Міністерство освіти і науки України
Донецький національний університет
Історичний факультет
Кафедра історії України
Самостійна робота №1
з теми:
"Кіммерійці: суспільний устрій, господарство, культура та вірування"
Виконав:
Студент І курсу денного
відділення
спеціальності "Історія"
гр. А (договір)
Головко Степан Сергійович
Перевірив:
Доцент Єсіп Ігор Михайлович
Донецьк – 2009
Зміст
Вступ
1. Етногенез кіммерійців
2. Побут кіммерійців
2.1 Господарство
2.2 Культура
2.3 Вірування
3. Суспільний лад
4. Зовнішні відносини
Висновок
Література
Додатки
Вступ
Першим етнічним утворенням на теренах сучасної України, про яке лишилась згадка у письмових джерелах є кіммерійці. Цей народ з’явився тут в період переходу історії з бронзового до залізного віку. Враховуючи давність часу, коли тут перебували кіммерійці, ми все ж таки розуміємо, що основним джерелом дослідження даного етносу є археологічні пам’ятки. Отже, найбільш широкого розмаху вивчення епохи кіммерійців набуло з розвитком археології. На даний момент відомо більше ста таких пам’яток в усіх регіонах України та поза її межами. При вивченні даних пам’яток головне не приписати кіммерійцям те, що не належить до їхньої культури, оскільки процес переходу з однієї культури в іншу проходить поступово.
Однак, крім відповідей на деякі питання археологія також породила нові суперечки серед вчених. Наприклад, не визначеним є походження кіммерійців.
Вперше кіммерійців згадує у своєму творі давньогрецький митець Гомер, що був їхнім сучасником. В "Одісеї" він писав: "Закотилось сонце та покрились тьмою всі шляхи, а судно наше дійшло глибокого Океану. Там народ і місто людей кіммерійських огорнулись мрякою та хмарами; і ніколи сяюче сонце не заглядає до них своїм промінням – ні тоді, коли сходить на зоряне небо, ні тоді, коли сходить до землі, але непроглядна ніч розпростерта над безпорадними смертними". Згадав він про них і в іншому своєму творі, а саме в "Ілліаді": "Зевс, наблизивши троянців та Гектора до ахейских судів, лишив їх перед судами..., а сам повернув назад світлі очі, споглядаючи далеко на землю конеборних фракійців, мідійців, що билися врукопашну і дивних гиппемолів-млекоїдів, бідних та справедливійших людей".
У Геродота історія вже переважає над міфами. Він згадує про кіммерійців як про народ, що населяв територію, де за його часів жили скіфи. Саме від них і причорноморських греків він дізнався, що Пантікопейські степи ще до приходу туди скіфів населяли кіммерійці.
У давньосхідних клинописних текстах ми не знайдемо такого зв’язного переказу про події кіммерійської історії, яке є у Геродота. Однак, вони переважують античні джерела тим, що ці тексти належать до того самого часу, що і події, про які в них йде мова.
Вивчення даної теми потребує дуже сумлінної та кропіткої роботи, але воно є необхідним для нас. Оскількикіммерійці лишили вагомий слід в історії Північного Причорномор’я та можливо зіграли не останню роль у формуванні нашого етногенезу. Ті історики, які займаються дослідженням кочівників на теренах Північного Причорномор’я (А.І. Тереножкін, О.А. Кривцова-Гракова, Б.Н. Граков, М.І. Артамонов та ін.), обов’язково торкаються цієї теми.
1. Етногенез кіммерійців
Як самі себе називали "доїтелі кобилиць" невідомо. Навряд слово "кіммерійці" (грец. – κιμμέριοι; лат. – Cimmerii) є самоназвою. Швидше за все, їх так назвали античні автори. Значення цього слова невідоме. В ассирійських клинописах кіммерійців називають гамірра, а в Біблії – гомер.
З’явились вони тут приблизно у ІХ ст. до н.е. і були витіснені скіфами десь у VII ст. до н.е. Кіммерійці являли собою етнічно міцну спільноту племен, що займала досить велику та єдину, хоча й трохи мінливу, територію на півдні Східної Європи. Як оповідає Геродот, це степи Північного Причорномор’я між Дністром та Доном.
Цей факт підтверджується археологічними розкопками. Якщо ми поглянемо на карту археологічних пам’яток часів кіммерійців, то можна так обмежити географію їхнього впливу: від Криму (особливо Керченський пів-в, який тоді називався Кіммерійським) на півдні до лісової зони на півночі, від Дунаю на заході до Волги на сході. Походження кіммерійців є досить складним питанням. Ніхто з дослідників не береться дати на нього однозначну відповідь.
Наприклад, існує думка автохтонного причорноморського походження кіммерійців. Згідно з цією ідеєю, вони є нащадками племен, які задовго до того населяли південь Східної Європи, тобто носіїв катакомбної археологічної культури. Це означає, що кіммерійці є корінним населенням цієї території.
Однак, ця думка не знайшла широкої підтримки в наукових колах.Натомість більшість істориків схильні вважати, що кіммерійці є гілкою давньоіранського народу, генетично близького до скіфів мотивуючи це їх іраномовністю. Це підтверджується тим, що імена кіммерійських царів (Лігдаміс, Теушпа, Шандакшатру) мають безпосередньо іранські корені.
Таким чином, питання походження кіммерійців залишається відкритим. Однак, ми знаємо точно, що в VII ст. до н.е. кіммерійців змінює, інший більш досконало вивчений народ, який господарюватиме Північним Причорномор’ям протягом чотирьох сторіч. Але топоніми, які лишили після себе кіммерійці, ще найближчі п’ять сторіч нагадуватимуть про їхню присутність тут.
2. Побут кіммерійців
2.1 Господарство
З початку основою господарства кіммерійців було землеробство та скотарство. Там, де дозволяли природні умови, вони розводили велику й малу худобу, свиней та коней. Частина худоби була на стійловому утримані та забезпечувалась кормами та відходами, що давало землеробство.
Кочовий уклад господарського життя давав можливість безмежно використовувати пасовища. Таким чином було виявлено нове джерело росту додаткового продукту та збагачення, яке потребувало мінімум затрат праці. Мабуть саме ці фактори підштовхнули народи Азії на перехід до кочового способу життя. Кіммерійці не були виключенням і приблизно в ІХ ст. вони першим на теренах Північного Причорномор’я переходять від осілого способу життя до кочового.Так як кіммерійці були кочівниками, кінь займав особливе місце в їхньому житті. Про це свідчать археологічні розкопки. Деталі кінського спорядження були обов’язковим атрибутом у захороненнях кіммерійських чоловіків. Оптимальні природні умови сприяли розвитку конярству та його переходу в табунне. Конярство забезпечувало воїнів верховими кіньми та давало значну частину продуктів харчування, в т.ч. і молоко. Крім тваринництва кіммерійці, займались ще й полюванням. Кіммерійці були першими, хто почав виплавляти з болотної руди залізо та широко використовувати його в промислових цілях. Вони зіграли головну роль у розповсюджені заліза в Східній та центральній Європі. Лиття бронзи та золота виконувалося по воскових моделях. Застосовувались штамповка, карбування та паяння (золотом по золоту). Із заліза вироблялась більш досконала та практична зброя. Тим не менш багато предметів повсякденного життя кіммерійців було зроблено з бронзи.Також було розвинуто і гончарство.
2.2 Культура
Кіммерійські пам’ятки представлені лише похованнями, зазвичай курганними, але відомі й безкурганні поховання. Культуру кіммерійців відносять до зрубної культури та білозерської. Останню вважають її основою. Кіммерійську культуру прийнято ділити на два ступені: чорногорівська культура (ХІ-VІІІ ст. до н.е.) та новочеркаська (VIII-VIIст. до н.е.).
На першому ступені ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев'яним перекриттям у скорченому положенні на боці. Для цього періоду ще характерні бронзові вироби. На новочеркаському ступені вже з’явилися глибокі ями, відомі прямокутні ями з дахом, відповідно і трупопокладання вже випрямлене, але теж на боці. Поховальний інвентар почали класти й на перекриття. Тут вже починає переважати залізо.
За складом супроводжуючих небіжчика речей поховання чітко розділяється на чоловічі та жіночі.
Чоловіків ховали зі зброєю, кінським спорядженням, тобто з тими речами, які могли б йому знадобитися в бою. Для жіночих могил характерні прикраси, глиняний посуд та предмети господарської діяльності (шила, голки тощо).
Важливою рисою кіммерійської культури є стели, які хоч і не мають чітко вираженої голови людини, але добре зображають одяг та зброю. Отже, традиція зображати своїх воїнів в камені вже є характерною і для кіммерійців.
Прикраси вони виготовляли з бронзи, золота та кісток. В різьбі на кістках в них переважали плоский рельєф та гравюра. Для кіммерійського мистецтва найбільш характерні геометричні орнаменти у вигляді розеток, різних спіралей, меандрів, ромбоподібних фігур тощо. Також відомі приклади зображення тварин, зокрема коней та худоби.
Кіммерійське мистецтво дуже сильно відрізняється від мистецтва скіфів. Не кіммерійці запозичували культурні досягнення у своїх сусідів а навпаки. Їх самодостатня й різноманітна культура була представлена на досить високому рівні.
2.3 Вірування
Досліджуючи кургани кіммерійців ми знаємо, що трупопоклодання в них було скорченим або витягнутим на боку. В новочеркаський період померлих кладуть орієнтовано стабільно на захід. Ця орієнтація буде характерною потім і для скіфів, і для сарматів. Швидше за все, це пов’язано з тим, що давні народи вважали, захід стороною куди відходить душа. Таким чином, ми бачимо ознаки релігійних вірувань.
Як згадувалось вище, в захороненнях археологи знаходили речі, якими кіммерійці користувались при житті. Це означає, що для їхнього світогляду було характерними віра в душу та життя після смерті.
Колискою всіх релігій була жіноча природа, яка запліднювалась і розцвітала від контакту з чоловічою природою.Відомо, що у кіммерійців був присутній культ Богині-Матері. Про це свідчать стели з зображеннями жінки, які мали культовий характер. Деякі вчені вважають, що культ Богині-Матері у кіммерійців був відлунням релігійного культу ранньонеолітичної (дотрипільської) та трипільської доби. Глиняні жіночі статуетки з дитиною на руках – уявлення про тогочасний релігійний світогляд, про початки формування ще в тодішню епоху культу Роду і рожаниць, поширеного в дохристиянських віруваннях східних слов'ян.