Люди працювали самовіддано, дуже дружно і спаяно, намагалися робити навіть більше, ніж вимагали їхній і без того складні обов'язки. Якщо в товариша що-небудь не ладилося на установці, інші, не встигнувши поспати і відпочити, зараз же поверталися в цех, разом виправляли положення, а у свій робочий час знову знаходилися на місці. І при всім цьому інститутська молодь завжди залишалася бадьорої, веселий, не сумувала і не пхикала, не втрачала здатності до гумору, до жартів. ” – згадував Євгеній Оскарович
У 1942 році Інститут електрозварювання розробив для заводів Наркомату танкової промисловості і Наркомату боєприпасів 20 проектів установок для автоматичного зварювання танкових корпусів і 8 - для зварювання авіаційних бомб і боєприпасів. До кінця війни кількість таких установок перевищило 60 і усі вони застосовувалися у виробництві. Застосування автоматичного зварювання під флюсом для виготовлення танків відразу ж показало виняткові переваги цього способу. Продуктивність праці на зварюванні вузлів танків у середньому підвищилася більш ніж у 5 разів. Виробництво авіабомб стало цілком потоковим. Аналог патонівського способу зварювання броні під флюсом був запущений на заводах США тільки в 1944 році, а гітлерівська Німеччина так і не змогла створити нічого подібного.
З ініціативи Е.О. Патона на заводі № 183 у Нижньому Тагілу була введена в дію перша у світі потокова лінія виробництва бронекорпусів танків, на якій діяло 19 установок для автоматичного зварювання під флюсом. Це дозволило визволити 280 висококваліфікованих зварників (для інших робіт), яких замінили 57 робітниками більш низької кваліфікації. Крім роботи з автоматичного зварювання співробітники інституту налагодили контроль якості електродів і зварювання; вирішили ряд найважливіших проблем газового зварювання і різання; запропонували прискорені методи підготовки зварників; розробили сопла з конічним каналом, що дозволили різко підвищити продуктивність бензорізки при одночасному зниженні витрати кисню і підвищенні якості...
Були досліджені процеси, що відбуваються в могутній зварювальній дузі, що горить під флюсом, розроблені нові зварювальні флюси і знайдений місцеву сировину для їхнього масового виготовлення. Відкриття явища саморегулювання дуги лягло в основу нових спрощених і надійних зварювальних голівок з постійною швидкістю подачі електродного дроту. Широко проводилося вишукування способів многодуговой і многоэлектродной автоматичного зварювання під флюсом. Була розроблена технологія напівавтоматичного зварювання під флюсом і створені перші зварювальні напівавтомати.
Поділ праці був таким: інститут проектував верстати, давав зварювальну і флюсову апаратуру, проводив електромонтаж і пуск верстатів. Майстерня інституту на той час уже придбала солідний і сучасний вид. Відділ готував несущі конструкції, пристосування і кондуктори.
Інструкторів тепер не вистачало. Е.О. Патон знову переглянув особовий склад інституту і перевів у цех усіх, хто підходив по своїм знанням, складу характеру, умінню працювати не тільки головою, але і руками. Це були спочатку Георгій Волошкевич, Лія Гутман, Борис Патон, а потім Данило Рабкін, Олександр Супрун, Борис Медовар. Додаткова мобілізація «внутрішніх людських ресурсів» відразу ж позначилася на положенні справ у цехах.
Завод бідував вже в багатьох десятках автозварювальників. В ті роки на оборонні заводи приходили і приїжджали чоловіки і жінки різних професій, віків, біографій, усіх їх ріднило одне почуття - бажання віддати своя праця Родіну на самій потрібній і важкій ділянці.
У будь-яку погоду - у сніжний буран, тріскучий уральський мороз, заливний дощ - Е.О. Патон з'являвся в цеху рівно в 9 годин ранку. І неодмінно спочатку в цеху, а не в чи лабораторії в так називаному кабінеті. Кабінетом це приміщення можна було назвати тільки умовно. Він сидів у загальній кімнаті разом з іншими співробітниками, і хоча це було викликано тіснотою, але таке постійне сусідство мало і свої достоїнства: воно допомагало ніколи не відокремлюватися в той важкий час від людей, завжди, щохвилини жити в колективі, у постійному спілкуванні з ним.
Євгеній Оскарович брав участь у монтажі й освоєнні кожної зварювальної установки. І стежив за ними доти, поки не зживалися всі труднощі пускового періоду. Там, де усі йшло добре, показувався рідко, там, де виникали труднощі чи намічалося відставання, бував регулярно.
Я ніколи не чекав, щоб прийшли і доклали про те, що «усі в порядку». Коли випробувалося яке-небудь нововведення на наших установках, я намагався піти в цех без «автора». Це давало можливість почути пряму, відверту думку заводських людей. У той час в інституті не було ні заступника директора, ні вченого секретаря, ні начальника відділу впровадження. Мені приходилося самому керувати розробкою нових тим, планувати роботу, звістки велике переписування з заводами і наркоматами, відати лабораторією, майстернями, інструкторами в цехах і т.д.
Незважаючи на таке завантаження, я ніколи не дозволяв собі «сплавити», переадресувати яку-небудь справу по інстанції, а неодмінно особисто доручав його тому чи іншому працівнику, і сам стежив за виконанням у всіх подробицях, не упускаючи так званих дріб'язків.
Роботи Інституту електрозварювання зіграли важливу роль у забезпеченні Радянської Армії достатньою кількістю першокласних бойових машин - прославлених танків Т-34, самохідних артилерійських установок і боєприпасів. В другій половині 1942 року радянська промисловість уже випускала танків більше, ніж промисловість Німеччини. У травні 1942 року радянський уряд нагородило Е.О. Патона орденом Червоної Зірки за упровадження швидкісного автоматичного зварювання на танкових заводах країни. Це була висока оцінка роботи не тільки Е.О. Патона, але і всього колективу інституту, яким він керував.
З багатьох заводів на адресу Інституту електрозварювання надходили листа з проханням надіслати інструктивний матеріал, допомогти в придбанні апаратури й у налагодженні зварювального виробництва. Е.О.Патон ґрунтовно переробляє свою книгу «Швидкісне автоматичне зварювання під шаром флюсу», що вийшла у світло в 1942 році третім виданням. Ця книга стала посібником по упровадженню швидкісного автоматичного зварювання під флюсом на підприємствах країни. Крім того, на заводи були послані докладні інструкції. Для допомоги оборонної промисловості у впровадженні автоматичного зварювання під флюсом на заводи Челябінська, Свердловська, Сталінграда, Омська, Горького й інших міст були спрямовані всі співробітники інституту, що могли працювати інструкторами.
До кінця 1942 року на танкових, мінометних, артилерійських заводах Радянського Союзу вже працювало близько 40 установок для автоматичного зварювання. Співробітники Інституту електрозварювання впровадили зварювання під флюсом у виробництво корпусів важких танків ИС і САУ на Челябінськом тракторному заводі, де були розміщені евакуйовані Ленінградський завод імені С.М. Кірова і Харківський дизельний завод. Цей комплекс став найбільшим підприємством по випуску важких танків. Широке застосування одержало зварювання у воєнний час на Уралмашзаводі у Свердловську.
Щоб узагальнити досвід застосування автоматичного зварювання під флюсом у промисловості СРСР, у січні 1943 року була скликана спеціальна конференція. Виконуючи рішення конференції, працівники інституту в тому ж році написали докладний посібник по автоматичному зварюванню бронеконструкций, що вийшло у світло за редакцією Е.О. Патона.
У 1943 році Інститут електрозварювання продовжував робити допомогу військовим заводам країни в справі освоєння швидкісного автоматичного зварювання під флюсом. Цього року тільки на заводах Наркомату танкової промисловості вже працювало 50 автозварювальних установок. За допомогою швидкісного автоматичного зварювання під флюсом було організовано потокове виробництво фугасних авіабомб, реактивних снарядів для «катюш» і інших видів озброєння і боєприпасів. В жодній країні, крім Радянського Союзу, автоматичне зварювання під флюсом броньових сталей не було ще розроблене, і лише в останні місяці війни за прикладом СРСР у США почали освоювати зварювання під флюсом при будівлі бронекорпусів танків і самохідних артилерійських установок. У Німеччині автоматичне зварювання танків так і не була створена до кінця війни.
У березні 1943 року Е.О.Патонові було привласнене звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот» за видатні науково-технічні досягнення, що дозволили прискорити виробництво танків і металоконструкцій. За успішне впровадження й освоєння в бронекорпусном виробництві зварювання під флюсом орденом Трудового Червоного Прапора в 1943 році нагороджені співробітники інституту Б.Є. Патон і П.І. Севбо, орденом «Знак Пошани» - А.І. Корінний, І.К. Олійник, А.М. Сидоренко, медаллю «За трудову доблесть» - Г.З. Волошкевич, А.М. Макара, С.А. Оствовська, М.Н. Сидоренко, Ф.Є. Сороковський.
Велику роботу з впровадження автоматичного зварювання на уральських заводах у роки війни проводили й інші співробітники Інституту електрозварювання: А.Є. Асніс, Л.М. Багачок, М.С. Грохотов, Л.М. Гутман, М.Я. Горлов, Л.І. Гудима, К.О. Дзевалтовський, А.А. Казимирів, А.М. Лапін, Б.І. Медовар, У.Г. Приходченко, Г.В. Раєвський, С.В. Радченко, Д.М. Рабкін, Т.М. Слуцька, А.А. Супрун, С.С. Савенко, Ф.Ю. Сороковський, В.В. Черепанова й ін.
“Звичайно, така увага і така щедрість уряду мене радували і глибоко торкали. Але разом з тим я був збентежений. Говорю це без удаваної скромності і без усякої рисовки. Адже я і мої товариші тільки чесно виконували свій борг, і усе, що ми робили, не могло зрівнятися з мужністю і героїзмом рядового радянського піхотинця, що йде в атаку, чи танкіста, що таранить ворожу машину. Я думав, що багато років мені ще має бути трудитися, щоб хоч якоюсь мірою виявитися гідним такої високої нагороди.