регистрация / вход

Юрисдикційні форми захисту авторських прав

Норми права стимулюють осіб до створення об’єктів авторського права та надають можливості по їх реалізації. Форми захисту авторського права. Матеріальні та процесуальні аспекти здійснення судового захисту. Міжнародні акти забезпечення авторських прав.

«Юрисдикційні форми захисту авторських прав»

Цивільне право України

Виконав Стерницький Юрій

Студент 3 курсу 7ф НЮАУ ім.

Ярослава Мудрого

Харків 2008 р.


Анотація

Дана дослідницька робота містить у собі аналіз деяких проблемних аспектів здійснення юрисдикційного захисту особистих немайнових та майнових авторських прав осіб, які є суб’єктами правовідносин інтелектуальної власності.

У вступній частині підкреслюється важливість обраної теми. Дається узагальнений аналіз основних правових джерел, що регулюють відносини у сфері захисту і реалізації авторських прав, тенденції щодо їх реформування та перетворення в контексті подальшої міжнародної співпраці. Окреслюються перспективи можливостей захисту за допомогою міжнародних та національних засобів.

В основній частині роботи досліджуються питання матеріального та процесуального регулювання форм захисту авторського права. Послідовно розглядаються можливі процесуальні дії позивача у суді загальної юрисдикції, та в спеціалізованих судах України. На основі нормативних актів та матеріалів судової практики даються рекомендації по вибору оптимального шляху поведінки особи для захисту немайнових та майнових прав на різних стадіях правопорушення. Як висновок із проблемних ситуацій юрисдикційного захисту виводяться суттєві застереження та пропозиції по вдосконаленню системи захисту авторських і суміжних прав. Також проводиться порівняльний аналіз існуючих міжнародних стандартів права інтелектуальної власності із наявними в Україні інститутами авторського права.

В заключній частині підсумовуються попередні дослідження і робляться висновки щодо ефективності існуючої системи захисту авторських прав і її можливості в подальшому вдосконаленню національного законодавства в контексті можливого запозичення зарубіжного досвіду із врахуванням демократичних ціннісних орієнтирів в праві.

Вступ

Розвиток інституту інтелектуальної власності в українському законодавстві значною мірою обумовлюється міжнародним досвідом, який активно використовується в національній правовій доктрині. Вже сьогодні ми маємо велику кількість міжнародних актів у галузі цивільного права, що є частиною українського законодавства. І тенденція міжнародного співробітництва в економічній сфері дає достатні підстави вважати, що розвиток права інтелектуальної власності в Україні є одним із пріоритетних. Саме тому засоби правового захисту даної галузі в національному законодавстві потрібно врегулювати на високому рівні, бо без достатнього їх забезпечення ми не зможемо прийняти міжнародні стандарти в галузі права інтелектуальної власності.

Хочу відзначити, що українська держава зробила суттєві кроки по вдосконаленню законодавства на шляху реалізації її стратегічної мети – інтеграції до Європейського Союзу. Так, у 2000 році у складі Міністерства освіти і науки України був утворений Державний департамент інтелектуальної власності. Ряд важливих норм, що зокрема є основоположними для інституту права інтелектуальної власності містяться в Цивільному Кодексі. Згодом Законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав було адаптоване до вимог Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

На даний час в Україні у сфері авторського права і суміжних прав діє 3 спеціальних закони, 9 законів, що охороняють права суб’єктів авторського права і суміжних прав в різних галузях, Україна є учасницею 6 міжнародних договорів та конвенцій, 2 двохсторонніх Угод (Азербайджан, Болгарія). Відносини, пов’язані з охороною авторського права і суміжних прав регулюють понад 30 підзаконних нормативних актів.[1] Укладення ряду міжнародних актів мало на меті значною мірою гармонізувати національне законодавство із демократичними принципами ЄС. Це стимулювалося під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх потреб суспільства. Так, наприклад, в Угоді про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами членами, ратифікованій 10.11.94, Україна зобов’язалась зі свого боку удосконалювати захист прав на інтелектуальну власність. Даний нормативно-правовий акт, на мою думку, є показовим того, що розвиток інституту інтелектуальної власності в Україні був дещо поставлений в залежність від ведення міжнародної політики. Бо за умов поглиблення міжнародної співпраці національний інститут мав би також активно слугувати інтересам іноземного суб’єкта права інтелектуальної власності. А українські суб’єкти права, відповідно, отримали б змогу апелювати до ширшого кола інституцій захисту. Але, як бачимо, очікуваний результат внаслідок внутрішньодержавної нестабільності відстрочився на невизначений період. З цього випливає необхідність державного акцентування на національно-правові засоби забезпечення права інтелектуальної власності.

За теперішніх умов, я переконаний, необхідно вжити комплекс загальнодержавних заходів щоб відносини у сфері творчості в Україні були динамічними і їх учасники, опосередковано правом, заохочувалися примножувати здобутки інтелектуальної діяльності. Немаловажливим при цьому є рівень володіння осіб знаннями про те як можна захистити свої права, як автора. Бо так склалося, що до великої частки первинних суб’єктіва права інтелектуальної власності в Україні належать саме фізичні особи, тобто пересічні громадяни, які не завжди мають змогу розібратися в складних юридичних механізмах захисту своїх прав.

Форми захисту

До захисту авторських прав застосовуються такі ж форми захисту як і до інших цивільних прав та інтересів. А саме: юрисдикційні та неюрисдикційні.

Переважною формою неюрисдикційного захисту є самозахист, що проявляється в активних чи пасивних діях особи для запобігання, чи припинення порушення власного суб’єктивного права. Дана форма самозахисту у відносинах авторства на практиці трапляється в поодиноких випадках. І хоча є дещо малозначною, та все ж не може ігноруватися, бо стаття 55 Конституції України гарантує кожному невідємне право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи.

Юрисдикційна форма – навпаки, є більш поширеною при розвязанні цивільно правових конфліктів. Вона здійснюється судами та іншими органами державної влади. Наявність інституту юрисдикційного захисту відповідає міжнародним вимогам щодо захисту авторських прав: згідно із угодою TRIPS, країни-учасники WTO повинні створити уповноважений орган із розгляду порушень прав інтелектуальної власності. Інститут юрисдикційного захисту містить великий потенціал, здатний забезпечити врегулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності на достатньому рівні, а отже він має бути докладно дослідженим.

Деякі матеріальні та процесуальні аспекти здійснення судового захисту

Найефективнішим юросдикційним засобом захисту авторського права є судовий захист, що здійснюється в Україні на загальних принципах судочинства. Судовий захист авторських та суміжних прав можуть здійснювати суди загальної юрисдикції у порядку цивільного чи кримінального провадження, адміністративні та гасподарські суди. В судовій практиці України по здійсненню захисту інтелектуальної власності на сьогодні сформувався цілісний комплекс рекомендацій та зауважень. Найсуттєвіші з них я пропоную розглянути в даній роботі. Вважаю за необхідне проаналізувати спочатку основні положення щодо розгляду справ судами загальної юрисдикції.

Диспозиція статті 432 Цивільного Кодексу в частині звернення до суду за захистом права інтелектуальної власності є відсилковою до норм статті 16 ЦК, яка в свою чергу передбачає для захисту прав інтелектуальної власності такі ж самі способи, як і для захисту всіх цивільних прав та інтересів судом. Тобто способи, перелічені в частині 2 ст. 16 ЦК є універсальними для захисту майнового та немайнового права у рамках цивільного судочинства. Що звісно полегшує особі сформулювати предмет позову – матеріально-правову вимогу до відповідача. Така вимога може пред’являтись на стадії вже порушеного права, коли є реальна загроза такого порушення, або при невизнанні суб’єктивного права особи зі сторони відповідача. Можуть крім загальних способів, перелічених в ч. 2 ст. 16 ЦК використовуватися й спеціальні способи захисту, що містяться в галузевому законодавстві. За приписами статті 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права” у зв’язку з порушенням авторського права і (або) суміжних прав є можливим одночасне застосування кількох або усіх передбачених зазначеною статтею способів цивільно-правового захисту таких прав, у тому числі й у різних судових провадженнях.

Що стосується підстави позову, то в ній обов’язково необхідно вказати факти, що підтверджують наявність у позивача права, яке порушено, не визнається або ж є під загрозою порушення. Цивільне законодавство з цього приводу містить кілька важливих положень, а саме: для визнання твору об’єктом авторського права не потрібно підтвердження з боку окремих державних органів. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права» і означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.[2] Також діє презумпція авторства, що міститься в статті 435 ЦК і означає те, що автором є особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору, за відсутності доказів іншого. Отже, достатньо особі вказати себе автором твору в судовому позові і її особисті авторські права не потребуватимуть спеціального підтвердження. Хочу звернути увагу на те, що при виборі того чи іншого способу захисту необхідно виходити із виду порушеного авторського права - особистого немайнового чи майнового.

Зі статті 423 ЦК випливає можливість судового захисту особистих немайнових прав автора. Ця група прав нерозривно пов’язана із особою автора і якщо вони є об’єктом правопорушення, то позивач в загальних випадках може в позові до правопорушника вказати наступне: вимагати визнання своїх прав як творця, вимагати протії спотворенню чи іншій зміні твору, а також - оголошувати, друкувати твір під псевдонімом, або без такого, та інше. В результаті порушення немайнових прав автор може і не понести матеріальних збитків, але може зазнати моральних переживань. Щоб їх вчасно попередити чи припинити, вказані засоби судового захисту в першу чергу надають можливість відновити честь та гідність автора, репутацію юридичної особи – суб’єкта права інтелектуальної власності.

На практиці ж більшість порушень виникає з приводу недотримання саме майнових прав. Наприклад, в 2004 році за участю державних інспекторів з питань інтелектуальної власності було вилучено контрафакта на суму 3 900 360 грн., в 2005 році – на суму 5 301 496 грн., а в 2006 році - 7 673 927, що перевищує показники за три попередні роки.[3]

Обсяг основних майнових прав інтелектуальної власності на твір визначається статтею 440 ЦК. До них належать: право на використання твору, виключне право дозволяти використання твору, право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання, інші права, встановлені законом (в даному випадку докладний перелік інших прав міститься в статті 15 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»). Особливості захисту майнових авторських прав випливають із закріпленої в цивільному законодавстві презумпції – перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, і навпаки – перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності. Суб’єктами майнових прав в такому випадку можуть виступати сам творець (первинний суб’єкт), та законні правонаступники. Останні є такими, що отримали від творця майнові права за правочином чи в порядку спадкування. Виходячи із обсягу майнових прав можна визначити можливі їх порушення: піратство; плагіат; ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право обєктів інтелектуальної власності; вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права; будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права; підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права чи особи, яка здійснює таке управління; розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Фізична чи юридична особа, яка є похідним суб’єктом майнових авторських прав, на підтвердження належних їй порушених прав має в суді надати докази. За звичай, доказами є документи, що закріплюють той чи інший багатосторонній чи односторонній правочин. Такими є наприклад ліцензійний договір, угода, заповіт (якщо його не має, то підтвердження правонаступництва майнових авторських прав спадкоємця за законом) тощо. Проте, часто в адміністративному процесі на практиці помилково вважаються певні документи, такими, що неповно встановлюють обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. З цього приводу існує положення: якщо позивач на час вирішення спору у справі не має можливості подати на вимогу суду оригінали договорів на підтвердження своїх авторських майнових прав, суд з метою встановлення обставин справи витребовує необхідні докази від інших підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі. Так, у справі Вищого Господарського Суду за касаційною скаргою товариства “Телерадіокомпанія “С” на рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду зі справи за позовом ТОВ “ТРК “С” до товариства “Телерадіокомпанія “Л” про стягнення компенсації за порушення авторського права в сумі 82 500 грн., виявилося, що місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом не було витребувано оригіналів авторських договорів, що підтверджують майнові права, через що авторські права позивача в суді не визнавались. Отже, при доказуванні факту наявності майнових авторських прав не можна ігнорувати докази (копії документів), що прямо не встановлюють цього права, але дають опосередковано змогу його встановити.

Чіткому доказуванню підлягають також факти порушення особою авторських прав. Докази, такі, що підтверджують вчинення незаконних дій порушення (примірник контрафактної продукції, касовий чек, що свідчить про оплату за придбання, відтворення (на замовлення) підручника, аудіовізуального твору, фонограми, відеограми, комп'ютерної програми, бази даних тощо) в адміністративному процесі додаються до матеріалів справи. При здійсненні захисту прав міжнародними засобами, вимога доказу порушення теж є обов’язковою. Вона дістала назву "prima facie" і включає в себе обов’язок надати повноважним органам достатні докази і якщо необхідно – опис об’єктів з метою їх ідентифікації. Але часом, для встановлення факту порушення доказів недостатньо і призначається експертиза. Наприклад, для роз’яснення питання про те, що є частиною твору, яка може використовуватися самостійно, відповідно до припису статті 9 Закону України “Про авторське право і суміжні права” необхідні спеціальні знання спеціалістів у галузі літературознавства. Для з’ясування цієї обставини суд має призначити судову експертизу. Експертиза часто встановлюється у справах де об’єктами порушеного права інтелектуальної власності виступають комп’ютерні програми. Але судді не завжди правильно встановлюють об'єкт протиправного посягання у випадках, передбачених ст. 51-2 КпАП, через що приймають судові рішення, призначаючи конфіскацію предметів, які не є незаконно виготовленими й не належать до обладнання і матеріалів, що використовуються для незаконного виготовлення продукції. Так, Київський районний суд м. Харкова постановою від 26 травня 2003р. притягнув С. до адміністративної відповідальності за правопорушення, склад якого передбачений ст. 51-2 КпАП, із накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. та конфіскацією в дохід держави системного блоку із жорстким диском загальною вартістю 3тис. грн. Відповідно до матеріалів справи С. притягнутий до адміністративної відповідальності за використання комп'ютерної програми "Windows XP", документи на придбання якої, а також реєстраційний номер були відсутні[4]
Суб’єктами звернення до суду можуть бути також особи, яким хоч і не належать майнові авторські права, але за наявності договорів з авторами творів на управління їх майновими правами організації колективного управління як суб’єкти авторського права мають право звертатися до господарського суду з позовами про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду або стягнення доходу, отриманих порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, і у тому випадку, коли з порушником авторського права організацією колективного управління не укладено будь-якої угоди. Це положення, є досить важливим для практики застосування авторського законодавства, бо часто суди приходять до неправильного висновку про те, що відсутність угоди з відповідачем позбавляє позивача права стягувати авторську винагороду на користь авторів, які доручали йому управління своїми майновими правами, оскільки, відповідно до зазначених приписів Закону “Про авторське право та суміжні права”, така винагорода може бути стягнута у вигляді збитків і у тому випадку, коли організацією колективного управління майновими правами авторів не укладалося договору з особою, яка виконує твори.

Підсумовуючи вище вказане, можна прийти до висновку, що запорукою успішного розв’язання судової справи є дотримання процесуальних вимог захисту права інтелектуальної власності. Якщо особа, маючи підтвердження своїх виключних авторських прав, факту їх порушення, змогла правильно обрати засіб захисту і сформулювати предмет, підставу, зміст позову то шанси на вирішення справи на користь позивача суттєво збільшуються. Проте, забезпеченню захисту власних авторських прав необхідно приділяти не лише на стадії судового розгляду, а й у всіх правовідносинах, з ними пов’язаних. Бо не завжди можна визначити особу, що порушила право. Наприклад, безкоштовний Інтернет сайт, при створенні якого не вимагається державної реєстрації, не може виступати відповідачем як юридична особа, тобто його власників майже неможливо встановити, тим більше притягнути до юридичної відповідальності. Таким чином деякі сфери відносин з приводу інтелектуальної власності взагалі до сих пір залишаються за рамками правового регулювання.

Міжнародні акти забезпечення авторських прав

Міжнародний досвід свідчить про недостатність захисту авторських прав лише на основі національних засобів. З цією метою цивілізовані держави давно стали на шлях міжнародної співпраці в даній галузі права. Позитивним є те, що Україна не залишилась осторонь міжнародної співпраці і приєдналась до ряду міжнародних актів. Найстарішим нормативним актом міжнародно-правової охорони авторських прав є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Вона неодноразово змінювалася та редагувалася і на сьогодні це найбільш регламентований міжнародний акт, що забезпечує захист інтересів авторів (в тому числі програм для ЕОМ. Основними принципами Бернської конвенції є принципи національного режиму і мінімальності прав.[5]

Всесвітня конвенція про авторське право передбачає охорону прав на твори, опублікувалися, для громадян держав, які беруть в ній участь.6

Суттєві норми авторського права з’явилися в національному законодавстві за останні десять років. Приєднання до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення надало можливість застосовувати принцип національного режиму: охорона прав українським виконавцям, виробникам фонограм і організаціям мовлення надається за кордоном та іноземним виконавцям, виробникам фонограм і організаціям мовлення на території України. Приєднання до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограм передбачає охорону суб’єктів суміжних прав, а саме: виконавців і виробників фонограм на рівні охорони прав, що надається передовими країнами світу, що дозволяє ефективно здійснювати охорону прав українських та іноземних виконавців і виробників фонограм на території України. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право. (Інтернет – Договору), дозволяє ефективно здійснювати охорону прав на території України і за її межами українських та іноземних авторів художніх та літературних творів, у тому числі прирівняних до літературних творів комп’ютерних програм, баз даних. Законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав адаптоване до вимог Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності виконання яких є обов’язковими при вступі України в СОТ.[6]

Отже, можемо констатувати, що Українське законодавство в сфері захисту авторських прав в достатній мірі узгоджене із міжнародними стандартами.

Висновок

Сьогодні, аналізуючи вищезазначені особливості юрисдикційного захисту в Україні, ми приходимо до висновку, що шлях до ефективнішого захисту полягає в чіткому дотриманні існуючого законодавства про право інтелектуальної власності. При цьому орієнтуючими положеннями є матеріали судової практики. Первинний суб’єкт авторських прав наділений широкими повноваженнями для їх здійснення та захисту. Такі права знайшли широку регламентацію в межах національного законодавства та на рівні міжнародного законодавства.

Норми права різними засобами стимулюють осіб до створення об’єктів авторського права та надають широкі можливості по їх реалізації. Разом з тим надано реальні права особам, що залучаються до авторських правовідносин і використовують майнові права інтелектуальної власності.

Міжнародні засоби захисту авторських прав, що містяться в укладених нашою державою угодах та ратифікованих договорах дозволяють автору реалізувати право на захист через ефективні міжнародні правові інститути. Гармонізація національних і міжнародних засобів захисту авторських прав виконує кілька функцій. Головними з них є: наближення всієї правової системи до демократичних європейських стандартів та захист національних суб’єктів авторського права.

Але, нажаль, існування колізій в матеріальному праві, що провокують ситуацію невизначеності під час здійснення захисту особистих немайнових та майнових авторських прав суттєво гальмують розвиток правовідносин як на рівні первинних відносин щодо об’єктів права інтелектуальної власності, так і на загальному рівні в межах цілих інституцій. Проблема є актуальною і потребує залучення широкого загалу до дискусії навколо питання засобів захисту авторських прав.

Отже, беручись до вирішення проблем в забезпеченні реалізації прав інтелектуальної власності, необхідно неодмінно враховувати ряд факторів, зокрема міжнародний досвід, адже даний інститут в національному праві відносно новий і достатнього досвіду його регулювання в період трансформаційних перетворень правової системи не має.

Список використаних джерел:

1 Адміністративне право України Підручник за редакцією професора Ю. Є. Битяка Хрінком Інтер К: 2004 р.

2 Вісник Господарського Судочинства № 2, 2005 р

3 Гражданское право Украины в схемах. Е. А. Мичурин Юрсвит. Харьков: 2006 г.

Спасибо-Фатєєвої та В. Л Яроцького. К.: Юрінком Інтер 2007.

4 Кушніренко О. Г., Слінько Т. М., Веніславський Ф. В. Конституційне право України в схемах і дефініціях. – Харків 2003.

5 Президія Вищого Господарського Суду України. Рекомендації 10.06.2004 N 04-5/1107

6 Цивільне право України: навчальний посібник. Під редакцією В. І. Борисової, І. В.

7 Цивільне процесуальне право України: підручник. За редакцією професора В. В. Комарова. «Право» Харків: 1999 р.

8 Фрицький О. Ф. Конституційне Право України . – К.: Юрінком Інтер, 2006

9 http://www.telekritika.ua/news/print/9547

10 http://www.uacrr.kiev.ua/ukr/u_yur_sp/u_yur_sp.htm#j1

11 Кримінальний процес України в схемах і таблицях В. В. Вапнярчук Харків

12 Цивільний процесуальний кодекс України із змінами та доповненнями станом на 1 січня 2007 р.


[1] Звіт про діяльність Державного департаменту інтелектуальної власності за 2000-2007 роки

http://www.sdip.gov.ua/rus/about/statistic/zvit07/

[2] Цивільне право України: навчальний посібник. Під редакцією В. І. Борисової,І. В. Спасибо-Фатєєвої та В. Л Яроцького. К.: Юрінком Інтер 2007. – С 412

[3] Звіт про діяльність Державного департаменту інтелектуальної власності за 2000-2007 роки.

[4] Узагальнення застосування судами законодавства у справах про адміністративні правопорушення у сфері інтелектуальної власності (статті 51-2, 164-9 КпаП) 01.01.2006 верховний Суд України.

[5] , 6 Лазуренко Ю. В.Вісник Господарського Судочинства № 2, 2005 р. С. 204

[6] Звіт про діяльність Державного департаменту інтелектуальної власності за 2000-2007 роки.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 2.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему