Смекни!
smekni.com

Масонство в Україні у ХVIII ст (стр. 3 из 3)

Розвиток масонства в інших регіонах України

Якщо розвиток масонського руху в Галичині та на Правобережжі у XVIII – на початку XIX ст. зазнав переважно польських впливів, то на Лівобережжі й Слобожанщині він був значною мірою зорієнтований на Росію. В цьому регіоні масонство з’явилося й активно запрацювало завдяки участі багатьох представників місцевої еліти в російських ложах, передусім тих «вільних каменярів», що співпрацювали з російським просвітителем і масоном М.І.Новіковим. До останніх, зокрема, належав випускник Київської духовної академії Семен Гамалія. Адептами «королівського мистецтва» були також вихованець Київської духовної академії, бібліотекар Публічної бібліотеки в Петербурзі, літератор та історик Михайло Антоновський, учень і друг Григорія Сковороди Михайло Ковалинський.

На початку XIX ст. поширенню в Україні «королівського мистецтва» посприяв впливовий російський масон О.Ф.Лабзін, який видавав часопис «Сионский вестник» - як випливає з опублікованого на його сторінках списку передплатників на 1818 р., вельми популярне серед української громадськості видання. Цей масонський часопис, зокрема, передплачували Олексій Кирилович, Петро Кирилович і Лев Кирилович Розумовський, окремі державні установи, духовні заклади тощо. «Сионский вестник» мав своїх шанувальників щонайменше в семи містах України (Катеринослав, Миколаїв, Ніжин, Переяслав, Полтава, Харків, Чернігів). Думається, вже один цей факт дозволяє не погодитися з висновком С.Єфремова, що масонство в Україні нібито «широко між люди не пішло», якщо звичайно, розуміти під «людьми» духовну еліту, на яку воно, власне, й було розраховане.

Визнаючи незаперечний факт впливу польського й російського масонства на становлення «королівського мистецтва» в Україні, слід разом з тим зазначити, що цей вплив не був ні визначальним, ні, тим паче, єдиним чинником у масонській біографії країни. В Україну масонство проклало собі й самостійні шляхи, непольські та неросійські. Зокрема, масонські ідеї опанували душами багатьох дітей козацької старшини, відряджених для здобуття освіти в престижні західноєвропейські (здебільшого німецькі) університети. Чимало зробив для поширення цих ідей в Україні Г.Сковорода. Так, він посприяв утворенню організацій і гуртків, на які відчутно вплинули масонські світоглядні орієнтири.

Наприкінці XVIII – на поч. XIX ст. «майстерні» вже функцію вали в цілому ряді українських міст: Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуку, Полтаві, Немирові, Дубно, Львові, Самборі тощо. Так, у Полтаві в 1818 р. запрацювала ложа «Любов до Істини». У подільському селі Буцьківці тоді ж існувала ложа «Мінерва», в Кам’янці – ложі «Озиріс до пломеніючої зорі» та «Пломеніюча зоря», підпорядковані петербурзькій «Астреї». На Волині наприкінці XVIII ст. запрацювала ложа «Доброчинність і досконала єдність», у Вінниці – «Трьох братів», у Кременчуці – «Марс» і «Добрий пастир». У Києві в 1818р. виникла ложа «З’єднані слов’яни», в Одесі на той час працювали «майстерні» «Понт Евксинський» (до неї належали переважно іноземці), «Три царства природи» та «Друзі природи». На Слобожанщині організацією масонського типу була «Паліцинська академія», до якої входили прибічники Г.Сковороди, в тому числі кілька «вільних каменярів», у Харкові на поч.. XIX ст. відкрилася філія петербурзької ложі «Вмираючий Сфінкс». Існував ще ряд таємний організацій, пов’язаних з масонством організаційно та ідейно; їх, мабуть, очолювало засноване на поч.. 20-х рр. XIX ст. «Малоросійське таємне товариство».

Керівники польських «майстерень», полтавської ложі «Любов до Істини» та київської «З’єднаних слов’ян» підтримували між собою зв’язки. Так, провідники «Патріотичного товариства» здійснили спробу налагодити контакти через полтавського масона Василя Лукашевича з російськими декабристами, хоч сам Лукашеквич радив їм триматися подалі від цих «легковажних і надто запальних» поборників демократичного оновлення Росії. Знехтувавши порадами полтавського «брата», полковник Крижановський у 1824 році під час контрактів у Києві провів переговори з М.Муравйовим та М.Бестужевим. Він самовпевнено пообіцяв декабристам, що польські декабристи на випадок державного перевороту у Росії обеззброять Литовський корпус та перешкодять поверненню з Варшави в Петербург цесаревича. Ні «Патріотичне товариство», ні, тим паче, «Тамплієри» далі розмов не пішли й практично нічим не допомогли декабристам.

Масонські ложі України мали можливість познайомитись з досвідом роботи таких польських таємних організацій, як «Товариство справжніх поляків», «Молода Польща» та «Союз польського народу». Проте вони жодною мірою не копіювали польські зразки. Попри певний вплив польського масонського руху на український, останньому були притаманні виразні національні риси – данина місцевій специфіці політичної обстановки та громадсько-політичних рухів, національній ментальності. Так, українське масонство брало активну участь у виробленні та пропагуванні ідеї визволення слов’янських народів від національних та політичних утисків, їх об’єднання в загальнослов’янську федерацію під егідою України.

Характер діяльності масонських лож в Україні першої чверті XIX ст. розглянемо на прикладі харківської та полтавської «майстерень».

Харків масони почали обживати в середині 60-х років XVIII ст., після прибуття на Харківщину пастора й містика, професора Московського університету Віганда, якого в 1764 р. запросив учителем для своїх дітей на трирічний термін генерал М.О. Хомутов.

Відкриття у 1805 р. Харківського імператорського університету вписало нову сторінку в біографію харківського масонства. У професорсько-викладацькому колективі цього вузу, набраному переважно з іноземців, знайшлося місце й для «вільних каменярів».

Однак ложа з’явилась в Харкові лише з прибуттям у місто в 1817 р. нового попечителя університету – Захарія Яковича Карнеєва, командора Мальтійського ордену, до якого свого часу належав імператор Павло І. Ступінь масонської посвяти в Карнеєва була достатньо високою, щоб він зміг відкрити «майстерню». В університеті Карнеєв організував релігійно-етичне товариство, яке стало філією петербурзької ложі «Вмираючий Сфінкс» й підпорядковувалося, скоріше всього, масонському об’єднанню «Астрея».

1825 року Карнеєв полишив Харків. Керівником ложі став новий університетський попечитель Олексій Перовський – побічний син графа Олексія Розумовського, відомого масона. Харківська ложа політикою, здається, не займалася, а спрямувала свою діяльність у релігійно-етичне русло.

Інший характер мала діяльність полтавської ложі «Любов до Істини», заснованої в квітні 1818 року начальником канцелярії «малоросійського» генерал-губернатора князя М.Г.Репніна, багатим поміщиком Михайлом Новіковим, для якого масонство було рідною стихією. Сучасники не особливо йому симпатизували. М.Муравйов-Апостол відзначав, що полтавський масон зловживав своїм становищем, і рекомендував триматися від нього подалі.

Великим майстром полтавської ложі став колишній губернський предводитель дворянства Семен Кочубей. Історик І.Ф.Павловський характеризував його як не переобтяжену освіченістю, проте добру, щедру, привітну людину. Семен Михайлович охоче займався меценатством. Щедрість зрештою привела його до банкрутства – він полишив цей світ в убозтві і самотині. Оратором полтавської ложі був автор «Енеїди» І.Котляревський. Загалом же в ложі нараховувалось понад два десятки членів.

Керівництво полтавської ложі підтримувало зв’язки з декабристами, намагалося прилучити до активної громадсько-політичної діяльності місцевих дворян. Ложа готувала поповнення для «Союзу благоденствія».

Ложа «Любов до Істини» проіснувала менше року. 12 березня 1819 р. її було закрито. Найімовірніше, причиною закриття послужили її зв’язки з «Союзом благоденствія».

Під час слідства над декабристами уряд довідався про існування в Полтаві таємних організацій. 18 січня 1826 р. військовий міністр Татіщев звелів князю М.Г.Репніну заарештувати Василя Лукашевича, Володимира Тарновського, Семена Кочубея та Степана Алексеєва. В заарештованих вилучили лише частину паперів, бо решту масони встигли знищити. Невдовзі Кочубея, Алексеєва і Тарновського звільнили з-під арешту, а Лукашевича випустили з Петропавлівської в’язниці й віддали під нагляд поліції, взявши від нього письмове зобов’язання не відлучатися нікуди зі свого Бориспільського маєтку, ні з ким не підтримуючи ніяких зв’язків та займатися надалі виключно господарськими справами й вихованням дітей. Порівняно м’яка міра покарання полтавських масонів, думається, свідчила про те, що уряд не угледів у їхній діяльності особливого криміналу.

У другій половині XIX ст. окремі масони (скажімо, Михайло Драгоманов) брали участь у діяльності українських громад. Однак до початку ХХ ст. масонський рух в Україні повністю на політичну боротьбу не переключився, не став суто політичним явищем.

Отже, масонський рух на Україні набув досить значного поширення, проте був набагато слабшим, ніж у Західній Європі. Якщо на Заході «вільні каменярі» спромоглися взяти активну участь у створенні США, задавали тон у політичному житті Франції, Англії, Італії, то в Україні вони діяли надто обережно, розрізнено, незлагоджено, без чіткої ідейної основи. Масони в Україні були позбавлені можливості гартуватися в міжнародному громадсько-політичному русі, навіть не виробили єдиної концепції майбутнього устрою України. Саме тому вони не спромоглися виконати об’єднавчу місію в громадсько-політичному житті країни, що виявилося під силу європейському масонству.

масонство філософський рух


Список використаної літератури

1. Ходоровський М. Масонство і Україна (за матеріалами діяльності вільних мулярів XVIII ст.): історико-архівні нариси. – К., 2004. – 139 с.

2. Терлецький В.Н. Масонство въ его прошломъ и настоящемъ. – Полтава, 1911. – С. 88-106.

3. Пыпин А.Н. Масонство в России: XVIII и первая четверть XIX в. – М.: ВЕК, 1997. – С. 456-458.

4. Морамарко М. Масонство в прошлом и настоящем. – М.: Прогресс, 1990. – С. 262-273.

5. Крижановська О.О. Таємні організації в Україні. – К., 1995.

6. Украинский советский энциклопедический словарь в 3-х т. / ред. кол.: Бабичев Ф.С. (глав. ред.), Вишневский Р.И., Дзеверин И.А. и др. – Т.2. - К., 1988. – С. 351.