Оскільки міські суди були одноступеневими, апеляції від них потрапляли в козацьку судову систему: від магістратських судів йшли до ГВС, від ратушних — до полкового суду. У сільських громадах маловажливі цивільні і карні справи вирішував сільськая суд у складі війта (голови) та старійшин з числа селян; у приватновласницьких селах — ще урядовець власника села. Але ці суди не набули розвитку. Частіше за все селянські (посполитські) справи розглядав або козацький суд (за участю представника громади), або міщанський, оскільки всі села “приписувалися” для виконання різних “общенародних повинностей” до відповідного магістрату чи ратуші.
Третім судом у селах Гетьманщини в часи зміцнення козацької влади, розширення старшинського землеволодіння і посилення економічної, а відтак і соціальної, залежності селян були суди домініальні (панські). Про ці суди маємо дуже мало документальних свідчень. Очевидно, відновлені вони були наприкінці XVII— на початку XVIIIст. Однак на відміну від попереднього часу, крім самого пана чи його урядовця, в суді брали участь сільський війт і представник громади. Другою відміною було керівництво в суді правом, а не волею пана. Ці відмінності пояснюються тим, що хоча селяни і були залежними, знаходячись у “послушанії” пана, однак не були кріпаками .
“По церковним правилам”, як і здавна, діяли духовні суди. Вони розглядали всілякі духовні справи з цивільних - питання подружнього життя. Карні й важливіші цивільні справи були вилучені з їхньої компетенції і передані козацьким судам. Ієрархія духовних судів була такою: суди протопопів, єпархіальні, єпіскопські, Консисторський суд Київської митрополії. Відповідним до цього був і порядок апеляцій щодо вироків судів.
2. Реформа козацьких судів К.Розумовського
За реформою козацьких судів К.Розумовського 1760 — 1763 рр. Гетьманщина повернулася до старого судоустрою, котрий грунтувався на нормах Литовського Статуту. Таким чином, тут було відновлено статутові суди, які уникали двох вад козацьких судів. Реформа ствердила порядок апеляційних інстанцій і відокремила судову владу від адміністративної .
До статутових судів належали земські, гродські і підкоморські.[2,c.16]. У кожному з десяти полків Гетьманщини створювалися по 2 земські суди, які складалися із земського судді, підсудка, земського писаря, обираних заможними козаками, міщанами і старшиною довічно. На відміну від старих статутових судів нові земські суди мали в своїй юрисдикції не лише новосформовану шляхту, але й все населення даного судового округу — повіту. Сесії земських судів проводилися тричі на рік і розглядали всі цивільні справи, крім межових.
Створювалися також 10 гродських судів у полкових містах. Оскільки їх реорганізація на момент ліквідації не була завершена, а на чолі їх стояв полковник або полковий суддя, то до складу їх входили полкова старшина (крім того, судовий писар і один представник знатного військового товариства). Через те гродські суди частіше називали полковими. Ці суди розглядали карні та деякі цивільні (пов'язані з насиллям) справи.
У кожному з 20 судових повітів існував підкоморський суд, члени якого (підкоморій, його помічник і писар) обиралися з числа старшини довічно. Цей суд розглядав тільки межові спори, головним чином влаштовуючи виїзні засідання.
Від усіх цих судів апеляції направлялися в Генеральний Військовий Суд, котрий перетворився в різновид колишнього Головного Трибуналу Литовського. Змінився принцип його комплектування. До нього входили 2 генеральних судді і 10 депутатів (по одному від кожного полку), обирані полковою старшиною і сотником терміном на один рік. Вироки від ГВС йшли до гетьмана. Після скасування гетьманщини ГВС складався з 12 постійних членів: 6 українців та 6 росіян.
Верховним суддею Української козацької держави був гетьман (до 1764 р.).
3. Спеціальні суди
Крім названих вище козацьких, міщанських і духовних судів існували ще й інші судівництва (суди і процеси), котрі займалися спеціальними правними питаннями і позовами окремих суспільних, професійних чи національних груп. Вони доповнювали загальне судівництво і спиралися на нього. Такими були суди цехові, ярмаркові, митні, мирові, третейські та суд Ніжинського грецького братства.
Оскільки на Гетьманщині збереглися ремісничі цехи як організації виробництва і життя ремісників, то зберігся і цеховий суд. За фундушними або конфірмаційними (підтверджувальними) грамотами та універсалами (гетьманськими і полковничими) цехи(кожен зокрема) мали певну автономію і привілеї, дотримання яких було турботою магістратів і ратуш. Засідання цехового суду (цехмістр та найповажніші цехові майстри) відбувалося в присутності всього цехового товариства. До його компетенції належали професійні справи (наприклад, несправедливий поділ сировини між членами цеху, порушення встановленого ліміту на виготовлення і збут товарів тощо), сварки між членами суду, захист цехових інтересів від порушників ззовні (наприклад, боротьба з конкуренцією позацехових ремісників), підтримання внутрішньої дисципліни, цехової солідарності і моральних норм серед членів цеху (майстрів, підмайстрів, учнів).
Внаслідок розвитку торгівлі на Гетьманщині в кінці XVIIст. виникли ярмаркові та митні суди. Для швидкого розвитку і вирішення справ між купцями чи поміж покупцями і продавцями під час ярмарків, які проводились 2-3 рази на рік майже у всіх містах і містечках Гетьманщини, існував ярмарковий суд. Його здійснював призначений полковим судом старшина, частіше всього — полковий осавул, котрий розглядав справу на місці, не ведучи ніяких протоколів, і оголошував вирок усно. Лише інколи на вимогу сторони чи в особливих випадках з ініціативи судді вирок записували в судові книги міського, сотенного чи полкового уряду.
Менше відомостей про митний суд на митницях, оскільки судова документація також не велась. Скоріш за асе митний суддя призначався гетьманською або полковою владою і розглядав справи, пов'язані з міжнародними торговими договорами, розподіленням кредитів, закупкою і транспортуванням товарів у міжнародній торгівлі. Як і ярмарковий, митний суд вирішував справи швидко, без всілякої тяганини і формальностей.
Інколи спірні сторони за взаємною згодою зверталися до послуг мирового судді, аби не доводити справу до відповідного суду. Мировими суддями були поважні, з незаплямованою честю люди, які добре розумілися на праві. У цивільних і дрібних карних справах спірні сторони могли скласти договір, за котрим вони зобов'язувалися погодитися з вироком мирового судді, в противному разі наражаючись на певну кару. Зауважимо, що хоча апеляції на вироки мирових суддів не приймалися ніякими судами, проте останні на прохання сторони, яка виграла справу, допомагали виконанню вироку.
Близьким до мирового суду, лише на більш високому рівні, був третейський суд, котрий в разі необхідності створювався ГВК. Третейський суд складався з числа генеральної, полкової чи сотенної старшини або бунчукових товаришів, обізнаних у праві. Такий суд створювався на вимогу сторін, тяжби яких у цивільній справі вирішувалися в ГВС (часто справи розглядалися роками), а вони хотіли швидко закінчити справу. Якщо сторони погоджувалися зі складом утвореного суду, справа вирішувалася дуже швидко. Апеляції до вироків третейського суду не передбачалися. Після ліквідації залишків адміністративного устрою Гетьманщини в 1782 р. у земські суди внесено деякі зміни щодо їх складу і компетенції (став розглядати і карні справи). Проте особливий судовий устрій у цій частині України зберігався аж до 1834 р.(ліквідація Магдебурзького права Києва), пройшовши за півстоліття ще доповнення у вигляді совісних судів (1804) і заміну всіх судових установ російськими зразками. Під час проведення адміністративних реформ на Гетьманщині (початок 80-х рр.XVIII ст.) остаточно було ліквідовано існуючий суспільнно-політичний устрій і полково-сотенну систему управління, а разом з тим шляхетські та вищий козацький суд. Знищення цих установ управління і суду означало остаточну ліквідацію залишків Української держави і впровадження російським урядом установ загальнодержавного порядку.
Висновки
Враховуючи вищевикладене можна зробити певні висновки. У зв'язку зі зміною державного устрою на значній території України в середині XVII ст. і встановленнням верховної влади шляхти і козацької старшини змінюється судова система в Українській козацькій державі, котра включала в себе як старі суди (громадські, духовні, домініальні, цехові), так і мережу нових - козацьких судів. Така мережа судів, що охоплювала все суспільство, проіснувала до 1760-1763 рр.- часу проведення судової реформи. Внаслідок реформи К.Розумовського судова система повернулася до польсько-литовських зразків, які існували до Визвольної війни 1648 —1657 рр., тобто до статутових судів (земських, гродських і підкоморських) на чолі з Генеральним Військовим Судом . Загалом характеризуючи цей період з погляду на суд і судочинство, можна відзначити ряд його ознак. По-перше при наявності багатьох різних судів, безумовно, цей період може бути названий періодом козацьких судів. По-друге, від “статей Богдана Хмельницького” 1654 р. до “Рішительних пунктів” Д.Апостолу (замість договірних статей) йде постійна боротьба за збереження форми і змісту судівництва України, давніх судових установ і українського права. По-третє, судівницгво часів Гетьманщини грунтується, головним чином, на звичаєвому праві, на імпровізації, хоча широко використовуються норми Литовського Статуту і Магдебурзького права (переважно в міських судах), а у ХУШ ст. на діяльність вищих судових установ все більше впливають царська влада і правові норми Російської держави. По-четверте, як і в попередню епоху, в гетьманській державі зберігається поєднання судової та адміністративної влади в одних руках козацьких урядовців і велика кількість апеляційних інстанцій.
Список використаної літератури
1. Макаренко Є.І.Судові та правоохоронні органи України: Навчальний посібник. - Дніпропетровськ :Академія митної служби України,2000. –216с.
2. Молдован В.В.Судоустрій України: Опорні конспекти: Навч. Посібник для студентів юр. вузів та ф-в. – К.:Юмана,1996.- 160с.
3. Музиченько П.П. Історія держави і права України. – К.:Товариство “Знання”,1999. – 662с.
4. Швидко Г.К. Історія держави і права України (X – початокXIXстоліття): Навчальний посібник. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1998. – 176с.
5. Кудін С. Центральні суди Гетьманщини (до 60-х років XIII ст..) // Закон і Бізнес, 1999. – N 44. – с.15.
6. Кудін С. Судоустрій України кінця XIII – першої половини XIX ст.// Закон і Бізнес, 1999. – N 50. – с.15.