З кінця 1968 р. США почали поступово виводити свої війська з Південного В'єтнаму і висунули ідею "в'єтнамізації війни", коли сайгонський режим сам мав знайти відповідні засоби і сили, щоб залишитися при владі. В 1969 р. в одному з визволених районів була проголошена Республіка Південний В'єтнам і створений її уряд.
В 1972 р. Сполучені Штати зробили останню спробу завершити в'єтнамську війну на свою користь. Протягом 10 місяців тривала ескалація бойових дій на Півдні В'єтнаму і масовані бомбардування ДРВ, які не змінили загальної ситуації. Американська агресія у В'єтнамі зайшла в глухий кут. США втратили вбитими 57 тис. чол., пораненими - близько 300 тис. чол., витратили на війну 352 млрд. дол. "Брудна війна" викликала масові протести світової і американської громадськості.
27 січня 1973 р. в Парижі представники ДРВ, Республіки В'єтнам, Тимчасового революційного уряду Південного В'єтнаму і США підписали угоду про припинення війни і відновлення миру. США зобов'язувалися припинити бойові дії у Південному В'єтнамі і збройні акції проти ДРВ. Протягом 60 днів вони повинні були вивести війська, військових радників і персонал та демонтувати військові бази. Уряд США давав обіцянку поважати право народу Південного В'єтнаму на самовизначення.
Після виведення американських військ у В'єтнамі розпочалася громадянська війна, яку ДРВ вела проти Республіки В'єтнам. Вона закінчилась перемогою комуністичної Півночі. 2 червня 1976 р. створена Соціалістична Республіка В'єтнам.
Розпочався демонтаж капіталістичної системи на Півдні. Головною метою стало будівництво соціалізму в масштабах усієї країни при неухильному дотриманні радянських догм і вказівок. На початку 80-х років комуністичний В'єтнам знаходився в стадії затяжної і надзвичайно болісної для народу кризи, не маючи чітких орієнтирів виходу з неї.
В 1986 р. під впливом радянської перебудови Соціалістична Республіка В'єтнам розпочала реформи. В пошуках нового курсу, який би враховував конкретні умови країни, її специфіку, в'єтнамське керівництво розробило власну концепцію розвитку. Головна увага приділялась економічним перетворенням при збереженні в цілому старого політичного механізму. Перебудова господарства включала такі напрямки:
1) свободу діяльності і рівні права всіх секторів економіки: державного, приватного, змішаного, дрібнотоварного, натурального;
2) декооперування сільського господарства, передачу землі в довготривалу оренду;
3) оздоровлення товарно-грошового обігу;
4) політику "відкритих дверей" по відношенню до іноземного капіталу.
Перші результати нової економічної політики виявились досить швидко. Відбулося насичення ринку товарами як національного виробництва, так і імпортними. Була подолана гіперінфляція, яка досягла 1 000% на рік, річний індекс росту цін знизився до 20-30%. Помітно зросло виробництво сільськогосподарської продукції. Країна перестала завозити продовольство і почала експортувати рис.
Одним із пріоритетних напрямків стало відкриття спеціальних експортних зон на взаємовигідній основі. Іноземні інвестиції направляються в розвідку і видобуток нафти і газу на континентальному шельфі, в будівництво нафтопереробних заводів, фармацевтичних фабрик, в здійснення новітніх проектів гірничодобувної галузі (освоєння багатих родовищ апатитів, залізної руди, бокситів). Значні кошти вкладаються також у налагодження промислового виробництва натурального каучуку, кави, чаю, тутового шовкопряда, агар-агару. Велику активність проявляють Франція, Німеччина, Англія, Австралія, Японія, країни АСЕАН. В'єтнам має реальні можливості використати іноземні інвестиції в національних інтересах і перетворитися з часом у країну, що динамічно розвивається.
Поряд з безсумнівними успіхами економічна ситуація залишається складною. Третина державних підприємств в умовах ринку працює неефективно. Зростає кількість безробітних. Негативно впливає на стабільність господарства його аграрний характер.
Керівництво Комуністичної партії В'єтнаму виступає за обережний підхід до політичних нововведень і демократизації суспільства. Вважається, що спочатку треба завершити економічні перетворення, підвищити життєвий рівень народу і тільки на цій основі переходити до політичних змін. Певні заходи в цьому напрямку проведені. Прийняті закони про громадянство, про місцеве самоврядування, про релігійні організації, про пресу. Всі ці процеси мають поступовий характер. В 1992 р. була прийнята нова конституція В'єтнаму, яка враховувала ринкові зміни в країні. Водночас зберігалась монополія компартії на владу.
У зовнішній політиці В'єтнам проводить багатовекторний курс з акцентом на регіоналізм, деідеологізацію і розширення економічної співпраці з країнами світу. В'єтнам є повноправним членом АСЕАН. Поступово нормалізуються відносини з США.
Внутрішня обстановка в Лаосі після підписання Женевських угод характеризувалась політичною нестабільністю, тривалим розмежуванням сил. Суспільна конфронтація привела до громадянської війни (1960-1975), в якій перемогли комуністи на чолі з Народно-революційною партією Лаосу (НРПЛ). Конгрес народних сил, в якому брали участь представники всіх політичних угруповань країни, прийняв відречення від престолу короля Сисаванваттхани без права передачі влади наступнику.
2 грудня 1975 р. була проголошена Лаоська Народно-демократична республіка. Під впливом в'єтнамської і радянської пропаганди нова керівна партія взяла курс на некапіталістичний розвиток, маючи намір перейти від раннього феодалізму і общинно-родового ладу до соціалізму.
Лаос був відсталою аграрною країною, в якій не існувало промисловості і налічувалось лише кілька десятків кустарних підприємств. Усі промислові товари, в тому числі й товари широкого вжитку, завозилися з-за кордону. В таких умовах комуністична влада почала типові перетворення. На селі створювались групи взаємодопомоги, кооперативи, держгоспи. Увага приділялась вирощенню експортних культур - арахісу, сої, квасолі, цукрової тростини, бавовни. Держава націоналізувала підприємства, власники яких виїхали за кордон. Був створений державний і державно-приватний сектор. Дрібні власники одержали пільги. Створювалась легка і переробна промисловість, велось активне будівництво шляхів. У середині 80-х років промисловість давала 10% національного доходу.
3 1989 р. слідом за В'єтнамом Лаоська Народно-революційна партія розпочала економічні реформи. В її документах зазначалось, що відтепер стратегічною метою партії і держави до 2002 р. є перехід із групи слаборозвинених країн у групу аграрно-індустріальних, перебудова напівнатурального господарства в товарне, піднесення життєвого рівня народу; побудова демократичної правової держави. Був прийнятий блок економічних законів, що регулювали порядок користування землею, водними і лісовими ресурсами, діяльність банків, державних, змішаних і приватних підприємств. За державою залишилась монополія на ввіз і вивіз стратегічних товарів (рис, нафтопродукти, олов'яний концентрат, деревина цінних порід, дорогоцінні метали, зброя, наркотичні медичні препарати та деякі інші). Найбільшими торговими партнерами Лаосу є Таїланд, Сінгапур, Японія, Китай, США. Новим джерелом валютних надходжень став екологічний і молодіжний туризм, який у середині 90-х років давав 70-75 млн. дол. прибутку на рік.
Основою економіки Лаосу, як і раніше, залишається сільське господарство. В країні нараховувалось близько 620 тис. селянських дворів, з яких 34% виробляли продукцію лише для своїх потреб, 18% обмінювали частину продукції на іншу в сусідів, 44% частину продукції реалізували на ринку. В 1991 р. була прийнята програма розвитку сільських районів, у першу чергу гірських. Селяни півночі країни до цього часу займаються підсічно-вогневим землеробством: випалюють ділянки лісів, використовують звільнену площу два-три сезони, а потім кидають через втрату родючості і переходять на нове місце. В 1976 р. такі покинуті ділянки займали площу 200 тис. га, в 1999 р. - 125 тис. га. Держава поступово переводить селян гірських районів на поливне землеробство в долинах. Паралельно скорочується кількість посівів опіумного маку і виготовлення опіуму-сирцю.
Лаос повинен перебудувати своє напівнатуральне господарство в товарне. Для цього всім секторам господарства надаються рівні права в їх економічній діяльності, передбачається залучити внутрішні і зовнішні джерела фінансування, іноземні інвестиції. В сільському господарстві введено сімейний підряд, але кооперативи не розпущено. Вони почали виконувати ті функції, які не під силу селянському двору. Це будівництво гребель, каналів, доріг, купівля техніки, організація постачання і збуту, перерозподіл землі, утримання шкіл і лікарень, турбота про старих та інвалідів. Селянські господарства платять державі натуральний податок в розмірі 50% урожаю і 15% урожаю вносять у фонд кооперативу. Такий підхід стимулює сільськогосподарське виробництво.
У 1999 р. Лаос уперше за післявоєнні роки повністю забезпечив себе рисом. Було зібрано 2 млн. т цієї культури, або ж 400 кг на душу населення при середній нормі споживання 350 кг. Цього вдалось досягти внаслідок розширення посівних площ, підвищення врожайності, збирання з деяких ділянок 2-х урожаїв на рік.
Лаос знаходиться на початковій стадії реформ, результати яких проявляться в недалекому майбутньому.
Відповідно до рішень Женевської конференції щодо Індокитаю в 1955 р. в Камбоджі відбулися загальні вибори. Король Но-родом Сіанук відрікся від престолу на користь свого батька і став прем'єр-міністром. Його політичною опорою була Народно-соціалістична спілка (Сангкум) - масова організація з представників різних суспільних верств. Вона висунула націоналістичну теорію "кхмерського буддійського королівського соціалізму", яка на практиці означала побудову в Камбоджі буржуазної держави. Очолюючи уряд у 1955-1970 pp., Нородом Сіанук провів серію соціально-економічних реформ, спрямованих на подолання важкої колоніальної спадщини і відсталості. Створювались сприятливі умови для діяльності державного, приватного і змішаного секторів. Розвиток господарства будувався на плановій основі. Була здійснена "деколонізація" економіки - обмежені привілеї іноземних монополій, викуплені державою акції ряду зарубіжних компаній. Нородом Сіанук зміг одержати значні безповоротні кредити від,-' СІЛА, Франції, Японії. їх загальна сума в 1955-1963 pp. досягла І 400 млн. дол. За ці роки було збудовано близько 3 000 приватних І національних підприємств. Здійснювалась обмежена аграрна ре - \ форма, в ході якої 80% селян стали дрібними землевласниками. \ На селі розвивалась кооперація в різних формах.