрійській державі, перетворилися у польській державі, до складу якої ввійшла Галичина, у різні заборони і обмеження. Була встановлена квота українців, які могли навчатися в університетах Польщі, так званий "numerus clavzus". [57] Крім того було ліквідовано так званий "Таємний Український Університет" після кількох років існування (1925 - 1926 рр.), який би мав хоч якось зарадити у такій безвихідній ситуації.

Промінчик надії зблиснув тоді, коли в 1925 році між Польщею і Ватиканом було підписано Конкордат. [58] Згідно з положенням цієї угоди єпископи мали право закладати навіть академічні католицькі школи і, коли така школа дістане з Риму право надавати академічні ступені, то польська держава була зобов'язана ці ступені і студії признавати на рівні зі ступенями державних польських шкіл. [59] Конкордат давав право митрополитові Андреєві закладати католицькі академічні школи, навіть Католицький Університет. Хоча, забігаючи дещо вперед, Польща так і не допустила до відкриття українського університету. Навіть надавати академічні дипломи Богословській Академії було заборонено Варшавою. А коли українці через деякий час знову почали клопотатися в Римі про право ЛБА видавати хоча б дипломи з філософії та теології, "польський уряд загрозив зірванням Конкордату, коли б Ватикан виконав свої плани. Друга світова війна та більшовицька окупація Львова (1939) застали Богословську Академію в найкращім розвою, але під докладною обсервацією варшавського уряду". [60]

Як пише о. д-р Іван Гриньох, своєю гордою політикою польські чинники витворили порожнечу - "вакуум" у сфері наукових аспірацій, що більше, життєвої конечності Української Католицької Церкви. та як казали старі римляни, "natura horret vacuum" - "природа жахається порожнечі". Так учать фізики. Тим не менше застосовування має цей закон у морально-духовній площині". [61]

Тому в 1926 році “Митрополит Андрей заіменував Комісію з парохіальних професорів для перебудови Богословського Відділу в Богословську Академію з двома (а в майбутньому - з трьома) факультетами: богослов'ї, філософії, а потім ще й права. До тієї комісії ввійшли о. проф. Тит Мишковський, о. д-р Йосип Сліпий та автор цих стрічок (о. д-р Микола Чубатий - К. О.).

Після року праці уложено статути та план навчання нової установи, яку названо Богословською Академією в дусі традицій Східної Церкви та в дусі української традиції Києво-Могилянської Академії. "[62]

Статути Академії "потвердив Слуга Божий Митрополит Андрей 22 лютого 1928 року. Академічний рік 1928/1929 був роком підготовчим, а святкове відкриття Академії відбулося 6 жовтня 1929 року". [63]

Її ректор о. д-р Йосип Сліпий говорив у своїй промові під час відкриття про завдання нового навчального закладу: "Завдання Богословської Академії - стати об’єднуючим чинником цілого народу, з’єднати нез’єдинених. привернути тих, що блукають по роздоріжжях модерних філософічних і соціологічних систем, до Божої правди та заспокоїти їх спрагу знання. В Академії мають перейматися одним і тим самим духом і тими самими ідеалами та споювати ними роз’єднану націю".

З Академії мають виходити оборонці віри., що богослов'ю поставлять на науковій основі. З другого боку, як кожен університет, так і наша Академія мусять узгляднювати потреби народу і стояти у зв’язку з народом. Та це не значить, що вона має йти на угодову дорогу з кожночасними її настроями, коли іде про визнання якоїсь правди.

Крім інтелектуальної сили, - бо наука - то потуга, - Академія є і буде виховуючим чинником всенародного значення". [64]

Отець-ректор Сліпий зі всією енергійністю взявся за налагодження навчального процесу. Щоб було високоосвічене духовенство, потрібно мати хороших викладачів, підручники. Тому о. - ректор вимагав від кожного викладача писати свій підручник, по якому він провадив виклади. Попри те, що такий крок підносив викладачів на вищий рівень, до якого мали тягнутися священики, також і змушував професора серйозно підходити до своїх обов’язків, змушував його вести науковий пошук і представляти результати своєї праці для широкого загалу, бо, як зазначалося в статутах Академії: "Науковий дослідник мусить писати". [65]

До викладання в Академії запрошувалося кращих знавців своєї дисципліни, як людей духовних, так і світських. Одними з перших були: о. д-р Тит Мишковський, бібліст, орієнталіст, який був професором ще за Австрії, о. д-р Тит Глущинський, ЧСВВ, о. д-р Діонізій Дорожинський, д-р Ярослав Пастернак, Кость Чехович, Володимир Залозецький і інші.

Хотілося б зазначити ще одну рису: будучи єдиним вищим навчальним закладом на західноукраїнських землях, Академія мала щиру підтримку всієї інтелектуальної верхівки Галичини. Бо патріотично настроєні громадяни хотіли з часом бачити, що Українська Богословська Академія з часом переросте у Український Університет, як це запланували його організатори. Професор Академії, о. д-р Микола Чубатий, говорив про це: "План Митрополита Андрія створити Український університет під фірмою Українського Католицького Університету був прийнятий з повним одобренням всіма науковими колами Західної України, католиками та вченими, що не стояли дуже близько до католицтва. Пригадую собі, що цей план з ентузіазмом одобрював професор Володимир Старосольський, вчений правник та відомий провідник соціал-демократії". [66]