Смекни!
smekni.com

Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (стр. 2 из 2)

«Чи є щось таке, що не розпалося б на свої складові частини?» - за легендою, ці слова промовив Будда незадовго до своєї смерті. Історії знає багато імперій, але імперії розпадаються. Завжди. Так само сталося із з Австро-Угорською імперією. А особливим після виснажливої війни країні важко втримати народ. Національні ідеї беруть верх і імперія розпадається. Саме такий фактор і сприяв створенню у 1918 році Західноукраїнської народної республіки. На той час у Галичині знайшлися розумні і сміливі люди, що повели державу до незалежності. Вони створили свій уряд і мужньо оборонялися від нападів поляків із зазіханням на територію. І нехай вона існувала всього 8 місяців, але це була держава з 4-мільйонним населенням, 3 млн. якого були українцями. На місце тимчасової влади вона швидко поставила цілком сформований урядовий апарат. 22—26 листопадана підконтрольних українцям землях було проведено вибори до Української Народної Ради, куди входило 150 депутатів і яка мала бути представницьким і законодавчим органом. За соціальним походженням делегати переважно складалися із інтелігенції, селян-середняків і духовенства, за поглядами величезна більшість, навіть соціалісти, займала ліберально-національні позиції. За своїм етнічним складом Рада була майже цілком українською, позаяк поляки бойкотували вибори, а євреї з німцями вирішили не брати в них участі, щоб не втягуватися в українсько-польський конфлікт. Президентом республіки автоматично став голова Ради Євген Петрушевич (юрист і колишній член парламенту у Відні).

На відміну від східноукраїнських урядів ЗУНР незабаром уже мала місцеві органи управління. Вони спиралися на старі австрійські моделі (галичани не займалися поширеними на сході радикальними експериментами) й комплектувалися з українців, а також досить часто — з польських спеціалістів. Незважаючи на запеклу війну, яку нав'язали західноукраїнській державі, їй вдалося забезпечувати на своїй території стабільність і порядок. Надзвичайно швидке й ефективне створення адміністративного апарату являло собою досягнення, що його могли повторити рідко, які з нових східноєвропейських держав, не кажучи вже про уряди Східної України. Великою мірою воно стало наслідком схильності галичан до суспільної організованості, що дуже розвинулося у довоєнні десятиліття.


Список використаної літератури:

1. О.Д.Бойко «Історія України». – Київ, 2002 р

2. О.Субтельний «Історія України». – Київ, 1991 р

3. Н. Полянська-Василенко «Історія України». – Київ, 1991 р

4. Т. Гунчак «Україна в першій половині XX ст.: Нариси політичної історії». – Київ, 1993 р.

5. Довідник з історії України за ред. С.В. Кульчинського. – Київ, 2008, с.326-330