Своє бачення проблеми походження неоантропа виклав у працях 60—70-х років відомий угорський дослідник А. Тома, який виділив три основних осередки сапієнтації: західний — європеоїдно-негроїдний — та східні — монголоїдний та веддоавстралоайноїдний.
Формування західного центру Тома пов'язує з міграціями африканських першолюдей на територію Європейського континенту. Ці пересування відбулися за плейстоцену під час наступу льодовиків, коли між Африкою та Європою існували суходольні переходи. Кожна нова хвиля переселенців витісняла своїх попередників на околиці ойкумени, де вони мешкали невеликими ізольованими групами. Так, нащадки пресапієнсів і ранніх неандертальців під тиском "класичних" неандертальців були змушені переселитися до Пів-денно-Східної Європи, поклавши початок формуванню західної групи неоантропів. Згодом окремі популяції цих людей повернулися у центральні та західні райони Європейського континенту, а інші просунулися в Передню Азію. Тут вони змішалися з місцевими палеоантропами, що стало основною причиною мозаїчного переплетення прогресивних та архаїчних ознак, властивого "палестинським" неандертальцям. У західному осередку сапієнтації сформувалися протоєвропеоїди та протонегроїди.
Поштовхом до виникнення східних центрів, за Тома, стали міграції західносибірських першолюдей до Центральної Азії. Тут вони змішалися з популяціями, близькими до синантропів, що спричинило появу протомонголоїдів. Згодом вони вирушили на південний схід континенту, де виник іще один осередок формування неоантропів — веддоавстралрайноїдний.
В основі даної схеми лежать теоретичні уявлення про кібернитичний механізм зворотного зв'язку між розвитком мозку та культурою. Слід мати на увазі, що Тома допускав еволюційні зміни в межах одного виду — Homosapiens, до якого він відносив не лише неоантропів та палеоантропів, а й архантропів.
У радянській антропології упродовж 60— 80-х років активно розроблялася гіпотеза дицентризму, тобто двох первинних осередків формування людини сучасного фізичного типу, — західного, або євро-африканського, та східного — азійського (В. Алексеев). Для її обгрунтування використовувалися краніологічні дані, які засвідчують певну морфологічну та хронологічну спадкоємність первісних людей у деяких регіонах Євразії. Виникнення кількох незалежних центрів формування Homosapiens В. Алексеев пояснював визначальною роллю соціальних чинників на пізніх етапах процесу антропогенезу.
Загалом донедавна більшість учених схилялися до поліцентризму, однак останні відкриття в галузі молекулярної біології змушують знову повернутися до думки про формування людини сучасного фізичного типу в одному центрі.