Таким чином, в даний час найбільш близькою до дійсності є точка зору тих дослідників, які на підставі морфології відносять австралопітеків до сімейства гомінід, виділяючи їх як підродини австралопітекових. Решта пізніші і прогресивні форми поєднуються при цьому і становлять сімейство гомінід - підродину гомінін, або власне людей. Переважна більшість серйозних сучасних дослідників розглядають всі без винятку відомі нам форми найдавніших людей як представників одного-єдиного роду.
Зроблений вище побіжний перелік палеонтологічних знахідок антропоморфних приматів пізньотретинного і ранньочетвертинного періодів, а також австралопітеків, наочно ілюструє складність проблеми прабатьківщини людства. Залишки копалин приматів, які можуть бути близькі до гомінідів, виявлені на різних материках Старого Світу. Всі вони приблизно синхронні між собою в межах геологічного часу, і тому палеонтологічні дані не дають можливості зробити остаточний вибір регіону, де відбулося виділення людини з тваринного світу. Геологічні, палеозоологічні, палеоботанічні і палеокліматичні дані вказують на досить сприятливі умови для вищих приматів на широких просторах Центральної і Південної Африки та Центральної Азії. Вибір між Євразійським і Африканським материками ускладнюється ще й відсутністю вироблених передумов для визначення області прабатьківщини людства. Одні вчені вважають, що виділення людини з тваринного світу відбулося в умовах скелястого ландшафту якихось передгір'їв, інші - що безпосередні предки родини гомінідів були жителями степів.
Виключивши несприйнятні з фактичної точки зору гіпотези про виникнення людства в Австралії та Америці, які взагалі не входили в зону розселення вищих приматів, будучи відрізані від Старого Світу непрохідними для них водними бар'єрами, ми в даний час не маємо можливості вирішити проблему прабатьківщини людства з належною визначеністю . Ч. Дарвін, виходячи з більшої морфологічної подібності людини з африканськими антропоїдами в порівнянні з азіатськими, вважав більш імовірним, що прабатьківщиною людства був Африканський материк. Знахідки копалин вищих приматів в Індії, зроблені на початку нашого століття, похитнули чашу ваг і схилили її на користь Азіатського материка. Однак виявлення викопних решток австралопітекових мавп, зінджантропа, презінджантропа та інших форм знову звертає погляди дослідників на Африканський материк як на колиску людства
пітекантроп синантроп атлантроп гейдельберзький людина
«Гейдельберзька людина». Історія дослідження, морфологічні особливості
Homo heidelbergensis («Гейдельберзька людина», названа так на честь Гейдельберзького університету) — вимерлий вид роду Homo, який, можливо, був прямим предком як Homo neanderthalensis в Європі так і Homo sapiens. Найкращі рештки цих гомінідів датовані від 600 до 400 тис. років тому. Кам'яні знаряддя Homo heidelbergensis близькі до ашельських знарядь Homo erectus.
Кісткові рештки людей ашельської доби – велика рідкість, кожна така знахідка стає справжньою науковою сенсацією. На теренах України і Польщі їх поки що не виявлено. Однак фізичні риси „праєвропейців”, які залишили тут найдавніші археологічні пам’ятки, можна реконструювати на підставі знахідок в інших країнах Європи, а саме: нижньої щелепи людини, яка жила близько 500 тис. років тому (місцезнаходження біля м. Гейдельберг у Німеччині); черепа двадцятирічного мисливця, вбитого десь 400 тис. років тому (печера Араго в Східних Піренеях у Франції); фрагмента потиличної кістки, яка датується цим же часом (стоянка біля с. Вертешселлеш в Угорщині); кістяк гарної збереженості чоловіка, який помер близько 300 тис. років тому (печера Петралона біля м. Салоніки в Греції) тощо. Усі ці розрізнені знахідки мають одну спільну рису: мозаїчне переплетіння дуже архаїчних і більш сучасних ознак своєї морфологічної будови, що й дало підстави для виокремлення „архаїчних сапієнсів”. Згідно з сучасними уявленнями, вони належали до біологічного виду Homo heidelbergis („гейдельберзька людини”), який сформувався на теренах сучасної Африки близько 800–900 тис. років тому.
За даними археології, основу життєдіяльності „гейдельберзької людини” складало загінне полювання на великих тварин, ефективність якого забезпечувалась багатьма чинниками, а саме: спільними узгодженими діями членів первісних колективів, наявністю досконалих знарядь, використанням вогню. У пошуках здобичі колективи „архаїчних сапієнсів” постійно переміщувались із місця на місце, поступово освоюючи регіони з помірним, прохолодним кліматом. Рятуючись від холоду, вони активно освоювали печери і навчились будувати штучні житлові конструкції.
Атлантроп. ». Історія дослідження, морфологічні особливості
Атлантроп (др.-греч. Ἄτλας, рід. п. Ἄτλαντος — «Атлас» (гірська країна вАфриці) и ἄνθρωπος — «людина») — північноафриканський підвид Homo erectus, що жив у ранньоплейстоценову епоху близько 360 тис. р. тому. Іншими різновидами африканських Homo erectus є homo ergaster и родезійска
Знайдений під час експедицій К. Арамбурга и Р. Гоффстегтера в 1954—1955 рр. біля Терніфина в районі Орана (Алжир). На жаль, знахідки були доволі фрагментарними. Було знайдено три щелепи, що що належать трьом індивідуумам та тім’яну кістку. Знайдені щелепи характеризуються примітивною будовою: масивністю, відсутністю підборідного виступу, крупними зубами. Виходячи з даних ознак ми можемо зробити висновок, що атлантроп знаходився на тому ж рівні морфологічного розвитку, що і пітекантроп. Разом із кістками виявлені кам’яні знаряддя ашельської культури раннього палеоліту.
Висновок
Отже, виникнення та еволюція архантропів – найдавніших предків людини – невід’ємна складова еволюції людства. Науковцями досліджена велика кількість форм архантропів (пітекантроп (Ява), синантроп (Китай), гейдельберзька людина (Середня Європа), атлантроп (Алжир) та ін.), кожна з яких мала свої морфологічні особливості. Одні стали тупиковими гілками еволюції, інші прогресували і стали безпосередніми предками людини.
Важливо зазначити, що від об’єкту дослідження ми відділені не однією сотнею тисяч років і, незважаючи на активне дослідження цієї теми, в ній все ще дуже багато «білих плям», які ще мають бути досліджені та вивчені і, можливо, у майбутньому ми зможемо дати відповідь на запитання, які нас цікавлять.
Список використаної літератури
1. Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества. — М. 2001 — С. 6 – 16;
2. Биологический энциклопедический словарь //под ред. М. С. Гилярова. — М., 1989;
3. Джохансон Д, Люси М.И. Истоки рода человеческого. Пер. с англ. — М., 1984;
4. Большая Советская Энциклопедия., под ред. Прохорова А. М. Т.2 стр. 279