Смекни!
smekni.com

Виникнення, формування та утвердження засад історичної школи права (стр. 5 из 5)

У Гуго розгляд “правомірності” того або іншого правового ладу, залежно від обставин, приводить до необхідності вивчення історії цього ладу. Ті ж ідеї розвиває надалі видний німецький історик Ю. Мезер, хоча у нього є ухил і до більш раціоналістичного, буржуазно-правового розуміння. Проте більш повний свій розвиток, у всіх своїх характерних особливостях, доктрина історичної школи права одержує лише у того, хто вважав себе учнем Гуго, глави всього напряму Фрідріха фон-Савіньї.[2]

Недивно, що буржуазна юриспруденція надалі, в особі Ієрінга, відходить від традицій історичної школи і повертається до них лише разом з новітнім юридичним “позитивізмом”, лише тоді, коли сама буржуазія стає реакційною. Плоский емпіризм, що не терпить абстрактного вивчення тенденцій розвитку і освячуючий “підлоту сьогоднішнього дня” нібито природним, органічним розвитком у минулому, цей емпіризм не обмежився однією областю права і знайшов собі тоді вираз і в сусідній області політичної економії.[25]


Висновки

Отже, в даній роботі ми розглянули основні етапи формування ідеологій, які посприяли виникненню Історичної школи права її утвердженню та впливу на суспільство.

Тому можна зробити наступні висновки, що реакційність політико-правових вчень де Местра, де Бональда, Галера були направлені на реставрацію середньовічних політичних і правових установ, влади і авторитету католицької церкви. Відповідно до феодальних ідеалів Середньовіччя вони прагнули довести нікчемність людини перед богом і державою, безсилля його розуму, здатного творити тільки зло.

Не так відверто, але тих же, по суті, ідей трималися Берк і юристи історичної школи. Їх ідеал — не стільки у минулому, скільки в тій частині теперішнього часу, яка несе на собі найбільші відбитки, пережитки минулого.

При всій великій кількості посилань на бога і божий промисел реакційна ідеологія кінця XVIII— початку XIX ст. не так примітивна і догматична, як, скажімо, теократичні концепції середніх століть. Освіта і революція примусили реакціонерів вчитися і роздумувати. Як видно з всього висловленого, вони намагалися використовувати для обґрунтовування своїх поглядів окремі ідеї Монтеск’є, термінологію Руссо і, головне, засвоїли необхідність обґрунтовувати свої ідеали не тільки посиланнями на святе писання.

В полеміці з революційними теоріями реакційні мислителі знайшли ряд уразливих ланок в ідеології Освіти. Певним досягненням правознавства були думки про межі діяльності законодавця, який завжди створює право не на порожньому місці, а у конкретного народі та його історичній спадщині. Крім іншого підхід до права, що визнає об'єктивність мінливості і різноманітності правових систем, створював теоретичні основи для виникнення і розвитку порівняльного правознавства.

Кроком вперед в розвитку теорії права були спроби знайти закономірності історії права, розглянути цю історію як об'єктивний процес, не у всьому і не завжди залежний від волі законодавця.

Реакційні ідеологи мали рацію в тому, що законодавство кожного народу повинне відповідати умовам його життя, а не абстрактним уявленням про людину взагалі. Але критика цих абстрактних уявлень була підлегла упередженій меті зберегти принижене положення людини взагалі, властиве феодалізму. Саме це понад усе обурювало реакційних ідеологів, не здатних змиритися з думкою про загальну правову рівність і свободу як залежність тільки від закону.

Критика ідеології реакційних мислителів кінця XVIII — початку XIX ст. не відноситься до пройдених етапів історії політичних і правових вчень.

Схожі прояви, що різко негативно відносяться до демократичних тенденцій сучасності виникають і в сучасному світі.


Список літератури

1. Калюжний Р.А., Тимченко С.М., Пархоменко Н.М., Легуша С.М. Загальна теорія держави і права: навч. посіб.. — К. : Видавець Паливода А.В., 2007. — 296с.

2. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права / Фонд сприяння розвитку укр. правової думки та пропаганди державницьких традицій "Право для України". — Львів, 1997. — 200с.

3. Демиденко Г. Г. Історія вчень про право і державу: Підруч. для студ. юрид. вищих навч. закл.. — Х. : Консум, 2004. — 431с.

4. Кормич А. І. Історія вчень про державу і право: Навч. посібник / Одеська національна юридична академія. — О. : Юридична література, 2003. — 336с.

5. . Мамут Л.С. Анализ правогенеза и правопонимания. Историческое в теории права. Тарту, 1989. – с. 137.

6. Трофанчук Г. І. Історія вчень про державу та право: Навч. посіб. для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Уніветситет "Україна", 2004. — 210с.

7. Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень: Підручник. — К. : Юрінком Інтер, 2004. — 464с.

8. Субботін В.М., Філонов О.В. Теорія держави і права: Навч. Посібник.- Видавництво: Знання, 2005.-327 с.

9. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навчальний посібник. — К.: Товариство "Знання", КОО, 1999. — 642 с.

10. Воротилин Е. А., Лейст О. Э., Мачин И. Ф., Струнников В. Н., Томсинов В. А. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Московский гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. Юридический факультет / О.Э. Лейст (ред.). — М. : Зерцало-М, 2002. — 678с.

11. Графский В. Г., Золотухина Н. М., Мамут Л. С., Нерсесянц В. С., Сюкияйнен Л. Р. История политических и правовых учений: Учебник для студ. вузов, обучающихся по спец. и направлению "Юриспруденция" / В.С. Нерсесянц (общ.ред.). — 3.изд., стер. — М. : НОРМА, 2003. — 727с.

12. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

13. Литвинов А. Н., Левченко А. И. История учений о государстве и праве: Учеб.-метод. пособие для слушателей отд-ния заоч. обуч. / Луганский ин-т внутренних дел. — Луганск : РИО ЛИВД МВД Украины, 2000. — 187с.

14. Новгородцев П. И. Историческая школа юристов / Санкт-Петербургский ун-т. — С.Пб. : Лань, 1999. — 192с. — (Классики истории и философии права).

15. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. “ Теорія Держави і Права” \ навч. посібник.\ К., 2001.

16. Матузов Н.З., Малько А.В., “Теория Государства и Права”\ курс лекцій\ М., 2001.

17. Малько А.В., Комаров С.А., “Теория Государстваи Права”\ навчальний посібник .\ М., 2000.

18. Хропанюк В.Н. Теория государства и права : Под ред. В.Г. Стрекозова.-М.: “Дабахов , Ткачев”. 1995.

19. Воронянський О.В.,Борисов Г.В.,Зайончковський Ю.В. “Основи правознавства”: Навчальний посібник.-Харків.:Парус, 2008.- 368с.

20. Козінцев І.П.,Козаченко Л.М.”Хрестоматія з правознавства”- 2-е вид.,доп. – К.: Юрінком Інтер, 1998.-704с.

21. Кравчук М. В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. - 3-тє вид., змін, й доп.- Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 228 с.

22. Лисенков С. Л., Колодій А. М., Тихомиров О. Д., Ковальський В. С. Теорія держави і права: Підручник / С.Л. Лисенков (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 448с

23. М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. З 14 Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — 477 с.

24. Нерсесянц В. С. Из истории правовых учений: два типа правопонимания // Политические и правовые учения: проблемы исследования и преподавания. М., 1978. – 326 с

25. Хома Н.М. Історія політичних та правових вчень (від зародження до початку XX ст.): Конспект лекцій. - Львів, 2002.