Болгарська громада ,яка прибула на наші землі одночасно з німецькою на відміну від неї не була такою закритою і консервативною, тут панували більш вільні нрави. Вони оселились у нижній частині міста і жили поруч з іншим колоністами, які сюди прибули, хоч і становили більшість. Власної церкви у них не було та цей факт їх не дуже засмучував ,на службу вони ходили до сусіднього поселення (нині село Павлівка харцизького району). Крім займання повсякденних справами болгарські поселенці незважаючи усі проблеми, з якими воно зіштовхнулись у перші роки життя вони не впадали у відчай і забуваючи про все це поринали у святкування , чергового свята, а їх в них було не так вже й мало. Кожен рік воно з особливим розмахом відмічали річницю свого переселення до Буджаку.
Болгарські поселенці дуже полюбляли вино, його в них було в достатній кількості , щось вони продавали - а щось залишали для власних потреб. Тому вино було присутнім завжди, вони вживали під час сніданку , обіду, вечері, та просто відновлювали сили цим напоєм, особливо в великій кількості вживали вино під час сильної спеки. Також було розповсюдженим вживання вина , маленькими дітьми. Їм вино наливали в тарілки і давали хліб, яким вони макали вино, для них це дуло краще будь якого десерту, а тоді у ті важкі часи місцеві діти і не знали, чогось іншого крім цього. Але незважаючи на таке обіллю вина , пияцтво і алкоголізм не були розповсюдженими серед перших поселенців. Хоч вони і вживали вино у такій кількості, вони знали і міру цьому - не більше одного стакану за раз –чоловікам - по пів стакана - жінки, і менше половини – діти.
В повсякденному житі жителі болгарської громади займались торгівлею кіньми, сільським господарством і рибництвом. В повноводній Чазі і Когильнику було чимало риби. Ловили її спеціальним мішком, який згодом став називатися мережею. Ловили також і Фаткою - спеціальним пристроєм з пов'язаних між собою двох прутів палиць), чотири кінця яких були обтягнуті сіткою. Тримати її треба було за триметрову рукоятку. Рибалки заходь чи по коліна у воду й опускали пристрій на дно, через деякий час під ухвалювали його з уловом. Ловити рибу неводом можна було до 1920 року з дозволу власника. [29;12] У румунське час було заборонено ловити рибу мережами, оскільки водойми знаходилися в державній власності. Як відомо, Когильник протікає між Арцизом і Брієнами. Так як води в ньому часто було мало, щоб текти за старими закрутах, порушувалося русло, подчас повені утворювалися нові шляху течії води. Але ще кордону порушувалися як під час лову риби, так і з-за гусей, які з води виходили на інші пасовища. Все це викликало сварки між громадами. Групи молоді збиралися по різних сторонах Когильник, щоб обізвати один одного і закидати камінням.
Сільськогосподарський двір у Арциз з городом і фруктовим садом був не менше двох гектарів. Згодом він ділився наполовину - по гектару. Ширина половини дворової площі становила 20 метрів, довжина - 500 метрів. Але через розширення русла чаги деякі двори були меншими і коротше. Восьма частина дворової площі була двором, облаштованим житловим будинком, хлів для тварин, навісами для підвід, інструментів і сировини, загорожі для корів і овець в теплу пору року. Розвивались садові культури такі як,сливові,вишневі. Родюча земля та най кращий чорнозем сприяли розвитку виноградарства. Арциз славився на всю округу своїми виноградними плантаціями, які займали майже половину міста. І не даремно бо з гарного винограду виходило гарне вино, яке потім продавали сусідам та навіть експортували у Румунію. Розвивалось вівчарство. У нашій місцевості розповсюдженим було розведення овець чігоерської породи, з товстою шерсть. Шили верхній одяг з вичениних шкір , шерсть використовували для пошиву одіял, коврів та доріжок, подушок. З овечого молока робили овечій сир ( бринзу ).
Також окрім сліьскогогосподарства в Арцизі було розвинуте судоходство. По Когільнику та Чазі ходили Баржі з конями,зерном, вином. Та іншими с/г культурами. Також по цім річкам крім барж ходили і пасажирські пароми. Зараз це складно уявити ,що колись по цим рікам ходили суда та на віть тонули люди - такими глибокими та повноводними вони були,а зараз це нічим непримітні річушки ,які пересихають. А колись коли були сильні зливи Когильник виходив з берегів і затоплював усю нижню частину міста. В часи сильної зливи місто перетворювалось на Венецію бо усі пересідали на човни, бо тільки так можна було кудись дістатись. І саме тому та частина міста яка знаходилась поруч з річкою не була заселена довгий час , бо це було марною справою будувати тут житло бо під час першої ж зливи воно б поплило. Але знайшлися сміливці і вже наприкінці століття тут почали будуватись перші будинки. Бо з’являлись нові жителі , нові поселенці і жити їм було десь треба ,тому цю частину міста дещо підвищили. Щоб при зливі вода стікала прямо у річку, але сталося не як хотілося авжеж під час зливи вже на човнах не плавали,але ті вулиці затоплювало . так що вода потрапляла і в будинки(нині це вулиця Кірова та Леніна.)
У 1830 році була побудована перша школа у Брієнах . Вона вміщувала до 550 ста учнів . Там викладались такі предмети ,як Богословіє, латинська,російська мова, математика та каліграфія. Викладання велося на російській та німецьких мовах. Вчителів на початку було не багато. Було так що деякі вчителі вели одразу кілька предметів. Вчителями в основному були чоловіки. Першим директором був Фрідріх Цибарт,батько вже відомого нам Альберта Цибарта який також жив у місці і після смерті батька очолив школу і як батько він був істориком. Також слід зазначити що у школі навчались всі охочі і навчання було безкоштовним і добровільним і тривало вісім років у школі на той час могли вчитись і хлопці і дівчат ,тільки хлопці і дівчата навчались в окремих класах.
В вільний від роботи час та у вихідні люди відвідували церкву.
Отже культурне і духовне життя у перших поселенців розвивалось і дуже активно. Вже у другій половині ХІХ століття місто почалось розвиватись і в культурно - духовному напрямку. У1880 році, там де зараз Глінка, німецьким колоністами, була побудована перша в місті школа, вона була відкритою для усіх охочих дітей німецьких колоністів. І навчання там велось на німецькій мові , але й російська мова також викладалась. Також німцями була побудована і перша церква, завдяки якій , Арциз став релігійним центром для усіх німецьких колоністів , що проживали неподалік. Болгарським колоністами ж був започаткований знаменитий кінний базар і покладені основи виноробства у місті, яке і досі існує і розвивається в Арцизі, вівчарству розведенню овець і виробництві з їх шерсті і шкіри різних корисних для побуту речей.
ВИСНОВКИ
Арциз невелике містечко розташоване на південному заході Бессарабії, в 140 км. На південному заході від Одеси. Є неофіційною столицею Буджакського краю. Це дуже мальовниче містечко, воно славиться не тільки своєю пестротою, а й дуже цікавою і багатогранною історію.
Арциз зараз простий центр районного значення, а колись тут відбувалось дуже багато цікавих подій, тут пересікались шляхи різних народів і цивілізацій.
Початок заселенню поклала Катерина ІІ. Вступивши на престол, вона видала Указ про заселення околиці великої російської імперії.
У 1763 році вона видала маніфест, який дарував пільги переселенцям-колоністам. Тільки після цього почалося систематичне заселення різними переселенцями, околиці великої російської імперії. В цьому маніфесті йшла мова про пільги для переселенців, а саме внов прибувшим надавалась ділянка землі для ведення сільського господарства, будівельні матеріали, звільнення від податків на 60 років. Та на цей заклик відгукнулось не так багато бажаючих,як очікувало. Потім на деякий час після смерті Катерини ІІ про заселення околиці Бессарабії забули.
Можливість заселення колоністами земель Буджака стало після перемоги російських військ над Туреччиною у війні 1791 року[28;30]. Це дало можливість початку заселення земель нашого краю різними переселенцями. Активне заселення нашої території почалось за часи Олександра І, який як і його бабка Катерина ІІ, надавав колоністам певні пільги, а саме: звільнення від податків на 10 років, звільнення від рекрутського набору, свобода віро сподівання, також мало імущим надавалась позичка з казни, і призначались після закінчення перших десяти років - другі десять років для повернення позики. Також кожна родина колоністів отримувала від Російської імперії по 60 десятин для побудови будинку та сільськогосподарських потреб. Це створило сприятливі умови для переселення , багатьом обіцяні пільги здавались казкою, так як більшість з них була вигнанцями на своїй Батьківщині, або вони просто не могли собі дозволити такого, вони стояли на найнижчій суспільній ланці, там у себе вдома. Тому покинувши там все , вони відправились в далекі краї шукати щастя на чужині.
Так вже сталося , що на територію нашого міста прибували в основній своїй масі німецькі колоністи, з міста під назвою Вюртемберг. Колонію вони найменували Йоханесфорт, що в перекладі з німецької означає сеління Святого Петра, а в офіційних документах Арциз носив іншу назву - Арсіс, яку йому власноруч надав російський імператор Олександр І, в честь славної перемоги російських військ 8-9 березня 1814 у міста Арсі сюр Об, де де прославилась доблість і мужність руських воїнів під командуванням А. В. Суворова. На перших порах життя колоністів складалось не так , як вони хотіли і сподівались. Нові землі, нові люди, не сприятливі умови для сільського господарства: посушливий клімат, відсутність частих дощів, постійні вітри та не дуже теплі зими , постійні хвороби ( впродовж І половини ХІХ століття вмісті декілька разів спалахували епідемії холери)- які уносили з собою життя перших поселенців. Усе це спочатку спантеличувало їх, вони не могли звикнути до цього всього , не могли пристосуватись.